Больше не сепаратисты: как Хорватия показала пример примирения с сербским меньшинством

Чи здатні країни, які військовим шляхом побороли етнічний сепаратизм, потім знайти спільну мову з цією етнічною меншиною?

Показовим для України є приклад Балкан, в першу чергу Хорватії, яка у 1990-х пережила створення невизнаної сербської держави на своїх теренах, відвоювала свої землі, але була вимушена шукати спільну мову із сербською меншиною.

Цього тижня Хорватія святкувала 25-річчя операції "Буря" та пов’язаних із цією датою Дня перемоги і подяки вітчизні та Дня хорватських захисників. Проте це святкування виявилося незвичним – і не лише через протиепідемічні обмеження.

Цього року суттєво змінився формат свята, завдяки чому Хорватія отримала змогу послати сигнал на весь світ: ця війна нарешті добігла кінця.  

Хорватський серб

Головною ознакою змін стала присутність цього року на урочистих зборах у колишній "столиці Республіки Сербська Країна", Кніні, представника хорватських сербів – віцепрем’єра Бориса Мілошевича.

Його партія, Самостійна демократична сербська партія (SDSS), увійшла до правлячої коаліції; потім він як висуванець SDSS обійняв посаду в уряді – проте участь сербів у хорватській владі вже не є сенсацією.

Сенсаційною стала участь "сербського" міністра у заходах на честь "Бурі" – такого раніше не робив жоден сербський політик.

Присутність Бориса Мілошевича на відзначенні 25-річчя "Бурі" викликала просто шквал пристрастей у регіоні.

Політики, громадські діячі, прості громадяни сусідніх держав емоційно коментували цю новину в медіа та соціальних мережах. На телебаченні проводилися ток-шоу, цілком присвячені цій події, а окремих сюжетів, інтерв’ю чи статей на цю тему просто не злічити.

Деякі (з сусідніх із Хорватією держав) навіть дійшли до виготовлення та вивішування на магістралях плакатів із нецензурними "коментарями" на адресу "сербського" віцепрем’єра хорватського уряду, назвавши його "усташською"…

Бориса Мілошевича не просто звинуватили в зрадництві – його "виключили зі справжніх сербів". Навіть слово для нього вигадали – "хрбін", тобто "хорвато-серб", замість "србін" – серб.

Чому участь серба – хорватського міністра у відзначенні "Бурі" викликала аж таку реакцію сербів у Сербії та Республіці Сербській (сербська частина Боснії і Герцеговини)?

Річ у тім, що Борис Мілошевич своєю участю в заходах у Кніні, своєю публічною позицією сина хорватського серба, що пішов воювати за незалежну Хорватію, та онука сербської жінки, що була після "Бурі" вбита хорватом, і якого потім за це засудило хорватське правосуддя – зруйнував цілий фундамент, на якому роками тримається політика Белграда та його союзників (причому не тільки в регіоні, але й за його межами).

Йдеться про наратив щодо суто етнічного характеру сербсько-хорватського протистояння та "громадянську війну в Хорватії".

Ця думка є дуже популярною і в Україні. Але в реальності від самого початку конфлікт у Хорватії мав політичний характер.

Крок до примирення

Загреб ще на початку шляху до незалежності намагався домовитися із місцевими сербськими лідерами, гарантуючи збереження національної ідентичності сербів у Хорватії.

22 грудня 1990 року хорватським парламентом була ухвалена так звана Різдвяна Конституція. Якщо раніше Основний закон Югославії визначав Хорватію як республіку хорватів, сербів та інших національних меншин, то в "Різдвяній Конституції" Хорватія вперше визначалася як суверенна держава хорватського народу та громадян, що належать до інших націй та національних меншин. Представникам усіх народів та національних меншин гарантувалися вільне використання своєї мови, культурна автономія.

Але серби хотіли політичного статусу конституційного, повноправного народу, а не просто збереження мови, віри та національної ідентичності.

