Война за веру: что стоит за "карикатурным конфликтом" между Турцией и ЕС
Образливі епітети на адресу президента країни, що є одним із лідерів ЄС – аж до рекомендацій "перевірити психічне здоров’я", відкликання посла, заклики бойкотувати товари з цієї країни…
Туреччина знову розпочинає потужну інформаційну кампанію проти однієї з європейських держав.
Цього разу на роль "лиходія" було обрано Францію – приводом для обурення стала реакція президента Еммануеля Макрона на низку терактів, вчинених на релігійному ґрунті.
Це далеко не перша публічна "сварка", яку турецький президент Реджеп Таїп Ердоган розпочав із ЄС.
Проте цього разу наслідки можуть виявитися набагато серйознішими. Особливо на тлі терактів на релігійному ґрунті, останній з яких стався у Ніцці.
Теракт як остання крапля
2 жовтня президент Франції Еммануель Макрон виступив із промовою про "ісламістський сепаратизм" – у значенні виділення себе як окремої від суспільства спільноти та відсторонення від його цінностей.
Промова президента пролунала за тиждень після того, як молодий чоловік родом з Афганістану вчинив напад на перехожих поруч з колишньою редакцією Charlie Hebdo.
Макрон заявив про необхідність боротьби з "радикальним ісламізмом", зазначаючи, що має на увазі "ідеологію, яка вважає свої закони вищими за закони Республіки" та іноді спонукає "проливати кров, як минулої п’ятниці (25 вересня)".
Макрон також описав іслам як релігію, яка "переживає кризу" у всьому світі.
Президент сказав, що уряд у грудні представить законопроєкт про зміцнення закону 1905 року, який офіційно відокремив церкву від держави у Франції. Також він оголосив про посилення нагляду за шкільною освітою і контролю за іноземним фінансуванням мечетей.
Серед іншого, президент вказав на випадки, коли батьки вирішують не відправляти дитину до державної школи і обирають освіту вдома. Фактично ж діти потрапляють у релігійні школи та виховуються повністю окремо від однолітків.
"Іноді вони не отримують взагалі ніякої освіти, але ходять у структури, які фактично не зареєстровані… Там може майже не бути вікон, графік з 8 години ранку до 4 дня, виховательки у хіджабах, і, якщо запитати про зміст – молитви і декілька предметів, ось і вся освіта, – пояснив президент. – Школа має прищеплювати насамперед цінності Республіки, а не певної релігії, і виховувати наших громадян, а не вірян".
А вже за два тижні станеться новий теракт, що сколихне усю Францію.
16 жовтня молодий чоловік посеред вулиці обезголовив 47-річного Самюеля Паті, викладача історії в коледжі у містечку неподалік Парижа. За кілька днів до того на уроці свободи слова він показував студентам карикатури на пророка Мухаммеда.
Нападник встиг викласти фото обезголовленого викладача в Twitter, написавши, що "стратив одного з псів Макрона, який посмів принизити Мухаммеда".
Екстреміст виявився 18-річним чеченцем, народженим у Москві, що мав статус біженця та легально перебував у країні. Він не був учнем коледжу, але захотів помститися за образу пророка, коли батьки учнів-мусульман та деякі імами поширили інформацію про це у соцмережах.
Тисячі людей у Парижі, Марселі, Ліоні та десятках інших міст вийшли вшанувати пам’ять вбитого Самюеля Паті. Урочисте прощання з ним організували в університеті Сорбонни за участі перших осіб. Вчителя посмертно нагородили Орденом почесного легіону – найвищою державною нагородою.
"Самюель Паті став обличчям нашої Республіки, символом нашого бажання боротися з терористами… Ми не відмовимося від карикатур і малюнків (на пророка Мухаммеда)… Ми продовжимо твою справу, вчителю. Ми продовжимо захищати свободу і відстоювати секуляризм", – заявив Макрон на церемонії прощання.
Він доручив прискорити роботу над проєктом про боротьбу з "ісламістським сепаратизмом" та анонсував рішучі заходи щодо організацій, діяльність яких має ознаки радикального ісламізму та виглядає ворожою до Республіки.
