Рекордна кількість затриманих, небачена вже пару місяців жорстокість силовиків – саме таким загостренням минулої неділі Білорусь зустріла ювілейні 100 днів вуличних протестів. 

А одночасно – масові протести, які пройшли не лише у Мінську, але й в інших великих та малих містах країни.

Жорстокість влади стала реакцією на обурення суспільства загибеллю мирного жителя Мінська Романа Бондаренка, до смерті забитого переодягненими силовиками. 

Навіщо Лукашенко пішов на нове загострення? І як відреагує на нього суспільство? Чи є підстави вважати, що білоруський протест радикалізується?

Смерть на "Площі змін"

На смерть Романа Бондаренка був вимушений відреагувати й самопроголошений президент Білорусі Александр Лукашенко – у кращих традиціях диктаторів він назвав смерть опонента "сакральною жертвою", за допомогою якої опозиція намагається розхитати ситуацію у країні.

Смертельний інцидент стався увечері 12 листопада на "Площі змін" – відомому на всю країну дворику в центральній частині Мінська. Цей дворик здобув славу через активність його мешканців, які першими почали розвішувати національну біло-червоно-білу символіку, а головне – розмістили у дворі мурал із зображенням "діджеїв змін", Кирила Галанова та Влада Соколовського, які поставили на передвиборчому мітингу за Лукашенка пісню Віктора Цоя. 

Згодом мешканці навколишніх будинків, по суті, перетворили двір на дискусійний майданчик та сцену для музикантів.

Звичайно, такі ініціативи зустрічали опір влади.

Невідомі у цивільному одязі – так звані "тихарі" – регулярно знімали символіку, зафарбовували "Діджеїв змін", а нещодавно заарештували музикантів, що виступали на "Площі змін".

Щось подібне відбувалося й 12 листопада – у двір приїхали невідомі у масках, які почали знімати біло-червоно-білі стрічки. 31-річний Роман Бондаренко зробив зауваження одному з них. У відповідь його почали бити, а потім "запакували" у мікроавтобус та повезли геть.

За дві години Романа Бондаренка з численними травмами привезли до реанімації, де він і помер. А ще згодом білоруські ЗМІ заявили, що один із нападників, що перший вдарив Романа, дуже схожий на чемпіона світу з тайського боксу та кікбоксингу Дмитрія Шакуту. Також встановили особу ще одного "тихаря" – ним виявився глава федерації хокею Дмитрій Басков – особа, близька до старшого сина Лукашенка.

Новина про смерть протестувальників стала каталізатором протестів. У соціальних мережах стали активно використовувати хештег #явыхожу. 

Все йшло до того, що мітинг цими вихідними міг би бути одним із наймасовіших.

Це давало можливість щонайменше зруйнувати приємну для Лукашенка статистику – мітинги останніх тижнів виявлялися набагато меншими за попередні, що давало підстави говорити про повільне згасання протестів.

Чи виявилися протести 15 листопада "особливими"? І так, і ні.

"Радіо Свобода Білорусь", не уточнюючи чисельність недільної акції, відзначає, що вона загалом не перевищувала попередні мітинги, що відбулися за останні тижні. Втім, одночасно видання зазначає: вперше за останні місяці протестні акції відбулися не лише у столиці, а й у інших містах.

Протести у провінції деякий час тому придушили, і це давало режиму можливість спрямовувати усі сили міліції та ОМОНу до столиці. Це давало можливість запобігти яскравим картинкам із масовими протестами – людей часто затримували ще до їх прибуття у точку збору – і це створювало ілюзію поступової перемоги влади.

Та ще важливіше те, що останній мітинг став унікальним як за жорстокістю силовиків, так і за кількістю затриманих. "Правоохоронці" закидували протестувальників світлошумовими гранатами, направляли автотранспорт прямо у натовп…

Такої жорстокості протистояння у Мінську не було від серпня. 

За даними правозахисників, затримали близько 1100 осіб, серед яких виявилося й чимало журналістів.

Розігнавши протестувальників, міліція перетнула ще одну червону лінію та розгромила народний меморіал, встановлений в пам'ять про загиблого Романа Бондаренка. Такі дії викликали критику навіть у традиційно сервільній Білоруській православній церкві. 

Прискорення транзиту влади

Навіщо Александру Лукашенку було потрібно збільшувати рівень жорстокості?

