Наприкінці минулого тижня тих, хто опікується співпрацею України та ЄС, не на жарт схвилювала новина: президент вдруге ветував закон про конкурси на держслужбі. ЄвроПравда у п’ятницю розповідала про розвиток подій: протягом кількох годин з’явилася термінова заява посла Євросоюзу, а також згадка у заяві G7.

У вівторок для перегляду цього закону Рада має зібратися на позачергове засідання.

І хоча Володимир Зеленський пояснив своє вето та запевнив, що підтримує відновлення конкурсів, це не зняло усіх занепокоєнь партнерів.

До "Європейської правди" надійшла стаття авторства Грегора Віранта, керівника програми SIGMA, що є спільним проєктом ЄС та OECD та опікується діяльністю держслужби в усіх країнах Євросоюзу, а також консультує держави-партнери. Те, що він особисто вирішив звернутися до українських посадовців – додаткове підтвердження того, що йдеться про непересічну проблему.

* * * * *

Україна має унікальні особливості, але серед них трапляються і ті, які варто виправити.

На жаль, зараз Україна – єдина у світі демократична держава, яка використовує COVID-19 як привід для того, щоби припинити відбір державних службовців на основі заслуг кандидатів.

Це можна змінити, якщо влада відновить у законі "Про державну службу" статті про конкурсний відбір, як це передбачено законопроєктом №4531.

Суперечки щодо повноважень політичних призначенців на кшталт міністрів не повинні зупиняти правильного кроку, який поверне державну службу до стану нормальності.

Це дуже важливо, бо здатне вплинути на життя звичайних громадян – навіть тих, хто сприймає систему державного управління як механізм марного витрачання грошей. Міжнародні дослідження чітко вказують: належне держуправління є одним із ключових факторів конкурентоспроможності та процвітання країни. Різниця між найуспішнішими країнами (такими як Швейцарія, Фінляндія, Норвегія, Ірландія чи Нідерланди) та менш успішними – це не природні ресурси або кращий клімат, а якісні держінституції, до яких є висока довіра.

А залучення професіоналів на держслужбу на основі заслуг є одним із наріжних каменів створення таких якісних інституцій.

Це не завжди було так.

У давні часи в різних країнах світу зайнятість у державному апараті була привілеєм, який можновладці надавали своїм найвідданішим і корисним слугам. Таке працевлаштування давало щедрі вигоди та було джерелом збагачення. Звісно, такий державний апарат не мав на меті служити громадянам. Сьогодні ми називаємо це корупцією і навіть захопленням державної влади.

Та деякі освічені правителі розуміли, що компетентні люди краще служать їхнім інтересам і якісніше виконують їхню волю.

Найдавнішим у світі відомим прикладом відбору на держслужбу на основі заслуг були іспити на вступ до імператорської адміністрації китайської династії Хань ще в III столітті до нашої ери! Наполеон також був відомий тим, що сприяв кар’єрі на основі заслуг, але це тривало лише доки він не був коронований як імператор і не створив собі двір, запровадивши найгіршу форму кумівства.

На початку XX століття німецький соціолог Макс Вебер заклав теоретичні основи професійної бюрократії. Він писав, що державне управління має базуватися на неупереджених та передбачуваних правилах, які виконуватимуть здібні професіонали, які будують кар’єру бюрократів, забезпечуючи послідовність та стабільність держави.

Хоча сьогодні ми іноді нарікаємо на побічні ефекти бюрократичних принципів, треба визнати, що Вебер мав рацію. У сучасному суспільстві необхідні професійні держслужбовці, прокурори та судді.

Що на практиці означає відбір у державні установи на основі заслуг?

Загалом тут все, як і в приватному секторі.

Це означає, що необхідно наперед визначити досвід, знання, навички та поведінку, потрібні "ідеальному працівникові" на конкретній посаді, а потім – вибрати кандидата, який найбільше відповідає цій ідеальній картині.

Відкривши конкурс для всіх зацікавлених кандидатів та відібравши таким чином переможця, ви досягаєте двох цілей: справедливості (рівних можливостей для всіх) та високої продуктивності державних установ. Якщо таким чином набирати державних службовців, прокурорів та суддів, то й держава буде добре функціонувати. Бюрократичні процедури будуть простими, швидкими та неупередженими, злочинців переслідуватимуть, а правосуддя здійснюватиметься неупереджено та ефективно.

Саме таким державним установам довірятимуть люди. Бо вони знатимуть, що "гра за правилами" виправдовує себе, а обман – ні. Що шахраї чи лояльні до певної партії не мають переваги. Через це належне державне управління спонукає кожного громадянина поважати закон, наполегливо працювати, бути творчим та новаторським – адже ці якості приносять винагороду.

Саме це вигідно відрізняє Швейцарію чи Ірландію від України.

Не слід забувати ще про один важливий фактор – оплату праці.

Щоби набрати компетентних людей, держава повинна запропонувати їм конкурентоспроможні зарплати – інакше найкращі кандидати шукатимуть більш оплачувану роботу в приватному секторі.

Якби українська держава була конкурентоспроможним роботодавцем і залучала до своїх лав на основі заслуг, вона функціонувала би набагато краще зі значно меншою кількістю працівників, що з часом означає – з меншою вартістю для українських платників податків.

Реформи можуть розпочатися лише з самого верху.

Лише політики мають владу запускати їх. Це стосується будь-якої країни, включаючи Україну. Без політичної волі зміни не відбудуться. І навіть за наявності політичної волі такий мастодонт, як українська держслужба, не зможе змінитися за одну ніч або навіть за два-три роки. Але якщо корабель повернути в правильному напрямку і він рухатиметься зі стабільною швидкістю, то за 7-10 років поліпшення можуть бути значними.

Ми часто переоцінюємо, що можна зробити за один рік, і недооцінюємо, що можна зробити за 10 років.

Та ці зміни дійсно потрібні. Передусім українцям. Тож громадяни України повинні залишатися оптимістичними і водночас вимагати від обраних ними політиків правильних дій.

Реформу державної служби потрібно планувати та послідовно впроваджувати. Сама собою вона не станеться. Та зараз важливим негайним кроком є повернення до практики відбору на державну службу на основі заслуг.

Автор: Грегор Вірант,

голова програми SIGMA