Похмелье Армении: что ждет страну и регион после окончания войны в Карабахе

Уряд Вірменії має поступитися місцем комітету національного порятунку, який зупинить втрату території Нагірного Карабаху (як саме, втім, невідомо). Такий ультиматум на багатотисячному мітингу під урядовими будівлями оголосили 17 опозиційних партій. 

Капітуляція Вірменії у війні з Азербайджаном очікувано викликала гостру політичну кризу в Єревані. 

Та нині цією кризою намагається скористатися у тому числі колишня влада, здавалося б, назавжди скинута революцією 2018 року. 

Але крах реформаторських сил виглядає далеко не найгіршим сценарієм для Вірменії. Країна як ніколи близька до силового сценарію зміни влади. І на цьому активно грає Росія, намагаючись поставити хрест на вірменських спробах багатовекторної політики. 

Ціна брехні

Де наразі перебуває вірменський прем’єр? Це питання два дні поспіль бентежило чимало вірмен.

Після підписання "мирного договору" із президентами Росії та Азербайджану, який за змістом більше нагадує капітуляцію Вірменії у війні за Карабах, Нікол Пашинян довго не з’являвся публічно, лише публікуючи відеозвернення. Лише зранку 12 листопада ЗМІ повідомили про його зустріч із президентом країни Арменом Саркісяном – та й то постфактум. 

Обурення вірмен викликає не лише факт поразки, а й невідповідність реальності бравурним заявам уряду. З першого дня війни офіційні органи запевняли, що ситуація залишається під контролем, що армія Нагірного Карабаху вдало захищається і навіть переходить у контрнаступ.

Зрештою, показовим став бій за місто Шушу, що й поклав кінець війни. Згодом сам Пашинян визнав, що місто було взяте Азербайджаном ще 7 листопада. Хоча до 9-го офіційний Єреван запевняв, що ситуація хоч і непроста, проте не катастрофічна, і що бої за місто тривають.

Цей обман вщент розбився о мирну домовленість, досягнуту в ніч на 10 листопада – вкрай тяжку та принизливу для Вірменії. І саме цей розрив між пропагандою та реальністю призвів до миттєвої реакції – в ніч на 10 листопада стихійний мітинг захопив будинки уряду та парламенту.

Правоохоронцям під ранок вдалося запобігти масовим погромам. Поліція затримала кількасот найактивніших протестувальників; більшість із них випустили на волю наступного дня. 

Та 11 листопада протести поновилися. І знову під урядом зібрався багатотисячний мітинг з вимогою про термінову відставку Пашиняна та його уряду, а головне – про термінове скасування "миру". На 12 листопада заплановано новий мітинг. 

Вірменський "Мінськ" 

Чи можливо, навіть теоретично, розірвати узгоджену Ніколом Пашиняном домовленість? Досить непросте питання, адже досі не до кінця зрозумілий її статус. 

Цей документ дуже нагадує сумнозвісні Мінські домовленості, підписані Порошенком у лютому 2015 року. Їх так само підписали під тиском втрат на фронті. Документ так само складений як політична домовленість, а не як міжнародна угода – тобто не потребує ратифікації у парламентах держав-підписантів.

Якщо бути ще точнішим, то це не юридичний документ, а "спільна заява" президентів Азербайджану, Вірменії та РФ, текст якої розміщений на офіційному сайті Кремля.

І так само є підстави вважати, що лідери взяли на себе завеликі зобов’язання.

Пашинян пообіцяв те, що він не зможе виконати самотужки.

Більшість пунктів заяви лідерів стосуються Нагірного Карабаху та районів навколо нього, тобто міжнародно визнаної території Азербайджану, окупованої Вірменією. 

Але є пункт, що стосується безпосередньо Вірменії – Пашинян зобов’язався створити транспортний коридор на своїй території між Азербайджаном та його анклавом – Нахічеванською автономною республікою. Це означає, що Вірменія має законодавчо гарантувати безперешкодний транзит через свою території транспорту з держави, яку вірмени вважають ворогом. 

Виконання цієї обіцянки може легко бути заблоковане парламентом і, відверто кажучи, його варто було б узгодити із законодавчим органом. Хоча зважаючи на склад парламенту Вірменії, Пашинян міг не бачити у цьому потреби.

"Зраду" не зупинити

Чи є шанси, що домовленість лідерів зупинить парламент, офіційно виступивши проти неї? 

Сумнівно, адже партія Пашиняна "Мій крок", що має конституційну більшість, вже виступила із заявою, де підтримала свого лідера, назвавши домовленість безальтернативною. А заразом звернулася до опозиції, запропонувавши визначитися, чи готові вони до відмови від посередництва РФ, включно із виведенням російських військових із Карабаху, а також до відновлення бойових дій, у яких вірмени вже зазнали шалених втрат. 

Опозиція сподівалася переманити на свій бік частину депутатів з партії Пашиняна – але без успіху. Навіть голосів для скликання позачергового засідання парламенту виявилося недостатньо. 

А поки протести тривають – реалізація мирної домовленості вже йде повним ходом.

