Шаг к разгону парламента: как Санду воюет с пророссийским Додоном за власть в Молдове
Парламент Молдови не зміг затвердити прем’єр-міністра, якого запропонувала президентка Мая Санду. Більшість, контрольована проросійським експрезидентом Ігорем Додоном, просто відмовилася ставити на голосування кандидатуру соратника Санду і заявила, що не робитиме цього й надалі.
Але іронія молдовської політики полягає у тому, що президентка і не хотіла, щоб її кандидата обрали прем’єром. Навпаки, їй було необхідне провальне голосування за її однопартійця. Не дивуйтеся такому бажанню: річ у тім, що в цьому разі Санду отримувала би право розпустити парламент, призначити нові вибори і отримати всю (або майже всю) повноту влади у Молдові, забравши важелі впливу у команди Додона.
Однак Санду вирішила сприймати ситуацію "творчо" і оголосила: відмова партії Додона від голосування – це те саме, як ніби кандидат у прем’єри провалився. А отже, президент має право робити наступний крок. Тобто – розігнати парламент.
А якщо Додон із цим не згідний – то це його проблеми.
Про те, що відбувається у Молдові та чому Додон так наполегливо намагається уникнути перевиборів – у нашій статті, а також у відеоблозі, який ЄвроПравда записала спільно з партнерами з "Української призми".
Нестримне бажання програти
"Як я можу підняти руку за людину, яка називала придністровців "сепаратистами", проголосувати, щоб він став прем’єром? Чи мене люди зрозуміють? Впевнений, що ні", – така заява експрезидента, лідера соцпартії Молдови Ігоря Додона, що пролунала у середу ввечері, поставила хрест на можливості того, що його однопартійці підтримають новий уряд Молдови, який Санду запропонувала парламенту.
Кандидатом на посаду прем’єра став Ігор Гросу, один із найближчих і найдавніших соратників Маї Санду, який очолив її партію після обрання її главою держави. Така реакція Додона була очікуваною, адже Гросу для нього – це немов "класовий ворог". І особистий – також. "Європейська правда" у репортажах із Молдови кілька разів згадувала про цього політика з близького кола Санду: він особисто блокував підвезення виборців Додона з Придністров’я на минулих президентських виборах.
Тому для Санду це був ідеальний вибір, який гарантував, що Додон не зможе дати голоси за такого прем’єра. Адже затвердження кандидата у прем’єри, якого запропонувала Мая Санду, стало би для неї катастрофою.
Санду була дуже потрібна поразка її соратника, як не дивно це звучить.
Бо у разі його затвердження Санду отримала б відповідальність за уряд у розпал пандемії, та ще й при ворожо налаштованому до неї парламенті. А це – прямий шлях до падіння рейтингів.
Але Додон знайшов третій шлях.
У четвер, коли питання винесли на голосування, контрольована ним більшість депутатів вийшла з сесійної зали і зірвала засідання парламенту. На спеціальному брифінгу Додон та його соратники пояснили, що вимагають від Санду іншого кандидата у прем’єри (вже четвертого за трохи більше ніж місяць) – проросійського політика з українським прізвищем Владіміра Головатюка, якого Додон рік тому призначив послом у Росії. Мовляв, це – єдиний прем’єр, якого вони готові підтримати.
Хоча насправді імена кандидатів не мають значення.
Усе це – лише маскування боротьби навколо розпуску парламенту Молдови. Конституція дає Санду право оголосити дострокові вибори у разі, якщо парламент двічі поспіль відхилить кандидатів на посаду прем’єра. Один раз – наприкінці лютого – їй це вдалося, її кандидатка на посаду глави уряду Наталія Гавріліца набрала нуль голосів.
Тому зараз для президентки Молдови було украй важливо "програти" вдруге.
А для Додона, який щосили уникає виборів, було важливо знайти якусь юридичну зачіпку, щоб не дати їй цього зробити – і соцпартія обрала саме такий шлях. Але, схоже, помилилася.
Сценарій Зеленського?
Маю Санду нерідко порівнюють із Володимиром Зеленським. І попри те, що вони дуже різні і за досвідом і за стилем (і навіть за статтю) – багато в чому це порівняння має сенс.
Зараз президентка Молдови планує знову це довести – вона має намір розпустити парламент попри те, що підстави для розпуску не є залізобетонними.
Для цього у команді Санду оголосили, що заяви команди Додона про відмову голосувати за уряд Гросу, зафіксовані у парламентській стенограмі, – це те саме, що і просто відхилення його кандидатури.
Президентка запросила до себе усіх голів парламентських фракцій на офіційні консультації про розпуск парламенту. Вони вже почалися у п'ятницю та пройшли з усіма, крім партії Додона та його сателітів. Санду дала їм ще один шанс – запросила до себе у понеділок. І немає сумніву, що після цього формального кроку вона оголосить про невідкладне припинення повноважень парламенту Молдови та про дострокові вибори, після яких реальна влада Санду має суттєво зрости.
Так-так, у команді Маї Санду впевнені у перемозі так само, як був впевнений Зеленський у 2019 році.
