Трамп против всех: как нападение на Капитолий может изменить США

Бурхливі дні 5-7 січня залишать яскравий слід в історії США.

Атака прихильників Дональда Трампа на Капітолій увійде в американську історію як приклад загроз, які можуть постати навіть перед зрілими демократіями.

І хоча турбулентності Сполученим Штатам вистачало й протягом 2020 року – політична криза, імпічмент, пандемія, падіння економіки, президентські вибори, результати яких одна зі сторін відмовилась визнавати, – але події останніх днів перекривають усю драму минулого року.

Які наслідки матиме атака на Капітолій? І хто понесе відповідальність за неї?

Вперше за 200 років

Якщо починати у зворотньому хронологічному відліку, то треба перш за все сказати, що Конгрес підтвердив результати президентських виборів, таким чином зробивши останній формальний крок до передачі влади Джо Байдену за два тижні, 20 січня.

Але відбулося це за надто драматичних обставин.

Частина республіканців в обох палатах Конгресу готувала затримку процесу. Але було зрозуміло, що затримка навряд чи надовго затягне процес сертифікації голосів виборників.

Крім того, результат був зрозумілий ще до початку процесу – значна частина республіканців чітко дала знати, що вони проголосують за сертифікацію, а багато з них було проти затримок.

Але відбулася інша затримка, яку передбачити було важко, через проникнення частини протрампівських активістів до будівлі Конгресу.

Капітолій пав вперше після захоплення його британськими військами у 1814 році.

Щоправда, тоді Вашингтон згорів, зараз йому пощастило більше.

Американських парламентарів (а відтак і віцепрезидента Пенса, який саме головував у процесі сертифікації) раптово евакуювали і розмістили на армійській базі Форт Макнейр.

Ці новини та відео і фото з будівлі Капітолію більше нагадують голівудський блокбастер, аніж реальність, але це все дійсно сталося.

Поки що можна робити лише якісь швидкі зауваження, висновки по гарячих слідах. Час для глибшого аналізу прийде згодом.

Загроза, яку не помічали

Перш за все, у всіх викликає подив те, як легко хулігани проникли у приміщення.

Поліція Капітолію, яка налічує 2300 осіб та має щорічний бюджет у $460 млн, виявилась не готовою впоратися з викликом.

Але чому не був напоготові резерв правоохоронців, різних відомств, що відповідають за порядок? На це питання американцям ще треба відповісти, аби зрозуміти, як таке могло статись у святая святих американської демократії.

Не можна не порівняти реакцію правоохоронців на ці події з їхньою реакцією на расові протести навесні-влітку минулого року.

Тоді Вашингтон перетворився на суцільний військовий табір. Кульмінацією став розгін демонстрації на площі Лафаєт 1 червня. Чому зараз все сталося інакше?

Одна з можливих відповідей полягає в тому, що ліволіберальних протестуючих надмірно демонізували, а реальну загрозу з радикального правого флангу применшували.

В одному випадку значна частина протестувальників була з небілим кольором шкіри, в іншому – переважно з білим. Власне, це порівняння підтверджує тезу про інституціональний расизм у США, зокрема з боку правоохоронців.

Можна лише уявити, якою могла б бути реакція спеціальних служб на суто гіпотетичне захоплення будівлі Конгресу, скажімо, прихильниками Аль-Каїди. Але купа білих розбишак – то начебто й не велика проблема.

І це попри те, що вже були прецеденти захоплення озброєними людьми асамблеї у штаті Мічиган, ще раніше були події у Шарлотсвіллі, штат Вірджинія.

Це лише окремі епізоди, але їх було багато, і тенденція мала б бути зрозумілою.

Фактор Трампа

Зрозуміло, що відповідальність за події несуть особисто президент Трамп, його оточення, його пропагандистська машина, Республіканська партія.

Лідер республіканців у Сенаті Мітч Макконнелл вчора зробив проникливу промову, закликав до здорового глузду, зваженості. Але його уже не чули – ані його більш радикальні колеги, ані радикальні елементи на вулицях.

Республіканська партія з цими подіями поринула ще глибше у внутрішню кризу.

Останніми роками вона стала партією Трампа. Але зараз власне загострюється боротьба за майбутнє партії.

Традиційні консерватори, республіканці намагаються відновитися і вивести партію з-під контролю Трампа та його прихильників. Це було дуже помітно в останні місяці та тижні, а зараз цей процес напевно прискориться.

