"Історична домовленість" та "найбільший успіх на дипломатичному фронті" – це саме те, чого потребує нині Дональд Трамп. Напередодні виборів чинному президентові США вкрай бракувало потужних перемог, які демонстрували би успіх його правління. І за останні дні таких з’явилося навіть декілька.

Першою перемогою стала "угода про нормалізацію відносин" між Ізраїлем та Об’єднаними Арабськими Еміратами, досягнута за його участі. Це перше за кілька десятиріч примирення Ізраїля з вагомою арабською державою.

Историческая победа Трампа: как США удалось помирить Израиль и Эмираты

Проте у Трампа вирішили не зупинятися – і показати, що він здатен принести мир і на Балкани.

Від зустрічі у Вашингтоні лідерів Сербії та частково визнаного Косова очікували сенсацій – аж до визнання Белградом незалежності своєї автономії. І хоча саме цього не сталося, підписана у п’ятницю угода все одно стала історичною, здатною змінити ситуацію на Балканах.

То про що домовилися у Вашингтоні? Які це матиме наслідки для Європи? І чому серед переможців цих перемовин раптом знову виявився Ізраїль?

Визнавати чи не визнавати?

До останнього моменту ніхто не знав достеменно, що саме підпишуть представники Сербії та Косова в Білому домі.

3 вересня, після першого раунду переговорів, президент Сербії Александар Вучич звернувся до громадськості з екстреним повідомленням, в якому розповів, що в проєкті договору з’явився розділ про визнання Косова.

За повідомленнями сербських ЗМІ, пункт №10 виглядав так: "Обидві сторони беруть зобов’язання про взаємне визнання та захист етнічних меншин, реституцію власності, вирішення питання про статус осіб без громадянства та домовляються про відкриття офісів, завданням яких буде захищати та щорічно звітувати про права меншин".

Тобто фактично йшлося про крапку у вирішенні "косовського питання".

Але Вучич заспокоїв сербів, заявивши, що наполіг на виключенні цього пункту.

Виключення пункту №10 не знімало інтригу: визнати Косово можна було й іншими способами, побіжно. Наприклад, погодившись підписати договір (фактично будь-якого змісту) із "прем’єр-міністром Республіки Косово" замість "представника Тимчасових установ Косово і Метохії".

Але і цю "пастку" сербська делегація оминула – під підсумковим документом стоїть підпис "Прем’єр-міністр Авдулла Хоті" (без вказівки, яким урядом він керує); в тексті "Республіка Косово" взагалі не згадується.

Ба більше, частково визнана держава Косово в угоді фігурує як "Косово (Приштина)", відповідно, іншою стороною визначена "Сербія (Белград)".

Щоб уникнути навіть натяку на взаємне визнання, сторони не підписувати спільного документа – Косово та Сербія не підписували угоду між собою. Натомість кожна зі сторін підписала свій варіант договору з Дональдом Трампом.

Сидячи за двома приставними столиками праворуч (Вучич) та ліворуч (Хоті) від Трампа, лідери Сербії та Косова підписали угоду за назвою "Економічна нормалізація".

Фото пресслужби Білого дому

"Це – історичний день", – резюмував президент США.

Варто додати, що підписання документів ворогуючих сторін із посередником не є винаходом команди Трампа. Наприклад, у наших переговорах щодо Донбасу, у тристоронній контактній групі, ОБСЄ таким самим чином фіксує домовленості між Україною та окупаційними адміністраціями. 

Словом, це була би стандартна практика "човникової" дипломатії, якби не один момент: згодом виявилося, що варіанти угоди, підписані сербським та косовським лідерами, не є ідентичними.

Від жертв Голокосту до захисту ЛГБТ

Коли зміст договору став відомий громадськості, з’ясувалося, що він стосується не тільки економіки і не тільки відносин Сербії та Косова.

Так, передостанній пункт фіксує раніше досягнуту – також за посередництва представників американської адміністрації - неформальну домовленість Белграда та Приштини.

Йдеться про однорічний мораторій на отримання членства в міжнародних організаціях з боку Косова і також однорічний мораторій на кампанію за скасування визнання незалежності Косова з боку Сербії.

По суті, нині це головне політичне досягнення у діалозі між Сербією та Косовом. Річне "перемир'я" замість повноцінного миру. 

Значна частина Угоди "Про економічну нормалізацію" дійсно стосується саме економічних питань.

Перші розділи присвячені планам з реалізації інфраструктурних проєктів: будівництва шосе Белград – Приштина та залізничної інфраструктури до порту на Адріатичному морі (мається на увазі Дуррес, Албанія).