"Він потребує лікування психічного здоров'я"
Слова Макрона про те, що Франція не перешкоджатиме публікації карикатур на пророка, викликали обурення в мусульманському світі.
Свою позицію висловив і президент Туреччини, який намагається подати себе як ключового захисника мусульманських цінностей.
"У чому проблема Макрона з ісламом і мусульманами? Він потребує лікування психічного здоров'я", – заявив Ердоган на з'їзді правлячої Партії справедливості і розвитку.
У відповідь Франція заявила про відкликання свого посла в Анкарі для консультацій.
"Коментарі президента Ердогана неприйнятні. Нестриманість і грубість – це не метод. Ми вимагаємо, щоб Ердоган змінив курс своєї політики, тому що це небезпечно у всіх відносинах", – заявили в Єлисейському палаці.
Не змовчав і головний дипломат ЄС Жозеп Боррель, назвавши слова Ердогана "неприйнятними" – цю заяву Борреля поширили МЗС низки країн-членів ЄС, деякі на додачу оприлюднили власні заяви на підтримку Макрона.
Ердоган на цьому не зупинився та закликав турків бойкотувати французькі товари.
Ба більше, турецький лідер спробував виставити позицію Еммануеля Макрона як "ісламофобію" такого рівня, що вже потребує втручання Європейської ради.
"Я вважаю, що інститути ЄС несуть велику відповідальність у боротьбі з ісламофобією. Європейська рада більше не може ігнорувати ісламофобію… Європейські політики повинні закликати Макрона, який пропагує антимусульманську ненависть на континенті, припинити свою політику", – заявив він.
У Франції заявили, що на наступному саміті ЄС вимагатимуть заходів проти Туреччини, "щоб краще захищати свої інтереси і європейські цінності".
За лічені дні "олії у вогонь" додала публікація журналом Charlie Hebdo карикатури на Ердогана. У відповідь проти журналістів відрито кримінальну справу за "паплюження честі та гідності" президента Туреччини.
Електорат прагне скандалу
Навіщо Ердогану такий гучний скандал? Чи справді його аж настільки зачіпає цілком очікувана позиція світської Франції, що стосується власної внутрішньої політики?
В першу чергу, така реакція чудово сприймається базовим електоратом турецького президента. А відповідно, це гарний спосіб "підправити" рейтинг, який постраждав від епідемії та проблем в економіці.
Саме з цією метою влітку Ердоган провів символічну реформу – знову зробив мечетями дві візантійські церкви (в тому числі собор святої Софії), які багато десятиліть існували як музеї.
Турецького президента не зупинили протести проти такого кроку лідерів низки країн.
Вже тоді "Європейська правда" звертала увагу, що таким рішенням Анкара фактично пройшла "точку неповернення" та заявила про намір знову повернути собі статус лідера мусульманського світу.
Подібні скандали – також через образи ісламу – Ердоган влаштовував і щодо інших країн.
І зараз, на додачу до сутички з Макроном, він подав до суду на ультраправого нідерландського політика Герта Вілдерса, який розмістив у Twitter карикатуру, де Ердогана зображено в капелюсі в формі бомби з логотипом його правлячої Партії справедливості і розвитку разом з підписом "терорист".
Цей скандал теж може вийти на міждержавний рівень, адже за Вілдерса вступився прем'єр Марк Рютте. "У мене є послання президенту Ердогану, і воно дуже просте: в Нідерландах ми вважаємо свободу висловлення думок найбільшим благом, в тому числі карикатури, в тому числі карикатури на політиків", – сказав він.
Втім, як показує практика, такі скандали, що здатні мобілізувати електорат, зазвичай не тривають довго. І вже незабаром Анкара повертається до співпраці із "країнами-хуліганами", ніби нічого й не було.
Показовий приклад – вірш, написаний у 2016 році тодішнім мером Лондона Борисом Джонсоном. Цей вірш є набагато образливішим за карикатури – у ньому заявляться, що Ердоган займався сексом із козлом.
Звичайно, що реакція Анкари була миттєвою та вкрай гострою. Проте це ніяк не впливає на нинішні відносини Туреччини та Британії, навіть попри те, що Джонсон очолив британський уряд.
