Перша спроба Євросоюзу владнати політичну кризу у Грузії завершилася невдачею.

Пізно ввечері 19 березня Тбілісі залишив Крістіан Даніельсон – спеціальний представник голови Європейської ради Шарля Мішеля.

Хоча до того сам Даніельсон заявляв, що не поїде з Грузії до укладення угоди, що покладе край політичній кризі. І хоча для цього він аж на тиждень продовжив своє відрядження до Тбілісі, йому так і не вдалося підштовхнути грузинську владу та опозицію до компромісу з ключових питань – в першу чергу щодо дострокових парламентських виборів.

Чи означає ця поразка остаточний провал Євросоюзу як посередника? І чи залишилися шанси вирішити грузинську кризу?

Місія неможлива?

"Вихід з політичної кризи дав би можливість зосередити всю увагу на подоланні пандемії COVID-19 і соціально-економічних викликів, на поглибленні європейського порядку та посиленні регіональної безпеки…

Мягкая сила Запада: как ЕС вывел из тупика политический кризис в Грузии

За кількома критеріями 6-пунктного плану президента Мішеля було зафіксовано певний прогрес.

Але що стосується інших питань, то там прогрес набагато менший. І зараз я повертаюся в Брюссель, де відзвітуюся перед президентом Мішелем", – цими словами Крістіан Даніельсон завершив своє відрядження у Тбілісі.

Відразу після цього грузинська влада і опозиція поспішили оприлюднити заяви, де звинуватили одна одну у провалі європейської місії.

А опозиція на додачу анонсувала відновлення масових антиурядових протестів.

Нагадаємо, політична криза у Грузії триває з осені минулого року, коли опозиція відмовилася визнати результати парламентських виборів та брати участь у роботі новообраного парламенту. 

Після кількох місяців консультацій у парламент зайшли лише дві з восьми опозиційних партій, причому найбільша – Єдиний національний рух (ЄНР) експрезидента Міхеїла Саакашвілі – відмовляється йти на поступки.

Ситуацію додатково розпалив арешт нинішнього лідера ЄНР Ніки Мелії – відео зі штурмом офісу партії обійшло весь світ і зіграло явно не на користь офіційного Тбілісі. 

Криза відбулася у вкрай невдалий час. Наприкінці минулого року з'явилися підстави вважати, що перед Тбілісі нарешті відкрилося "вікно можливостей" і вже найближчим часом, можливо, й у 2021 році, країна отримає ПДЧ у НАТО. 

Але після останніх подій імовірність такого сценарію знизилася практично до нуля.

Надію на вихід із кризи дало залучення до діалогу ЄС, причому – на найвищому рівні. На початку березня Тбілісі відвідав президент Європейської ради Шарль Мішель, узгодивши з владою та опозицією шість пунктів шляху до виходу з кризи. А після цього у Тбілісі відправився його спецпредставник, високопосадовець Єврокомісії Крістіан Даніельсон, щоб перетворити ці пункти на конкретний план виходу з кризи, схвалений і владою, і опозицією.

Варто зазначити, що більшість грузинських оглядачів припускає, що серед інструментів європейського спецпредставника – не лише "пряники" у вигляді програм ЄС, але й "батіг" у вигляді можливих санкцій проти керівництва правлячої партії "Грузинська мрія".

І хоча в ЄС жодним натяком не вказували на можливість запровадження таких санкцій, цей аргумент мав вплинути на грузинську владу.

Втім, як виявилося, і цього було недостатньо.

Поступки та "червоні лінії"

Яких успіхів досягнув Крістіан Даніельсон? І де компромісу досягти не вдалося?

За заявами грузинської опозиції, влада пішла назустріч у декількох важливих напрямках.

Зокрема, у випадку повернення опозиції у парламент вона зможе отримати керівництво низкою комітетів, які дозволяють здійснювати контроль за роботою влади.

А ключова обіцянка – те, що правляча партія погодилася найближчим часом провести судову реформу, реформу прокуратури, а також змінити виборче законодавство, до того ж нібито пообіцяла надати голоси за проєкти, які запропонує опозиція.

Натомість досягти компромісу не вдалося по двох ключових позиціях – звільнення Мелії (та інших політв’язнів, додають у опозиції), а також у питанні дострокових виборів.

Щодо звільнення топ-опозиціонера, то тут позиція влади залишилася незмінною – голова ЄНР може хоч зараз вийде на свободу, достатньо лише сплатити визначену судом заставу.