Для реалізації цих планів Сербія та Косово співпрацюватимуть з Міжнародною фінансовою корпорацією розвитку США (DFC) та EXIM Банком. Додатково передбачається надання цими фінансовими інституціями позик для малих та середніх підприємств та інші двосторонні проєкти.

Є пункти угоди, що стосуються не лише економіки. Наприклад, обидві сторони зобов’язуються відкрити ще один пункт пропуску на косовсько-сербському кордоні (адміністративній межі) в Мердаре.

Не лише економічною є також важлива для обох сторін домовленість про приєднання до регіонального безвізового простору – так званого "міні-Шенгену".

Ця спільна ініціатива Сербії, Албанії та Північної Македонії щодо вільного потоку товарів, капіталу та людей стартувала в 2019 році, але влада Косова була проти – Приштина наполягала на отриманні безвізу з Європейським Союзом, а не з сусідами, натомість ідею "міні-Шенгену" деякі косовські політики називали не інакше як "міні-Югославія". 

Та все ж у Вашингтоні прем’єр Косова погодився на цю дискусійну пропозицію.

Ще один важливий пункт угоди стосується штучного озера Газіводе/Уймані, що на півночі Косова, на кордоні із Сербією. Це знов не тільки про економіку.

Два роки тому суперечка через статус цього водосховища стала приводом для військово-політичної кризи. В районі озера помітили підрозділи косовських Сил безпеки, після чого Сербія привела армію у стан повної бойової готовності.

Згодом ситуація заспокоїлася, але суперечка навколо контролю над Газіводе, необхідного для роботи місцевої електростанції та водопостачання цілого регіону у Косові, так і залишилася неврегульованою. І ось тепер Белград та Приштина погодилися розпочати вирішення цього питання "для забезпечення стабільного водопостачання та енергопостачання".

Ще одне енергетичне питання стосувалося диверсифікації енергопостачання – обидві сторони заявили про наміри цього прагнути.

Це – дуже важливий пункт, бо він б’є по партнерству Сербії з Кремлем.

Але, на жаль, рішення не є остаточним 

Белград, який давно є ключовим партнером російського "Газпрому" в регіоні, так і не зважився дати чітку обіцянку про перехід на закупівлю американського скрапленого газу (як нібито передбачав початковий проєкт угоди). Тому в підписаний документ увійшла лише декларація про наміри.

Низка інших домовленостей стосується гуманітарної сфери.

Подолання наслідків війни знайшло своє відображення в зафіксованому прагненні "пришвидшити зусилля з пошуку та ідентифікації останків зниклих безвісти" та вирішити питання біженців та внутрішньо переміщених осіб.

Одночасно сторони взяли на себе зобов'язання щодо взаємного визнання дипломів та професійних сертифікатів.

Тут цікаво, що каменем спотикання були не стільки косовські документи в Сербії, як сербські дипломи, які видають сербські навчальні заклади на півночі Косова – тобто на території, де живуть переважно серби. Раніше ці документи не визнавали у Приштині. Тепер цю проблему буде вирішено.

Один з пунктів стосується захисту майна Сербської православної церкви, а також продовження реституції майна єврейської громади періоду Голокосту.

Одночасно згадуються в документі і зобов'язання сторін щодо захисту прав ЛГБТ.

Два подарунки для Ізраїлю

Але найбільшою несподіванкою Вашингтонської угоди стало включення в текст пунктів з абсолютно інших "сюжетів", взагалі не пов’язаних із Балканами, але дуже потрібних Трампу. Особливо - перед американськими виборами.

Один із пунктів угоди стосується… мережі 5G. Обидві сторони зобов'язалися заборонити використання обладнання від "ненадійних постачальників" – прозорий евфемізм для позначення китайських виробників.

В цьому ж договорі про нібито економічну нормалізацію сербсько-косовських відносин сторони зобов'язалися… визнати "Хезболлу" як терористичну організацію і обмежити її фінансову діяльність в межах своєї юрисдикції. Як це пов’язано із косовсько-сербськими відносинами? Правильно, ніяк.

Та справжнім сюрпризом (схоже, навіть для Вучича) став останній пункт угоди – саме ця частина виявилася різною для двох підписантів.

Відповідно до останнього пункту угоди, підписаної в Білому домі, Косово та Ізраїль домовились про взаємне визнання.

Для Косова це – справжній дипломатичний прорив.