Вже зараз на частині території Нагірного Карабаху розгортається контингент російських "миротворців".

А ще домовленість передбачає, що найближчим часом Вірменія має повернути Азербайджану всі території навколо Карабаху, які вона досі контролює. Перша запланована передача азербайджанським військовим територій, донедавна контрольованих Вірменією та невизнаною "республікою Арцах", має відбутися вже 15 листопада, остання – 1 грудня

Усе це означає, що навіть дострокові вибори – класичний інструмент подолання політичних криз – не здатні допомогти Вірменії. Навіть якщо їх терміново оголосити і провести, вони відбудуться лише після того, як ключові пункти мирної угоди будуть виконані і новому складу парламенту вже не буде чого зупиняти. 

Така патова ситуація, коли стандартні політичні механізми не дозволяють вирішити проблему, різко збільшує ймовірність силового захоплення влади противниками Пашиняна. 

За словами першого президента країни Левона Тер-Петросяна, такий сценарій стане "найкращим подарунком для турецько-азербайджанського тандему".

Та ще від цього цілком можуть виграти росіяни.

Російські бонуси 

"Європейська правда" вже писала, що Росія стала одним із головних вигодонабувачів "мірної домовленості", отримавши дозвіл на розгортання свого контингенту на території Азербайджану.

Російські військові вже увійшли в Лачинський коридор – головну транспортну артерію, що з’єднує Карабах із Вірменією – та готуються взяти під контроль ту частину регіону, де залишатимуться жити вірмени. Йдеться про приблизно чверть від території, яку ще два місяці тому контролювала самопроголошена Нагірно-Карабаська Республіка. 

Частина місць розташування російських військових ще має змінитися. Річ у тім, що за цією домовленістю у Азербайджані має бути спроєктована та побудована нова дорога з Вірменії до населених вірменами міст Нагірного Карабаху в обхід тих міст – після чого росіяни мають перейти на неї.

Це не всі бонуси, які отримує РФ за тристоронньою домовленістю.

Ми вже згадували, що Пашинян взяв на себе зобов’язання гарантувати безпечний транзит азербайджанських транспортних засобів по вірменській території до Нахічеванського району Азербайджану.

А право забезпечувати цей транзит, тобто особливі повноваження на вірменській землі (швидше за все, включно з дозволом носіння зброї) отримує... ФСБ Росії!

Цей дозвіл стає ще вагомішим, якщо згадати, що автодорога від основної території Азербайджану до Нахічеванського анклаву проходить уздовж вірменського-іранського кордону. Тож ця стратегічно важлива ділянка автоматично опиняється під відкритим наглядом російської спецслужби.

Сценарії майбутнього

Варто зазначити, що домовленість лідерів Вірменії, Азербайджану та Росії зберігає чималий простір для інтерпретацій, що можуть докорінно скорегувати оцінки її наслідків. 

В першу чергу це стосується майбутнього вірменського населення Карабаху. Угода передбачає повернення в регіон усіх біженців. Проте незрозуміло, чи будуть азербайджанці повертатися у "вірменські" міста, які контролюватимуть російські військові, чи лише у ті, де відновиться повноцінний контроль Баку. 

Перший варіант дасть можливість Азербайджану розпочати роботу над докорінною зміною етнічного складу регіону, адже навіть за присутності "миротворців" масове повернення азербайджанців стимулюватиме етнічних вірмен залишати Карабах.

Трохи більше ясності з долею Вірменії. Навіть якщо країні вдасться уникнути силової зміни влади, політичне майбутнє Нікола Пашиняна – під великим питанням. Більшість суспільства чекає на його відставку. 

Та у разі проведення дострокових виборів передбачити їхній результат неможливо. 

Попри розчарування у чинному прем’єрові, стара влада, в першу чергу Республіканська партія експрезидентів Сержа Саргсяна та Роберта Кочаряна, зберігає зависокий антирейтинг. Співпрацею зі старою владою скомпрометовані також більшість партій, що вимагають відставки Пашиняна. 

Найбільшою видається загроза для Пашиняна від "Процвітаючої Вірменії". 

Це відкрито проросійська парламентська партія, що була в опозиції й до попередньої влади. Та 11 листопада лідера цієї партії Гагіка Царукяна викликали на допит у Службу нацбезпеки та затримали за організацію мітингів, які через коронавірусні обмеження наразі заборонені.

Такі дії влади підтверджують, що вона усвідомлює загрозу проросійського реваншу, який уособлює Царукян, що останніми днями перетворився на лідера антивладних протестів.

Втім, не виключено, що у разі, якщо влада захоче покарати свого конкурента, це призведе до зворотного ефекту. У цьому разі Гагік Царукян, який має тісні бізнес-контакти з РФ та відстоює поглиблення зв'язків із Росією, на хвилі розпачу вірмен від поразки у багаторічній війні з Азербайджаном цілком може прийти до влади у Вірменії, отримавши необхідні важелі, щоби міцно закріпити проросійський курс цієї багатостраждальної кавказької держави. 

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"