Втім, цей сценарій є неприйнятним для опозиції, адже це, як вони вважають, свідчить про їхню згоду на те, що арешт Мелії мав підстави. Натомість опозиція вимагає від влади де-факто визнати повну незаконність цього арешту – і тут шансів на компроміс дуже мало.

Втім, певний прогрес зафіксовано щодо іншого принципового пункту – дострокових виборів.

Якщо досі у правлячій партії відмовлялися обговорювати таку можливість, то тепер вони вперше запропонували компроміс. Він полягає у домовленості, що дострокові вибори можливі у 2022 році, проте лише у разі, якщо під час місцевих виборів, які пройдуть восени цього року, правляча партія набере менше 40%.

Такий сценарій дещо схожий на пропозицію, озвучену раніше Шарлем Мішелем – провести одночасно з місцевими виборами референдум про довіру нинішньому парламенту, негативний результат якого і дасть старт достроковим виборам.

Втім, цей сценарій набагато зручніший для влади – для перевиборів опозиції треба отримати не просто більшість, а більше ніж 60% голосів, що виглядає малоймовірним.

Більш того, навіть варіант Шарля Мішеля було розкритиковано експрезидентом Міхеїлом Саакашвілі – він впевнений, що будь-яка відстрочка грає на руку "Грузинській мрії".

Відповідно, компромісний варіант від влади для опозиції – абсолютно неприйнятний.

Випробування поступками

Чи означає ця поразка остаточний провал посередництва ЄС?

Далеко не факт, адже визнання неможливості вирішити грузинську кризу може завдати серйозного іміджевого удару по ЄС. 

Тож, швидше за все, за першою місією буде надіслано й наступну. Євросоюз далеко не вичерпав свої інструменти впливу (і йдеться не про санкції проти представників грузинської влади, про які часто згадують в опозиції). А крім того, не виключено, що рано чи пізно до модерації долучаться й Сполучені Штати.

Показовим є те, що за присутності на зустрічах європейських модераторів обидві сторони грузинського конфлікту тимчасово "забувають" про свої ультиматуми і демонструють готовність до компромісів. 

Адже, попри заяви для свого електорату, і влада Грузії, і опозиція чудово розуміють, що їхня готовність до діалогу та проступок визначатиме, хто в очах Заходу стане "добрим хлопцем", а хто "поганцем".

В цьому питанні становище опозиції видається набагато складнішим, аніж у влади. Адже грузинська опозиція може піти лише на одну поступку – повернутися до парламенту, причому у випадку провалу переговорів "відіграти" цю поступку і змусити депутатів ще раз скласти мандати буде дуже складно.

До того ж запропоновані грузинською владою поступки є вагомими, принаймні для частини опозиції. Навіть важливішими, аніж вимога позачергових виборів.

Зрештою, без виборчої реформи будь-які нові вибори не призведуть до подолання кризи, а лише поглиблять її. 

"Попит на дострокові вибори вичерпав себе – треба дивитися реальності в очі. Коли на столі лежать питання історичної ваги, як-то справжня реформа судової системи та прокуратури, то відмовлятися від неї тільки через бажання дострокових виборів або плебісциту – це дивно і не має пояснень", – говорить лідер партії "Громадяни" (однієї з двох, що вже увійшли до парламенту) Алеко Елісашвілі.

Сепаратні переговори із правлячою партією анонсували і в іншій опозиційній партії "Гірчі".

Якщо влада зможе залучити ці партії до роботи в парламенті та до створення реформ, і їхні результати будуть позитивно оцінені Заходом, то питання про дострокові вибори може бути на певний час зняте з порядку денного.

Щоправда, реалізація такого сценарію має одне слабке місце – опозиція не довіряє правлячій партії та має всі підстави для цього. Варто нагадати, що у 2019 році політичні домовленості, які поклали край попередній політичній кризі, були порушені владою.

Урок кризи 2019 року має врахувати і ЄС – якби тоді представники Заходу наполягли на повному виконанні "Грузинською мрією" всіх зобов'язань (в першу чергу – повного скасування голосування по мажоритарці, що давало владі електоральну перевагу), то нинішньої політичної кризи могло б і не бути. 

Тож побачимо, чи провів Євросоюз "роботу над помилками" і чи готовий він проявити твердість. Саме від цього і залежатиме вихід Грузії з політичної кризи.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"