Зовнішню політику Франції часто називають проросійською. Проте чи відповідає ця теза дійсності?

Для перевірки актуальності питання проросійського лобі у Франції достатньо провести маленький експеримент: запитати у французьких фахівців-міжнародників та дипломатів, що вони думають про книгу 2016 року авторства професора Ренського університету Сесіль Весьє "Мережі Кремля у Франції".

Можна побачити будь-яку реакцію: від визнання достовірності фактів, описаних професором, до звинувачення її в радикалізмі та перебільшенні.

Проте напевно не буде лише байдужості.

Завдяки підтримці Дому гуманітарних наук Парижа вдалося провести ґрунтовний огляд поглядів французьких дипломатів до зміни ставлення Франції до РФ та України.

У цій статті спробуємо викласти ключові тези дискусії, якщо це можливо – цитуючи їхніх авторів, а якщо неможливо – подаючи їхню думку анонімно.

Діалог з оглядом на часи після Путіна

Службовці МЗС Франції наголошують, що офіційна позиція Франції щодо російсько-українського конфлікту є прагматичною: територіальна цілісність України була порушена, відбулася анексія Криму, збройний конфлікт на Донбасі, отже, необхідно було створити формат для перемовин, яким і став створений за ініціативою Парижа Нормандський формат.

При цьому офіційний Париж обов’язково наголосить на тому, що одним із його успіхів можна вважати обмін полоненими, та додасть, що через різні позиції сторін пошук політичного компромісу видається проблематичним.

Попри це, французькі дипломати виступають проти розширення Нормандського формату, мотивуючи це тим, що розширення кола учасників ще більше знизить дієвість та ускладнить роботу переговорного процесу.

Один із дипломатів зауважив, що проблемою в його функціонуванні є позиція Росії, а не відсутність деяких держав, наприклад Польщі.

Французи вважають, що позиція Франції менш емоційна, ніж німецька, однак "більш стратегічна" – у довготерміновій перспективі для розбудови системи європейської безпеки потрібно вести розмову "однією мовою". Головне, що у питанні відновлення діалогу предметом торгу у жодному разі не може бути територіальна цілісність України.

Що вкладається у тезу "відновлення діалогу з РФ"?

На думку колишнього радника з питань культури та співробітництва посольства Франції в Україні, колишнього директора Французького інституту в Україні Анн Дюрюфле, назагал такий діалог має на меті:

1) підкреслення, що Росія у стратегічному вимірі пов’язана з Європою, запобігання її переорієнтації на Китай або Індію;

2) активізацію подорожей росіян у світі, що доведе їм, що світ "не бажає зла Росії";

3) обговорення з Росією складних питань, зокрема повернення українських полонених.

У цьому контексті повернення Росії до Ради Європи вважається позитивним.

Показовий момент: попри те, що французькі дипломати неодмінно запевняють, що позиція їхньої країни щодо російсько-українського конфлікту залишається незмінною, неофіційно вони називають "суперечливим" прагнення президента Еммануеля Макрона розвивати стратегічний діалог з Росією.

Цей курс Макрона зазвичай пояснюють бажанням мислити глобально та розпочати вже зараз дискусію про розбудову системи європейської безпеки з належним рівнем партнерства між ЄС та Росією, ймовірно, після відходу Путіна від влади.

Проте це прагнення не дає відповіді на інше питання: яким саме чином варто проводити цей діалог зараз, коли Росія чинить неприйнятні дії?

Зокрема, колишній посол Франції в Україні Жак Фор зауважує, що Росія поставила підпис під Будапештським меморандумом та Договором про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ, але у контексті її дій із 2014 року логічним є запитання, чого варті ці підписи? Як можна довіряти угодам з Росією після її дій в Криму та на Донбасі?! 

Втім, Фор пропонує звернути увагу на те, що у Франції широко поширена ілюзія дружби, партнерства з Росією, що певним чином витлумачує прагнення до стратегічного діалогу з Москвою.

Перша спроба євроінтеграції України

Як свідчить колишній посол Франції в Україні Філіп де Сюремен, традиційна проблема для відносин Києва і Парижа – це те, що для частини французьких політиків незалежність України була лише "випадковістю історії".

Як приклад таких стереотипів згадаємо фразу експрезидента Франції Валері Жискара д‘Естена, що Україна для Росії є тим самим, що для Франції – район Рона-Альпи.

На щастя, у Франції вже підростає покоління, для якого від народження існування держави Україна є просто звичайним фактом геополітичної реальності, а не випадковістю історії.

Зміна поколінь призводить до збільшення інтересу Франції до України.

Жак Фор шкодує, що у 2008 році Україна не використала сповна прагнення президента Ніколя Саркозі сприяти втіленню "європейського покликання" України.

Експосол наголошує, що запропонована Україні асоціація могла б не лише бути базою для реформ в Україні та наближення до європейських стандартів, але й нести у довгостроковій перспективі можливість повноцінного членства у ЄС.

Недарма Саркозі висловлювався про "європейське покликання України".

Втім, і це також є особливістю французької політики, офіційний Париж не ризикнув широко оприлюднювати свою ініціативу, тримаючи в голові те, який спротив у суспільстві свого часу зустріла євроінтеграція деяких країн.

Тож натяки Парижа залишилися не почутими у Києві. Тим більше, що незабаром в Україні змінилася влада. Візит 2010 року до Парижа президента Віктора Януковича, на думку одного дипломата, був "катастрофічним".

Як наслідок, згадує колишній керівник департаменту континентальної Європи МЗС Франції Ерік Фурн’є, сенсу підписувати угоду з країною, в якій панував специфічний політичний режим, що "не був сумісним з цінностями ЄС", вже не залишилося.

Тож згодом Франція блокувала польські та шведські пропозиції щодо надання Україні перспективи євроінтеграції, наголошуючи саме на українській корупції та відсутності в Україні правової держави.

Зрештою, цей тренд і зумовив у деяких колах Франції думку, що протести на Майдані відбулися не стільки за Європу, скільки проти режиму Януковича.

Зокрема, деяким французьким політикам та дипломатам не дуже зрозумілі звичні для українців тези, що вони "борються за європейські цінності".

В ситуації, коли сам ЄС веде активні дискусії, що саме є цими "європейськими цінностями", такі гасла Києва не знаходять розуміння у Франції.

Тож не виключено, що акцент української влади на прагненні побудови "правової держави" міг би бути краще сприйнятий у Парижі.

Автор: Оксана Мітрофанова,

запрошений науковий співробітник Дому гуманітарних наук Парижа (Франція)