Натомість Дональд Трамп створив ситуацію, що посприяла драматичним подіям у Вашингтоні. Він робив це системно, послідовно.

Він не робив таємниці з того, що хоче розхитати американську політичну систему, зруйнувати норми та традиції. Але в останні місяці він ще більше нагнітав напругу.

Вранці дня захоплення Конгресу Трамп особисто закликав натовп йти до Капітолію.

Звичайно, можна сказати, що він не мав на увазі захоплення будівлі. Але в умовах підвищеної екзальтації його прихильників такий сценарій став реальністю.

Варто ще нагадати його нещодавню скандальну розмову з очільниками державного апарату в штаті Джорджія.

Вона цілком вписується в його лінію поведінки. Трамп порушив устої федералізму, намагаючись втрутитися у справи місцевих органів влади. Він також порушив інший важливий принцип демократичного врядування – розділення влади між різними її гілками. Він безсоромно користувався "адміністративним ресурсом" протягом виборів.

Бунт найближчого оточення

Тому дії Трампа в останні дні не мають дивувати. Це логічна вища точка процесу.

Небажання президента зняти напругу навіть на тлі захоплення Капітолію, звичайно, підвищує його особисту провину.

Його твіти, аж поки Твіттер не вирішив заблокувати його акаунт, лише підливали олії у вогонь, підбурювали, а не сприяли владнанню ситуації.

За все це громадянин Трамп має понести як політичну, так і юридичну відповідальність.

Критика дій Трампа вчора лунала з різних куточків його власної партії. Члени Конгресу – республіканці були шоковані ситуацією, коли вони мали негайно евакуюватися і кілька годин переховуватись у таємних локаціях. Багато хто з них не забуде цього і не вибачать Трампу. 

Серед них – і віцепрезидент Майкл Пенс. Чотири роки він уособлював лояльність до Трампа. Але зараз, здається, і йому урвався терпець.

Ще до останніх днів він намагався уникати зайвої конфронтації. Зокрема, перед початком сертифікації голосів виборників він чітко заявив, що буде виконувати суто формальну роль, як того вимагає конституція.

Те, що він опинився заручником ситуації у контексті захоплення Конгресу, явно вплинуло на Пенса. Його твіти у розпал кризи були набагато більш виважені та відповідальні, ніж твіти Трампа.

І це не дивно – адже якщо Пенс хоче мати продовження своєї політичної кар’єри, він має певною мірою дистанціюватися від Трампа.

Карт-бланш для Байдена

І звичайно, не можна не згадати про результати виборів до Сенату, що відбулися у штаті Джорджія 5 січня.

Обидва місця від Джорджії отримали демократи. Це призвело до співвідношення між двома партіями в Сенаті 50 на 50.

А це своєю чергою означатиме, що тепер вирішальне слово у патових ситуаціях буде за віцепрезиденткою Камалою Гарріс, оскільки саме віцепрезидент головує в Сенаті і може подавати голос за потреби.

Це був серйозний удар по республіканцях.

Провина Трампа напевно є і тут. Експерти ще будуть розбиратися, чи вплинула позиція Трампа про нечесність виборів на активність виборців у Джорджії.

Очевидно, що багато республіканців вважають саме так. Або навпаки, відмова Трампа визнати результати президентських виборів, його тиск на місцевих чиновників у Джорджії, цілком можливо, призвели до підвищеної активності виборців, що голосували проти його партії.

Зараз у Джо Байдена має бути карт-бланш на проведення деяких швидких дій та рішень.

Сенат не зможе їх заблокувати (за умови одностайного голосування демократів, бо жодного голосу у принципових питаннях їм втрачати не можна).

Це, зокрема, як можна сподіватися, дозволить краще організувати боротьбу з коронавірусом та процес вакцинації. Вплине це і на інші напрямки, в тому числі на зовнішню політику.

Хоча тут, зокрема щодо України та Росії, можна передбачати збереження консенсусу.

* * * * *

Америка проходить безпрецедентні випробування.

Її політична модель, система, традиції були піддані випробуванню на міцність.

Чи витримають інституції, чи спрацює закон, чи залишаться норми? Ці питання були в головах багатьох протягом останніх чотирьох років.

Зараз вирішальний етап, зараз ми отримаємо відповіді.

Від результату певною мірою залежить і доля світу.

Автор: Володимир Дубовик,

директор Центру міжнародних досліджень,

доцент кафедри міжнародних відносин Одеського національного університету імені Мечникова