Генерал с опытом экстремальной логистики: кому Байден поручил возглавить Пентагон
У понеділок 14 грудня виборники від штатів остаточно офіційно віддадуть свої голоси на виборах президента США.
Із просуванням від дня голосування до вступу нового президента на посаду інтрига зберігається.
Чи припинить колись Дональд Трамп говорити про фальсифікації, чи визнає він нарешті поразку? Кого візьме до своєї команди новообраний президент Джо Байден?
Спробуємо розібратися.
Судове розчарування Трампа
Отже, Верховний суд США відхилив позов від генерального прокурора штату Техас Кена Пакстона і генеральних прокурорів-республіканців ще 17 штатів, що приєднались до нього, про скасування результатів виборів у чотирьох штатах, де переміг Байден.
Такий розвиток подій – цілком логічний та передбачуваний. Адже позов команди Трампа був не так правовим актом, як політичним кроком.
Тож не дивно, що позивач так і не зміг навести переконливі приклади порушень на виборах, тим більше таких, які призвели б до суттєвої переваги одного з кандидатів.
Ба більше, генеральні прокурори штатів мають прерогативу лише щодо справ у своїх власних штатах. Спроба втручання у виборчий процес в інших штатах аж ніяк не входить до кола їхньої відповідальності.
Уявіть собі, щоб генеральні прокурори-демократи у 2016 році вимагали скасувати результати виборів у тих штатах, де виграв Трамп.
Тоді це здавалося неймовірним. Але зараз, в епоху Трампа, все можливо.
Втім, Верховний суд відхилив позов, навіть не беручи його до розгляду. І це стало черговим розчарування Трампа та його прихильників.
Очевидно, вони всерйоз розрахували на те, що цей суд, до складу якого Трамп призначив трьох людей і де консерватори зараз мають більшість, може винести рішення на його користь.
Ще один показовий момент: більше половини республіканців у Палаті представників демонстративно підтримали судовий позов Техасу, тим самим доводячи, що політична доцільність, лояльність до Трампа для них є пріоритетом.
Як бачимо, для багатьох членів партії приставати на бік Трампа – політично вигідно.
Яструбам тут не місце
Тим часом трохи більше стало відомо про тих, хто складатиме кістяк команди нового президента.
Серед нових призначень варто відзначити номінацію Ллойда Остіна на посаду секретаря оборони.
Остін не входив до попередніх списків кандидатів на цю посаду, що давно вже ширились у Вашингтоні.
Фаворитом тут досить довго вважалася Мішель Флорной, яка мала великий досвід роботи у Пентагоні ще за часів адміністрацій Клінтона та Обами. Вона має великий авторитет серед колег, як державних службовців, так і експертів. Але з часом виникла затримка з призначенням, і стало зрозуміло, що з цією кандидатурою виникли проблеми.
Пригадали, як за часів президенства Обами Байден та Флорной розходились у поглядах на кілька напрямках зовнішньої політики, зокрема щодо Лівії та Сирії. Флорной входила до своєрідного жіночого "яструбиного" крила адміністрації поруч з іншими, зокрема тодішньою держсекретаркою Гілларі Клінтон, представницями в ООН Сьюзен Райс (згодом радницею Обами з національної безпеки) та Самантою Пауер.
Ще важливіше те, що Мішель Флорной за поглядами набагато ближче до прихильників гіперактивної, часом силової зовнішньої політики неоконсерваторів, ніж більш поміркований, обережний Байден.
Зважаючи на таку репутацію Флорной, проти неї виступали і представники лівого флангу Демократичної партії.
Але ймовірніше, що головним фактором її непризначення на цю посаду все ж таки було побоювання з боку Байдена та його найближчих радників щодо можливості ефективної синергії.
Отже, список кандидатів розширили, і до нього потрапив Ллойд Остін.
Згодом стало відомо, що Байден непогано знає Остіна, між ними встановилися стосунки, сповнені довіри і взаємної поваги.
Ба більше, як з’ясувалося, у Остіна були добрі стосунки з нині покійним сином Байдена Бо, коли його направили на військову службу в Ірак, де Остін саме був командувачем.
Ллойд Остін – абсолютно непублічна особа. Він дуже рідко спілкується з пресою, не шукає собі особистої слави, популярності, на відміну від деяких інших військових чи колишніх військових.
Він не є політиком, не має жодних політичних амбіцій. Це цілком задовольняє майбутнього головнокомандувача.
Символічне призначення
Остін віддав армії США 41 рік свого життя. Серед постів, які він займав – командувач в Іраку та згодом голова Центрального командування, яке відповідає за оперативну ситуацію в регіоні від Ємену та Єгипту до Афганістану.
Він також особисто відповідав на певному етапі за боротьбу проти "Ісламської держави".
Коли свого часу президент Барак Обама прийняв рішення про швидке та повне виведення військ США з Іраку, Остін був проти (він вважав, що це треба робити повільніше та залишити певний військовий контингент), але узявся за його виконання. Це характеризує його як сумлінного виконавця.
Логістика виведення десятків тисяч людей з Іраку відбувалася під його проводом, що дозволяє спостерігачам міркувати про те, що цей досвід може стати йому зараз у пригоді, оскільки збройні сили будуть виконувати важливу частину роботи з доставки та розповсюдження вакцини проти коронавірусу на території США.
Ллойд Остін – афроамериканець. Людей з небілим кольором шкіри у збройних силах США все більше, але на вищому рівні їх все ще небагато.
Тому призначення чорношкірого Остіна матиме символічний характер (хоча не менш символічним було б і призначення на цю посаду першої жінки).
Втім, є певна проблема: Остін вийшов у відставку лише у 2016-му.
Американська політична модель та традиція вимагають призначення на посаду очільника Пентагону цивільної людини. Натомість кандидат на цю посаду, що пішов зі служби менш ніж сім років тому, має отримати спеціальний дозвіл від Конгресу.
Востаннє таке сталося відносно нещодавно, коли Трамп призначив на посаду Джеймса Меттіса (а до цього за всю історію США таке траплялося лише раз). Саме тому за останні дні довелося почути чимало критики цього призначення саме через призму військового минулого кандидата, причому в тому числі від багатьох демократів.
Також Остіну закидають те, що після відставки він входив до ради директорів однієї з провідних військо-промислових корпорацій США – Raytheon (для декого це негативний момент).
Пригадають і те, що основний фокус та досвід Остіна був на Близькому Сході, а зараз, можливо, доведеться зосередити більше уваги на стримуванні Китаю.
* * * * *
Швидше за все, без суперечок не минуть і наступні тижні – і так до остаточної зміни господаря Білого дому.
Попри те, що обриси команди та курсу нового президента стають зрозуміліші, багато чого досі залишається невідомим.
І так само під питанням залишається те, як далеко піде Дональд Трамп у невизнанні своєї поразки – навіть після оголошення результатів голосування виборників.
Автор: Володимир Дубовик,
директор Центру міжнародних досліджень,
доцент кафедри міжнародних відносин Одеського національного університету імені Мечникова