На фоні того, як кількість країн, що визнають його незалежність, стала скорочуватися (нехай і за лобіювання Сербії), Косову була вкрай потрібна нова "історія успіху".

Але і для Ізраїлю визнання з боку країни з переважно мусульманським населенням є тим більше непересічною подією.

До того ж згодом Косово заявило про наміри відкрити своє посольство саме в Єрусалимі – ставши таким чином першою "мусульманською" країною, яка пішла на такий крок.

При цьому це досягнення дещо зіпсував сам Трамп, написавши, що приклад Косова має полегшити визнання Ізраїлю іншими країнами Близького Сходу. Така заява обурила косоварів, які позиціюють себе європейцями і не мають нічого спільного з Близьким Сходом.

Проте справжньою сенсацією останній пункт підписаної угоди виявився для Сербії. Представляючи досягнуті домовленості медіа, Трамп заявив про перенесення до Єрусалиму й сербського посольства.

Показовим є відео, де на цих словах президент Сербії здивовано починає шукати у підписаній угоді такий пункт (пізніше він пояснив, що здивування викликала тека для документів).

І він його знаходить – відповідно до підписаної ним угоди, Сербія бере на себе зобов’язання до 20 вересня відкрити в Єрусалимі торговельний офіс, а до 1 липня 2021 року – перевезти туди й посольство.

Судячи з реакції Вучича, він цього не очікував. Схоже, планувалося, що у договорі буде згадка лише про відкриття офісу, а не посольства. Варто зазначити, що аналогічним чином вчинила й Україна – після пропозицій США перенести посольство до Єрусалиму обмежилась лише відкриттям там Офісу інновацій.

Проте у випадку Сербії Трамп, схоже, пішов на більш відвертий примус. Щоправда, у разі, якщо Трамп програє вибори у листопаді, цілком можливо, що новий президент США не наполягатиме на виконанні Белградом цього пункту угоди.

Хто виграв і хто програв?

"Сербія та Косово разом зробили крок до економічної нормалізації", - заявив Дональд Трамп, назвавши підписаний документ "головним проривом" за 12 років з моменту проголошення незалежності Косова.

Пафос господаря Білого дому зрозумілий - для Трампа це дійсно перемога і "плюс" до рейтингу серед тих американців, для яких міжнародна потужність США має значення.

Він зібрав представників конфліктуючих сторін; ті щось підписали під його патронатом; він з легкістю "порішав" по ходу справи купу важливих для Штатів питань – усе це напевно має сподобатися електорату.

Заразом він показав ЄС, що США залишаються головним фактором безпеки на Балканах, більш ефективним, ніж європейська дипломатія.

Також Трамп показав, що, навіть вирішуючи балканський конфлікт, він не забуває про інтереси Ізраїлю, виправдовуючи своє неофіційне звання "найбільш дружнього до Ізраїлю президента США".

Що ж це означає для безпосередніх підписантів угоди: Сербії та Косова?

Для влади Сербії, яка щойно пережила вибори і залишилася біля керма, головною метою було не допустити зради (визнання Косова) та продемонструвати турботу про сербів у Косові. Обидві ці мети досягнуті.

Косово, хоч і не отримало "головного призу", теж може вважати поїздку до Вашингтону вдалою.

Звичайно, відкритим залишається питання, як буде виконуватися підписана угода.

Проте показовою стала реакція на угоду з боку Росії.

Американське посередництво стало ляпасом Кремлю. І це було дуже помітно.

Причиною глузування стало це фото з Білого дому

Починаючи від хамського твіту речниці російського МЗС Марії Захарової, яка висміяла фото сербського президента на зустрічі із Трампом (що викликало обурення у Сербії і за яке зрештою довелося навіть вибачатися), до телефонного дзвінка Вучичу від голови МЗС із пропозицією звірити годинники у питанні Косова.

Нехай дрібними кроками, проте Сербія і Косово стали ближче до порозуміння.

Тактика США передбачає, що країни, які активно торгують між собою, мають менше підстав для конфліктів. І реалізація вашингтонської угоди має посприяти цьому.

Тож закономірно, що навіть таку, майже формальну чи рамкову угоду, в РФ розглядають як загрозу для свого впливу на Балканах.

А ось Європейський Союз не став ображатися на Трампа. Він просто відразу після вашингтонської зустрічі організував брюссельську. Але сенсаційних угод від сьогоднішньої зустрічі Вучича та Хоті в Брюсселі не очікують.

Автори:

Наталя Іщенко, журналістка, редактор порталу "Балканський оглядач",

Юрій Панченко, редактор "Європейської правди"