Як і українці, румуни у своїй більшості довіряють церкві та армії і не довіряють уряду, парламенту та особливо – політичним партіям.

Це наслідок гучних корупційних скандалів, що ще пару років тому генерувала правляча коаліція на чолі із соціал-демократами.

Парламентські вибори 6 грудня остаточно поставили хрест на тих часах – нещодавній партії влади хоч і вдалося отримати перший результат на виборах, однак цього виявилося недостатньо для формування коаліції.

Замість них коаліцію сформували ліберали та правоцентристи, компанію яким склала партія угорської меншини.

Хто прийшов до влади у Румунії? І чого від нового уряду чекати Україні?

Дві несподіванки 6 грудня

Здавалося, на парламентських виборах у Румунії, які пройшли 6 грудня, не варто було чекати жодних сюрпризів.

Проте певні результати все ж стали неочікуваними.

Першим сюрпризом, при цьому неприємним для України, стали високі показники – 9,8% – Альянсу за об'єднання румунів (AUR).

Це відносно маловідома партія з націоналістичною та ортодоксальною доктриною. Хоча наразі ця політична сила лишається на маргінесі політичного процесу, її поява у парламенті відображає загальний тренд у регіоні.

Дотепер Румунія, чи не остання з-поміж держав-сусідів, мала імунітет до посилення євроскептичних популістів. Тепер діяльність цієї політичної сили доведеться уважно відстежувати, адже вона може знову ввести в дискурс тематику "Великої Румунії".

Ще одним сюрпризом стало те, що формально перемогла на виборах Соціал-демократична партія (PSD), здобувши 28,9%.

Триумф Орбана: какие последствия будут иметь парламентские выборы в Румынии

Ця політична сила, яку нині очолює Марчел Чолаку, доклала чимало зусиль, щоби позбутися негативного іміджу, який лишив по собі її нині ув’язнений за зловживання владою екслідер Лівіу Драгня.

Соціал-демократи позбулися фігур, яких вважали близькими до Драгні (на кшталт експрем’єрки Віоріки Денчіле), мобілізували регіональні партійні осередки. На користь їм зіграла й непроста ситуація з коронавірусом, провину за яку "есдеки" покладали на правлячих націонал-лібералів (PNL).

Соціал-демократи навіть запропонували свого кандидата в прем’єр-міністри – лікаря Александру Рафіла, представника Румунії у Всесвітній організації охорони здоров’я.

Представники PSD також заявили, що правильним рішенням за нинішніх умов пандемії було б формування уряду національної єдності, до якого би входили всі політичні сили, які пройшли до парламенту.

Однак до підписання Універсалу національної єдності справа не дійшла.

Перемога PSD не принесла їй бажаного повернення у владу, адже коаліцію вдалося сформувати на базі Національної ліберальної партії (PNL, 25,2%), до коаліції з якою увійшли правоцентристський альянс USR-PLUS (15,4%), а також Демократичний союз угорців (UDMR, 5,7%).

Одним із каталізаторів формування такої коаліції став президент держави Клаус Йоганніс, який доклав чимало зусиль, щоб саме близька до нього PNL отримала ключові посади і в уряді, і в парламенті.

Замість Орбана

Початковий план полягав у тому, щоби прем’єр-міністр від PNL Людовік Орбан продовжив свою роботу на посаді.

Проте через те, що його політична сила не перемогла на виборах, 7 грудня Орбан оголосив про свою відставку. Виконувачем обов’язків прем'єр-міністра президент призначив міністра оборони Ніколае Чуке – і розпочалася коаліціада.

Окрім вже згаданого і відкинутого більшістю Александру Рафіла розглядалася кандидатура міністра фінансів від PNL Флоріна Кицу; USR-PLUS пропонувала одного зі своїх лідерів Дачіана Чолоша (що серед іншого свідчить про нього як все ж про румунського політика, попри стаж євробюрократа і нинішню посаду лідера фракції Renew Europe у Європарламенті), а AUR – Каліна Джорджеску, президента Європейського дослідницького центру Римського клубу.

Певний час сторони не могли вийти на компроміс. Президент Йоганніс навіть змушений був заявляти, що перший раунд переговорів звівся до "хорошого обміну думками".

Така ситуація склалася через те, що лідери PNL розглядали два сценарії розподілу керівних позицій між партнерами по коаліції.

Згідно з першим, PNL згодна була подати кандидатуру Флоріна Кицу, за умови, що Людовік Орбан отримає посаду спікера в Палаті депутатів (нижня палата парламенту Румунії).

Натомість у USR-PLUS наполягали, що вони приймуть Кицу або будь-якого прем'єр-міністра від PNL лише за умови головування свого представника у Палаті депутатів.

Тоді в PNL запропонували інший сценарій – прем'єр-міністром знову стає Людовік Орбан, Кицу відходить спікерство у Сенаті, а USR-PLUS зголосилися віддати Палату депутатів.

Зрештою, USR-PLUS погодились на початковий сценарій, і 21 грудня коаліцію було офіційно сформовано. А вже наступного дня президент Йоганніс призначив Флоріна Кицу на посаду прем'єр-міністра. Той своєю чергою назвав серед пріоритетів свого уряду подолання кризи у сфері охорони здоров'я та відновлення економіки.

Новим спікером Палати депутатів, відповідно до домовленостей, було обрано експрем’єра Людовіка Орбана.

А спікером Сенату вперше в історії Румунії стала жінка – Анка Драгу, запропонована USR-PLUS.

Натомість соціал-демократи оголосили про тотальну опозицію.

Перспективи для України

У новому уряді, який було сформовано 23 грудня, PNL матиме дев'ять портфелів, альянс USR PLUS – шість, а UDMR – три (ця політична сила досить вдало змогла розіграти свою "золоту акцію", адже їй дісталась й посада одного з віцепрем’єрів – ним став лідер партії угорців Келемен Хунор).

Прикметно, що у новому уряді зберегли свої посади міністр оборони Ніколае Чуке та міністр закордонних справ Богдан Ауреску. Для України це – непогана новина, адже обидва міністри налагодили плідний діалог зі своїми українськими колегами, і можна говорити про те, що він не перерветься через урядові ротації.

Тож від нового румунського уряду можна очікувати продовження співпраці з Києвом у сфері реформ та безпековій співпраці, зокрема, залучення Румунії до Кримської платформи, а також сподіватися на посилення спільної протидії зростанню мілітаризації тимчасово окупованого Криму.

Також є шанси подолати й слабкі місця у відносинах країн. Серед них – економічна співпраця, чого бракувало й у "доковідні" часи, а тепер і поготів; а також врегулювання проблем із національними меншинами. Останнє питання лишається чутливим у двосторонніх відносинах, хоча на відміну від деяких інших сусідів Києва, Бухарест не блокує співпрацю України із НАТО.

Насамкінець, можна сподіватися на тіснішу взаємодію України і Румунії щодо Молдови і у трикутнику Київ – Бухарест – Кишинів (особливо щодо питань безпекового характеру).

Чи не головним індикатором поглиблення взаємодії міг би стати візит до України румунського президента Клауса Йоганніса, який вже тривалий час відкладається і який зараз більше ніж на часі.

Автор: Сергій Герасимчук,

експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"