Перемога на президентських виборах у Молдові прозахідної кандидатки Маї Санду не поставила крапку в політичному протистоянні у країні.

Попереду перед новообраною президенткою стоять непрості завдання – добитися відставки уряду та розпуску парламенту. А одночасно її опоненти зробили все можливе, щоб максимально ускладнити їй перебування на посаді.

В цьому контексті особливо важливою стає підтримка Молдови зовнішніми партнерами – і одним із перших, хто продемонстрував жест підтримки Санду, став Київ.

Боротьба за розпуск

"Покажіть людям, як ви хочете змінити ситуацію на краще. Але не намагайтеся змусити уряд піти, тому що відповідальний кабмін не може увергнути країну в хаос", – із таким закликом до Маї Санду звернувся поки що чинний президент Молдови Ігор Додон.

Подібні заклики до новообраної президентки виглядають відвертим знущанням. Бо кому, як не Додону, знати обмеженість повноважень та рівня відповідальності за ситуацію в країні.

Дружить даже с врагами: как Майе Санду придется выводить Молдову из политического кризиса

Адже його самого за часів всевладдя лідера Демократичної партії Влада Плахотнюка п'ять разів за допомогою Конституційного суду тимчасово відсторонювали від посади, коли він намагався пручатися і відмовлявся підписувати закони або затверджувати запропоновані прем'єром кандидатури міністрів.

І кому, як не Додону, знати, що "відповідальний уряд" Іона Кіку, про який він каже, – це уряд, поки що підконтрольний йому та Партії соціалістів.

Саме тому відставка уряду може стати однією з передумов для початку процедури розпуску парламенту та дострокових виборів.

Адже за Конституцією Молдови існує лише два випадки, коли президент має право "після консультацій з парламентськими фракціями" розпустити законодавчий орган.

Перший – у разі неможливості формування уряду або блокування протягом трьох місяців прийняття законів, другий – якщо парламент не висловив вотум довіри уряду в 45-денний термін після внесення пропозиції і тільки після відхилення пропозиції не менше двох разів.

Тобто чим раніше уряд піде у відставку, тим швидше може початися процедура розпуску парламенту.

І саме це є наразі ключовим завданням, що стоїть перед Санду. Якщо уряд не піде у відставку добровільно, на нього чекатиме голосування за вотум недовіри.

Мінне поле, яке залишає Додон

Сам Додон не проти дострокових виборів. Партія соціалістів, до керівництва якої він збирається повернутися після того, як залишить посаду президента, гарантовано проходить до парламенту.

Головне, аби вибори відбулися якомога пізніше. Щоб спала хвиля ейфорії, а виборець розчарувався у відсутності швидких змін при новому президентові.

Недарма пропагандисти Додона вже намагаються пов'язати окремі економічні проблеми зі зміною президента. "Новий президент – нові ціни", – так прокоментував у своєму телеграм-каналі підвищення цін на пальне головний пропагандист соціалістів депутат Богдан Цирдя. За ним це повторюють видання соціалістичного пулу, які й не припиняли розпочату під час передвиборчої кампанії критики Санду.

Додон розуміє, що не може, на відміну від Плахотнюка, розраховувати на лояльність Конституційного суду. Отже, він намагається у ті лічені дні, що залишилися до інавгурації Санду, зробити все можливе для ускладнення її подальшої діяльності, залишити новій президентці мінне поле законів.

Парламентська більшість, до якої входять соціалісти, партія "Шор" та кілька незалежних депутатів, вже обмежила повноваження Санду, позбавивши її права пропонувати кандидатуру керівника СІБ – головної спецслужби країни, а також права пропонувати його звільнення.

Вони спробували зіпсувати стосунки зі Сполученими Шатами, повернувши до державної власності руїни Республіканського стадіону, де США мали намір побудувати нове посольство.

Соціалісти також вирішили ухвалити закон про статус російської мови як мови міжнаціонального спілкування та повернути в ефір російські аналітичні та новинні програми, скасувавши зміни до Кодексу про телебачення та радіо, ухвалені ще під час правління демократів.