І схоже, що вони мають рацію.
Після історичних минулорічних президентських виборів, на яких Санду перемогла попри брудну кампанію з боку тодішнього президента Додона, її рейтинг не лише не впав (як це часто буває з політиками після переходу з опозиції до влади), а лише продовжує зростати.
Частково це відбувається через те, що повноваження президента у Молдові дуже обмежені, тож Санду поки що успішно переконує людей у тому, що проблеми держави в економіці, у боротьбі з коронавірусом тощо – це не її відповідальність.
Частково – через те, що перемога Санду поламала поширений у частини населення Молдови міф про те, що "матьорі політики ніколи не віддадуть їй владу" (як було у 2016 році, коли вона програла вибори, або у 2019, коли її прем’єрство було нетривалим, а повноваження – обмеженими). 2020 рік показав, що це реально, і за зміну еліт у країні можна успішно боротися.
І, нарешті, за три місяці на посаді Санду вже показала певні успіхи у зовнішній політиці – одній із небагатьох сфер відповідальності президента. Її, попри пандемію, прийняли у Києві та Брюсселі, до Кишинева приїздили з візитом президент Румунії Йоганніс та президент Євроради Мішель. На фоні Додона, як провів чотири роки на посаді у фактичній ізоляції та їздив лише до Росії, Туреччини та Ірану (!), це справді є успіхом.
А особисті домовленості Санду із румунським колегою про постачання до Молдови вакцин з квоти ЄС довели, що вона може не лише зустрічатися, а й домовлятися.
І це – не останній доказ того, що команда Санду – тобто PAS (Partidul "Acțiune și Solidaritate", у перекладі українською Партія "Дія та солідарність") – йде до перемоги.
Від "Спутника" до монобільшості
У четвер серед тих в Україні, хто слідкує за Молдовою, "пронеслася зрада". Мая Санду, яку в нас часто (і до речі, не зовсім коректно) вважають антиросійським політиком, зустрілася з послом РФ, щоби попросити його... якнайшвидше надати Молдові вакцину "Спутник V".
Досі вважалося, що цю вакцину у росіян просять політики, яких часом зараховують до "друзів Путіна", на кшталт угорської влади (де глава МЗС Сійярто навіть публічно прищепився "Спутником"), чеського президента Земана або італійських праворадикалів.
Але картина значно складніша. Ситуація у Молдові – найкраща ілюстрація цього.
Там зараз епідемічна ситуація – навіть гірша, ніж у нас в Україні, а інформаційний вплив Росії дуже великий, і тому в суспільстві "Спутник" не сприймається як щось точно погане. Ба більше, у Молдові є багато тих, хто дивиться російське ТБ та готовий щепитися лише "Спутником". А ці люди також мають право голосу на майбутніх виборах!
Тому ця дія Маї Санду є свідченням того, що вона стала досвідченим політиком, відчуває бажання виборців та вміє боротися навіть на електоральному полі Додона.
Тож не дивно, що рейтинги її партії PAS зараз справді зашкалюють – усі наявні опитування обіцяють їй перше місце.
Зокрема, опитування компанії Date Inteligente, проведене в останній декаді лютого, каже, що за PAS готові проголосувати понад 43% тих, хто планує прийти на вибори та визначився, а за соціалістів Додона – менше 33%. І це ще не найвищі показники: наприклад, лютневе опитування авторитетного у Молдові "Барометра громадської думки" дає їй 48%. З цього стає зрозумілим, чому Додон настільки завзято бореться проти перевиборів.
І якщо ці цифри бодай приблизно відповідають дійсності, то це означає, що у новому парламенті у партії Санду є всі шанси отримати впевнену більшість місць у парламенті з великим запасом голосів – навіть попри те, що формально її результат менший за 50%.
Річ у тім, що в Молдові усі національні вибори мають особливість, незвичну для України:
підсумок визначають не лише мешканці Молдови, але й діаспора.
Наприклад, на президентських виборах голоси з закордонних дільниць склали 16% (!) від усіх, хто проголосував на виборах.
Молдовська діаспора, яка ходить на вибори – це переважно молодь, трудові або постійні мігранти, які живуть у країнах ЄС. Тому не дивно, що на виборах 2020 року 93% з них підтримали проєвропейську Санду. І, очевидно, на парламентських виборах ці виборці проголосують за PAS.
А тому зараз команда президентки всерйоз готується до одноосібної перемоги. І Україні, спостерігаючи за подіями у сусідів, також треба готуватися до такого розвитку подій.
Втім, ця перемога точно не буде простою. Додон не планує здаватися без бою. Спершу він спробує зупинити вибори через Конституційний суд, а потім на країну чекає брудне протистояння. До речі, якщо ви не дивилися відео, то прогляньте фрагмент, який пояснює саме це.
Тож попереду у Молдови – гарячий політичний сезон.
А оскільки доля цієї сусідки дуже важлива і для нашої держави, "Європейська правда" буде стежити і повідомляти вас про розвиток подій. У тому числі – у відеоблогах на нашому youtube-каналі.
Автор: Сергій Сидоренко,
"Європейська правда"