14 січня 2021 року Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) оголосив частково прийнятною для розгляду по суті міждержавну заяву України проти Росії щодо порушень прав людини у Криму.

Того ж дня, за всіма орвеллівськими канонами, Міністерство юстиції РФ відповіло заявою про нібито недоведеність Україною "цілої низки звинувачень" проти Росії. Всі інші висновки ЄСПЛ російське "міністерство правди", схоже, вважає такими, що не варті публічної уваги.  

Втім, таку думку складно підтримати. Зокрема, "Європейська правда" вже розповіла, що саме лишилося "не доведеним", та про те, наскільки вагомим є це рішення для індивідуальних "кримських" заяв.

Щоби уникнути повторення вже опублікованої інформації, цей матеріал зосередиться лише на одному питанні: що ж сказав ЄСПЛ власне про анексію Криму? І чи праві ті російські ЗМІ, які поширюють переможні новини про "визнання юрисдикції Росії над Кримом"?

Окупація, що приносить відповідальність

Попри свою назву, Європейський суд з прав людини може розглядати скарги не лише громадян, а й держав одна на одну. ЄКПЛ – конвенція, навколо якої створена Рада Європи, – передбачає, що будь-яка держава-член РЄ може передати на розгляд Суду питання про порушення положень конвенції та протоколів до неї іншою державою-членом РЄ.

Цей механізм застосовується не надто часто.

Вперше міждержавну заяву до ЄСПЛ подала Греція у 1956 році, стосовно порушень прав людини Великою Британією на Кіпрі. Відтоді до ЄСПЛ було подано ще 27 міждержавних заяв, дев'ять з яких (!) стосувалися порушень прав людини Росією.

Проблемою міждержавних заяв стало те, що стаття 1 Конвенції зобов’язує держави гарантувати права і свободи кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією. Однак що робити у разі, коли одна держава захоплює територію іншої? Чи перебуває захоплена територія під юрисдикцією держави-окупанта та, найголовніше, чи має така держава відповідати за порушення прав людини на окупованій території?

У 1996 році, щоб відповісти на це питання та не вийти за межі своєї компетенції, ЄСПЛ розробив правило "ефективного контролю".

За цим правилом, держава, яка здійснює "ефективний контроль" (інший переклад цього терміну – "фактичний контроль") над частиною іншої держави, має відповідати за порушення прав людини на відповідній території. Тобто для розгляду справи достатнім є лише встановлення факту "ефективного контролю" над територією.

Оцінювати правомірність отримання контролю, тобто визнавати, чи йдеться про окупацію, чи про інші форми, – не потрібно.

Адже у ЄСПЛ відсутні повноваження надавати оцінку анексії Криму з точки зору міжнародного права.

Вперше в історії це правило застосували щодо Туреччини, яку ЄСПЛ проголосив відповідальною за дотримання прав людини у Північному Кіпрі. Згодом суд визнавав Росію відповідальною за права людини у Придністров’ї, Вірменію – за Нагірний Карабах тощо.

Не стала винятком і ситуація у Криму. Але зважаючи на те, що Росія не лише окупувала, а й незаконно анексувала півострів, ЄСПЛ довелося діяти незвично для себе.

Коли промовчати неможливо

Як відомо, на відміну від Придністров’я, Карабаху, Абхазії тощо, у Криму держава-окупант, тобто Росія, зробила наступний крок та заявила про "включення" півострова до своєї території. І хоча РФ стверджувала, що розгляд питання належності території виходить за межі повноважень ЄСПЛ, Суд вирішив, що промовчати в цьому разі буде неправильно.

Перш за все, ЄСПЛ чітко підкреслив, що предметом розгляду даної справи не є встановлення "легальності" "окупації" Криму Російською Федерацією. Більш того, Суд зазначає, що таку мету не переслідує у цій справі і Україна. Відповідно, Суд повідомив, що не буде прямо розглядати це питання.

Проте непрямо ЄСПЛ все ж оцінив анексію Криму.

У тексті рішення ЄСПЛ наводить декілька ключових тез, що і містять оцінку ним анексії.

По-перше, Суд зазначає, що станом на 11 вересня 1997 року, день ратифікації Україною Європейської конвенції з прав людини, Крим був невід'ємною складовою частиною України відповідно до її Конституції. Відтоді, зазначає ЄСПЛ, Україна не погоджувала жодних змін щодо свого територіального суверенітету, а тому Суд виходить з того, що юрисдикція України поширюється на всю її територію включно з Кримом.

Також Суд вказує на те, що Росія не довела, що суверенна територія однієї зі сторін спору змінилася.

По-друге, Суд нагадує про ключові рішення Генасамблеї ООН, ПАРЄ та Ради ЄС, якими анексія Криму визнана незаконною.

ЄСПЛ не випадково перерахував вказані документи. Навпаки, саме таким чином Суд підтвердив зміст вказаних документів у контексті розгляду справи, зокрема і позицію міжнародної спільноти щодо так званого "референдуму".  До речі, саме слово "референдум" у тих частинах рішення, де містяться оцінки Суду, ЄСПЛ вживає лише у лапках. І має на це підстави.

Нагадаємо зміст кількох рішень міжнародних органів, на які послався ЄСПЛ.

Резолюція ООН № 68/262 підкреслює, що "референдум" проведений у Автономній республіці Крим та місті Севастополі 16 березня 2014 року, не має жодної юридичної сили та не може бути підставою для будь-якої зміни статусу Криму.

Своєю чергою Резолюція ПАРЄ № 1988 (2014) назвала "референдум" неконституційним з точки зору конституцій України та АРК, а тому таким, що не має юридичних наслідків та не визнається Радою Європи. При цьому ПАРЄ висловила підтримку незалежності України, її суверенітету та територіальній цілісності.  

Відсилання у тексті рішення ЄСПЛ на вказані документи ставить Суд в один ряд з міжнародною спільнотою у визнанні анексії Криму такою, що не має юридичних наслідків для територіальної цілісності України.

На цьому, зокрема, і наполягала Україна під час усних слухань у справі.

Складно підсумувати рішення краще, аніж це зробив Бен Емерсон – радник України у цій суперечці: "Це сильне рішення на підтвердження того, що Росія (була) та залишається окупаційною силою у Криму. Суд відхилив позицію Уряду РФ про те, що шахрайський референдум та анексія встановили суверенітет Росії над Кримом".

Звісно, попереду ще розгляд української скарги по суті, тож суперечка ще не завершилася. Але її перший етап пройдений Україною якнайкраще. І лишається подякувати Бену Емерсону та команді Мін'юсту на чолі з Іваном Ліщиною за роботу.

А твердження росіян про те, що у висновках ЄСПЛ "не все однозначно", не мають підстав. Це рішення – безумовна перемога України.

Автор: Ілля Черногоренко,

засновник Українського центру ефективності правосуддя,
для "Європейської правди"