Особливо у ситуації, коли він довів, що протести не загрожували його владі, коли чисельність мітингів сама собою спадала і, цілком ймовірно, вже незабаром вони стали б на паузу до весни.

Причин таких дій самопроголошеного президента є щонайменше дві.

Перша – бажання посилити свою позицію на переговорах із Росією.

"Вуличні протести знижують переговорні позиції Білорусі в Москві, оскільки  Лукашенко змушений розмовляти на них із позиції слабкого. Тому є прагнення якнайшвидше придушити протест", – прояснює експерт незалежної ініціативи "Мінський діалог" Дзяніс Мельянцов.

Ще одна причина – ухвалене Лукашенком рішення форсувати зміни до конституції країни. 

Ще донедавна білоруська влада стверджувала, що такі зміни – перспектива щонайменше року-двох, але минулого тижня Лукашенко заявив, що зміни мають бути прийняті протягом найближчих пари місяців.

Навіщо було так змінювати плани? Особливо – в ситуації, коли протести тривають і таку делікатну реформу доводиться проводити фактично у пожежних умовах.  

Схоже, що за допомогою реформи Лукашенко хоче оголосити дострокові вибори до парламенту, який тепер матиме набагато більше повноважень, аніж досі. За його задумкою, ці вибори мають поглинути політичну активність і заспокоїти суспільство. А на додачу – створити підґрунтя для поновлення діалогу із Заходом. 

Не виключено, що додатковою причиною поспіху стала перемога у США Джо Байдена, внаслідок чого Штати мають посилити зовнішньополітичну активність. Тож варто поквапитись і "зафіксувати" конституційну реформу ще до зміни влади у Вашингтоні.

На додачу конституційна реформа має влаштувати й Росію. У майбутньому парламенті частина опозиції буде відверто проросійською, що дасть Кремлю легальний важіль впливу. 

І водночас швидка реформа та переобрання парламенту не мають дати протестній опозиції часу на "розкрутку" своїх кандидатів, гарантувавши збереження більшості, лояльної до Лукашенка. 

Цікава деталь: у білорусів наразі не існує пролукашенківської партії, лише опозиційні.

Річ у тім, що вона не була потрібна білоруському диктаторові, адже парламент обирали за мажоритаркою. Тож зараз партію влади терміново створюють. Її основою може стати громадське об'єднання "Біла Русь", до якого в обов'язковому порядку вступають чиновники та лукашенківський "актив".

Між тим поспішні дії Лукашенка виявилися непродуманими і вдарили по його планах. Адже збереження протестів суттєво зменшує ймовірність сценарію швидкої реформи, яка мала би принаймні імідж узгодженої із суспільством.

Натомість нова смерть протестувальника від рук чи то міліції, чи то провладних тітушок лише посилює опір білорусів. 

Нові форми протестів?

Як далі розвиватимуться протести у Білорусі?

Поки що протестам так і не вдалося розхитати створену Лукашенком систему, стримати їх влада також не змогла. Протистояння триває. 

Після недільного розгону численні групи у соцмережах, що об'єднують будинки та мікрорайони і наразі стали ключовими координаторами протестів, гудуть від обговорень, якою має бути відповідь режиму. 

Білоруси намагаються шукати креативні шляхи. 

Приміром, з вересня по країні йде "залізнична війна". Виявилося, що якщо покласти на рейки шмат мідного дроту, то  замикає контакти і це дає диспетчерам хибний сигнал про "зайнятість шляху", що призводить до блокування залізничних перевезень. 

І хоча всі нині популярні тактики дії вкладаються в ідею мирного опору режиму – не можна виключити, що білоруси почнуть радикалізуватися.

Влада цього всерйоз побоюється.

Про таку можливість свідчить і одна з топновин останніх днів: невідомі "партизани" нібито розкидали металеві шипи на автодорозі, що веде до резиденції Лукашенка. 

Між тим наприкінці жовтня білоруський КДБ заявив про затримання при спробі перетину кордону з Білорусі до України групи анархістів на чолі із колишнім політв'язням Ігорем Оліневичем. Режим звинувачує їх у спробах вивести протест із мирного русла. За даними ЗМІ, йдеться про  підпали будинку ДАЇ та машин співробітників прокуратури. 

Досі такі дії викликали осуд також серед мітингарів. 

Але не виключено, що чергова хвиля жорстокості влади зробить таку форму опору популярнішою. Адже нинішня, мирна тактика  не приносить успіхів.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"