Практично одночасно з ухваленням Конституції Хорватії у Кніні було проголошено створення "Сербської автономної області Країна" (САО Країна). 21 лютого 1991 року, посилаючись на Конституцію, хорватський парламент прийняв постанову про порядок відокремлення Республіки Хорватія від СФРЮ.

28 лютого 1991 року виконавча рада "САО Країна" прийняла рішення про відокремлення від Хорватії. У травні того ж року на території "автономної області" було проведено "референдум", на якому більше 90% мешканців підтримали приєднання до Сербії.

19 грудня 1991 року на базі "САО Країна" створено "Республіку Сербська Країна". Столицею утворення став Кнін.

Потім була довга війна і падіння Сербської Країни в серпні 1995 року, після "Бурі", та не в останню чергу внаслідок того, що Белград під тиском міжнародної спільноти відмовився під підтримки сербських сепаратистів у Хорватії.

Тепер, коли Борис Мілошевич, представник хорватських сербів у хорватському уряді, бере участь у заходах у колишній столиці "Сербської Країни", в пам'ять про перемогу хорватських сил над сербською армією, це є наочним свідченням того, що серби офіційно погодилися жити в хорватській державі.

А хорвати – судячи із промов на урочистостях очільників Хорватії – готові до врахування думки сербів із хорватським паспортом.

"Я почув повідомлення про примирення, мир і майбутнє, і вважаю свій приїзд запорукою майбутнього", – заявив Мілошевич журналістам після офіційної церемонії в Кніні.

Так, є ще багато невирішених питань – йдеться і про розслідування злочинів проти цивільних сербів, і про забезпечення прав сербських громад на використання рідної мови та про сприяння поверненню біженців (багато будинків на теренах "Сербської Країни" і досі стоять порожніми) – але все це вже інша історія, інший етап розбудови незалежної хорватської держави.

Політичний конфлікт – який і призвів до війни в Хорватії – вирішено.

Проте чи можна сказати, що проєкт "Великої Сербії" остаточно закритий?

Адже жест миру викликав справжню лавину обурення в колах, котрі, як виявляється, досі не можуть із цим змиритися.

Привид "Великої Сербії"

Незважаючи на всю свою проєвропейськість, нинішній сербський президент Александар Вучич в ювілей "Бурі" яскраво продемонстрував, що для нього, а також для багатьох сербів у Сербії та Республіці Сербській ситуація виглядає геть інакше, ніж для сербів у Хорватії.

Разом із представником Президії Боснії і Герцеговини від сербів, Мілорадом Додіком, Вучич влаштував на мосту між Сербією та БіГ цілу театральну виставу в пам'ять про вигнання сербів із Хорватії.

Політики говорили про століття геноциду сербів, про концтабори Другої світової війни та про "Бурю" як апофеоз антисербської політики хорватів.

"Поки Сербія та Республіка Сербська існують, злочин проти народу Країни не буде забутий", – зазначив сербський президент. Він наголосив, що Сербія цінує мир, хоче співпраці та примирення, але не погоджується на приниження та мовчання.

Вучич вибачився перед країнськими сербами за те, що в 1995 році Сербія "не тільки підняла білий прапор, але ганебно мовчала". І на цих словах стає зрозуміло, що нинішній сербський лідер не просто критикує відмову Белграда від допомоги Сербській Країні (ясна річ, військової), але заявляє про свою відмову від подібної політики.

Чи буде сербська влада через таку позицію роздмухувати реваншистські настрої в середовищі хорватських сербів? Чи є це анонсом активізації захисту Сербської церкви в Чорногорії?

Чи треба це сприймати як радикалізацію політики Белграда стосовно Косова?

Усе це стане відомо вже незабаром.

Наразі зрозуміло лише одне – остаточно вигнаний із Хорватії, привид "Великої Сербії" продовжує блукати Балканами.

Автор: Наталя Іщенко,

журналіст, редактор порталу "Балканський оглядач"