Так само пісенька про "Эрдогана – усатого таракана", виконана одним криворізьким кавеенщиком, не вплинула на відносини з Україною, коли її президентом став Володимир Зеленський.
То чи не означає це, що й нинішня сварка незабаром забудеться, не залишивши особливих наслідків? Ні, схоже, цього разу все буде інакше.
Втома від Ердогана
Особливість кінця 2020 року – в тому, що кількість скандалів, ініційованих турецьким президентом, почала відверто дратувати навіть терплячих європейців.
Окрім традиційних скандальних тем – болючої реакції Анкари на заяви Євросоюзу щодо незадовільного дотримання прав людини у Туреччині та шантажу ЄС мігрантами, – цього року додалося декілька нових подразників.
У лівійському конфлікті Туреччина, попри ембарго ООН, підтримує зброєю одну з воюючих сторін – Уряд національної згоди (GNA). Натомість Анкара звинувачує Париж у підтримці Лівійської національної армії, очолюваної фельдмаршалом Хафтаром.
У червні цього року кораблі обох членів НАТО ледве не зчепилися біля лівійського узбережжя, коли французький корабель, що патрулював у рамках операції НАТО, спробував перевірити турецьке судно за підозрою у порушенні ембарго.
Тоді у Туреччині теж не добирали слів на адресу французького лідера.
"У Лівії вони (Франція) підтримали заколотника Хафтара і зробили велику помилку. Обставини змінилися, баланс сил змінився, Хафтар програв, а у Макрона тепер істерика", – заявив у вересні глава МЗС Туреччини, коли питання Лівії вкотре актуалізувалося.
Ще більше нашкодила стосункам Туреччини як з Францією, так і з ЄС її суперечка з Грецією й Кіпром щодо права на води у Східному Середземномор’ї.
Причиною конфлікту стали турецькі спроби розвідки газових родовищ в акваторії Егейського моря. Коли 21 липня Туреччина відправила у спірні води біля острова Кастеллорізо своє судно сейсмологічної розвідки, Греція привела флот у повну бойову готовність.
Тоді у ЄС вперше прямо заговорили про можливість санкцій проти Туреччини. А Еммануель Макрон заявив, що Туреччина спровокувала напругу своїми односторонніми рішеннями та що Франція відправить у спірний район два своїх кораблі й два винищувачі "Рафаль" – щоб "забезпечити повагу до міжнародного права".
І хоча відкритому військовому протистоянню між Грецією та Туреччиною – двома членами НАТО – вдалося запобігти, напруга спала лише тимчасово, адже нещодавно Туреччина відновила дослідницькі роботи у спірній акваторії.
Список конфліктних питань нещодавно поповнила війна у Нагірному Карабаху, де Туреччина відкрито підтримує Азербайджан.
Такі дії Анкари розкритикували всі члени Мінської групи ОБСЄ, що опікується врегулюванням конфлікту. Туреччина заявляє, що вважає Францію, США та Росію зайвими у мирному врегулюванні, оскільки вони, на думку Ердогана, 30 років поспіль нехтують цією проблемою.
Проте найбільшої критики від Анкари зазнала саме Франція, яку звинуватили у фактичній підтримці однієї зі сторін конфлікту, а саме Вірменії. "Солідарність, яку висловив Макрон щодо Вірменії, тоді як окупація азербайджанських земель його не обходить, свідчить про те, що він підтримує цю окупацію", – заявив міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу.
Додатково ускладнюють ситуацію теракти з яскраво вираженим релігійним характером, вчинені останніми днями. Теракт із трьома загиблими у Ніцці, напад на охоронця французького консульства у Саудівській Аравії – хоча не йдеться про зв'язок цих злочинів із Туреччиною, проте вони стали опосередкованим наслідком нинішньої інформаційної війни.
У такій ситуації кожна нова ескалація збільшує ймовірність "найгіршого сценарію" – коли ЄС перейде до реальних санкцій проти Туреччини.
Останнє ставить вкрай непростий вибір перед Києвом – як зберегти добрі відносини зі стратегічним партнером Туреччиною, одночасно уникнувши проблем із ЄС.
Автори: Марія Ємець, Юрій Панченко,
"Європейська правда"