Цього тижня відбулася непересічна подія – у відповідь на санкції Євросоюзу Китай вперше наклав власні санкції на представників європейських державних органів та установ.

Сенсацією виглядали навіть санкції Євросоюзу, попри їхню скромність – обмеження стосувалися лише чотирьох осіб, яких ЄС звинувачує у дискримінації уйгурів. Втім, востаннє ЄС вводив санкції проти Китаю більш ніж 30 років тому – в далекому 1989 році через жорстоке придушення протестів на площі Тяньаньмень.

Китай же досі ніколи не вводив санкції проти європейців. І цей прецедент змушує говорити про нову епоху у відносин Заходу з Пекіном.  

"Вороги китайського суверенітету"

До санкційного списку потрапили особи та організації, які, на думку китайського МЗС, "серйозно шкодять суверенітету та інтересам Китаю та зловмисно поширюють брехню та дезінформацію".

Серед них – 10 фізичних осіб та чотири організації: п’ять депутатів Європарламенту, голландський, бельгійський, литовський депутат і два науковці, Комітет з політики і безпеки Ради ЄС, підкомітет з прав людини Європейського парламенту, німецький Інститут китайських досліджень Mercator і Фонд Альянсу демократій в Данії.

Їм, їхнім родинам, а також пов'язаним із ними компаніям і установам заборонено вести справи з Китаєм.

Особливістю діяльності усіх зазначених осіб є критика дій Пекіна стосовно порушення прав людини в Сіньцзяні та Гонконгу, підготовка урядових та законодавчих ініціатив, які Пекін вважає антикитайськими, дослідження та публічна презентація чутливих аспектів щодо внутрішньої та зовнішньої політики КНР.

Наприклад, Рейнхард Бутікофер, голова делегації ЄС по відносинах із Китаєм, закликав приєднатися до заборони імпорту бавовни з Сіньцзяну, а також відвідував Тайвань, Гонконг та критикував політику КНР щодо цих питань. Майкл Гахлер очолював групу Тайванської дружби в Європарламенті та виступав за посилення міжнародного тиску на Китай.

Німецький інститут Mercator (MERICS) в колах фахівців відомий своєю якісною аналітикою та дослідженнями на тему Китаю: бекграунд наукових співробітників складають провідні європейські, американські та китайські університети, а послужний список включає як дослідницьку діяльність, так і роботу у відповідних відділах урядів, органів ЄС, рад безпеки, фінансових інституцій своїх країн.

Тематика досліджень інституту (від діяльності китайських приватних військових компаній до так званої "вакцинної" дипломатії), а також незалежність позиції очевидно дратували Китай.

Проте впливовість та авторитетність даного дослідницького центру в Німеччині та за кордоном дозволяла підтримувати конструктивний діалог, завдяки чому його представників часто можна було побачити на спільних міжнародних заходах з китайськими колегами.

"Червоні лінії" Китаю

Цей крок демонструє новий підхід Пекіна до міжнародних справ.

Які висновки можна зробити з цього?

По-перше, ймовірно, що Китай грунтовно змінює підходи до своєї зовнішньої політики та відмовляється від "формули з 28 ієрогліфів", започаткованої "патріархом китайських реформ" Ден Сяопіном: "холоднокровно спостерігати", "триматися в тіні і старатись нічим не виявляти себе", "ніколи не претендувати на лідерство". 

Очевидно, що "Чжуннаньхай" (так називають вище керівництво Китаю) формує нові підходи, засновані на активному, та навіть агресивному захисті своїх національних інтересів.

І різкі заяви офіційних осіб Китаю, а також демонстрація Пекіном готовності підвищувати ставки це можуть підтверджувати.

Відмінність китайського підходу від європейського, щоправда, полягає в тому, що

ЄС накладає санкції на Китай за конкретні речі, в той час як КНР – за публічну критику своїх дій.

Показова також і риторика китайських дипломатів: тиждень тому Антуан Бондаз, дослідник французького Фонду стратегічних досліджень, був названий "маленьким негідником" та "скаженою гієною".

По-друге, стали зрозумілими "червоні лінії", які окреслив Китай у співробітництві із Заходом: невтручання у внутрішні справи КНР, особливо що стосується Сіньцзяну та Гонконгу; відкидання будь-яких спроб встановити зовнішнє іноземне адміністрування, як це пропонувала адміністрація США; монополія китайського суверенітету та військового домінування на захоплених акваторіях в Південно-Китайському та Східно-Китайському морях.

Якщо в інших питаннях, включаючи правила торгівлі, інвестицій, обміну технологіями, Китай готовий до діалогу та поступок, то зазначені вище "червоні лінії" є критичними з точки зору Пекіна щодо існування та розвитку китайської держави.

По-третє, не виключено, що взаємні санкції з ЄС поступово наближають китайсько-європейські відносини до "точки неповернення", коли все більше країн Європи позиціонуватимуть КНР не тільки як "партнера, конкурента, системного суперника", як це зазначено в стратегії ЄС щодо Китаю, але як виклик та, можливо, навіть загрозу національній безпеці.

В цих умовах ймовірно, що окремі країни, які не дуже тяжіють до посилення євроатлантичного вектора, наприклад Угорщина, і далі протидіятимуть антикитайським випадам Брюсселя.

А Німеччина, керуючись своїми суто економічними інтересами, намагатиметься зберегти відносини за принципом "business as usual".

Підсумки засідання Європейської ради 25-26 березня, під час якої заплановано огляд Стратегічного плану дій ЄС-Китай, можуть бути попереднім індикатором подальшої китайської політики ЄС у нових умовах. Водночас не слід виключати, що критично налаштованих до Китаю країн більшатиме, що кількісно та якісно посилюватиме так званий "альянс демократій", про які ще недавно говорив колишній державний секретар США Майк Помпео.

Нові виклики для України

Нова реальність стає викликом для регіону Центральної та Східної Європи, включаючи й Україну.

Країни цього регіону, які, очікуючи китайських кредитів та інвестицій, традиційно більше, ніж їхні західноєвропейські сусіди, схильні до розвитку відносин з Китаєм, будуть змушені до прямої відповіді на пряме запитання.

На шальках терезів, з одного боку, китайська вакцина, незбалансована торгівля та кредити, з іншого – євроатлантичний та європейський розвиток, партнерство з США.

Що це означає для Києва?

Український досвід співробітництва з Китаєм також може бути використаний для формування Києвом власного підходу до Пекіна.

За підсумками 2020 року Китай став найбільшим торговельним партнером України (торговельний оборот $15,4 млрд), щоправда, залишаючись дуже скромним інвестором.

Проте наполегливі намагання китайської сторони заволодіти українським підприємством "Мотор Січ" змусили Київ застосувати власний санкційний пакет.

Даний досвід є унікальним ще тому, що Китай, залишаючись одночасно формальним стратегічним партнером України, одночасно зміг створити низку загроз для нашої держави. Оскільки масштаб економічних, безпекових та міжнародних ризиків у разі втрати Україною "Мотор Січі" складно переоцінити.

Тож у новій реальності Україні не вдасться стояти осторонь. 

Автор: Юрій Пойта,

керівник секції Азійсько-Тихоокеанського регіону New Geopolitics Research Network