Фактично Санду має зіткнутися не лише з нелояльними до себе парламентською більшістю та урядом, але й з новими законодавчими реаліями.

Тим часом Ігор Додон після завершення каденції має намір відвідати Москву вже як просто громадянин Додон і лідер Партії соціалістів.

Він, швидше за все, намагатиметься зберегти лояльне ставлення Кремля (в тому числі щоб захистити своє становище всередині партії), а заразом отримати підтримку для боротьби із Санду.

Виклики для Санду

Навіть якщо припустити, що всі наміри Маї Санду щодо відставки уряду та дострокових виборів вдасться реалізувати, її становище все одно не буде безхмарним.

По-перше, згідно з соціологічним опитуванням, партія PAS навряд чи матиме в парламенті більшість, достатню для того, аби самостійно сформувати уряд.

Отже, доведеться шукати партнерів. Швидше за все, ним може стати "Наша партія" Ренато Усатого, який у другому турі підтримав Санду.

Але сам Усатий є доволі сумнівним партнером, і його ідейні установки навряд чи можна назвати "проєвропейськими".

По-друге, виникне питання кадрового забезпечення як уряду, так і інших державних структур. Адже більшість чиновників, які працювали і за часів Плахотнюка, і за часів Додона, залишатимуться на своїх місцях.

Повністю "перезавантажити" всю публічну адміністрацію навряд чи вдасться.

А отже, питання корупції, схем та іншого кавалерійським наскоком не вирішити. І проблема кадрового дефіциту, швидше за все, буде однією з найбільш гострих, які доведеться вирішувати новій президентці.

По-третє, в Молдові накопичилася купа економічних та соціальних проблем, які ще більш загострилися в умовах пандемії коронавірусу.

Чи готове до цього молдовське суспільство, яке не набагато відрізняється в цьому плані від українського?

І нарешті, не варто забувати про зовнішні впливи. Росія нікуди не пішла з Молдови і зберігає досить потужні позиції в економіці, політиці та медійній сфері. 50% "Молдовагазу" належать російському "Газпрому", російська "Інтер РАО ЄЕС" контролює основного виробника електроенергії – Молдавську ДРЕС, яка до того ж розташована у Придністров'ї.

Разом з Україною

Україна не залишилася осторонь – нещодавній візит до Кишинева голови МЗС Дмитра Кулеби виглядав як жест беззаперечної підтримки Києвом нової президентки.

Як відомо, Санду вже наголосила на тому, що свій перший закордонний візит як керівник держави вона здійснить саме до Києва.

З Україною Молдову об'єднує не лише спільний кордон, але й спільні проблеми – наявність сепаратистських анклавів, створених та контрольованих Москвою. І формування спільної позиції щодо деокупації та відновлення суверенітету над цими територіями може стати одним із важливих елементів двосторонніх відносин. Перший крок до цього зроблено.

Дмитро Кулеба заявив, що Україна спільно з Молдовою наполягатимуть на виведенні російських військ з Придністров'я.

Серед перших заяв Маї Санду була заява про необхідність виведення російських військ з Придністровського регіону та зміну формату миротворчої місії.

Ця декларація навіть стала сенсацією, хоча нова президентка лише повторила те, що до неї говорили попередники, і навіть Ігор Додон (хоча останній не збирався чіпати російських миротворців).

Зрозуміло, що наразі виведення російських військ залежить безпосередньо від Москви, яка вже негативно відреагувала на заяви Санду. Але сама постановка питання і консолідована позиція двох країн дають можливість захищати національні інтереси перед світовою спільнотою.

Це саме стосується і приєднання Молдови до "Кримської платформи", що було запропоновано Дмитром Кулебою під час візиту.

Можливо, наодинці голос Кишинева і не такий гучний, проте він може набути більш гучного звучання у хорі з іншими.

Автор: Артем Филипенко,

завідувач сектора досліджень Південного регіону Національного інституту стратегічних досліджень