Чи "провалилися" протести у Білорусі? І чи вдалося самопроголошеному президенту Александрові Лукашенку остаточно взяти під контроль ситуацію у країні?

Подібних питань суттєво побільшало після проваленої акції білоруської опозиції – святкування цими вихідними Дня волі. Адже цю дату опозиція подавала як старт нового сезону протестів.

Але чи достатньо цього, щоб говорити про стабілізацію становища для Лукашенка? 

Адже попереду на білоруського диктатора чекає ще багато випробувань – від нових санкцій з боку західних партнерів до потреби реалізовувати транзит влади.

Відповіді на ці питання можна знайти як у статті, так і у відеоблозі "Європейської правди" на нашому youtube-каналі.

Свято без протестів

25 березня – знакова дата для білорусів. Цього дня у 1918 році була проголошена Білоруська народна республіка – перше білоруське національне державне утворення.

І хоча ця держава проіснувала менше року, без її створення не з’явилася би радянська республіка Білорусь як окрема складова СРСР. А це означає, що не було б і сучасної Білорусі як окремої держави.

Показовим було ставлення Лукашенка до цього свята. Багато років поспіль воно було датою збору критиків режиму, проте в останні роки через напруження відносин із РФ державна пропаганда стала лояльно ставитися до цієї дати, тож у 2018 році у її святкуванні взяли участь близько 50 тисяч осіб.

Усе змінилося торік. 

Символом протестів проти фальсифікованої перемоги Лукашенка на президентських виборах став національний біло-червоно-білий прапор часів БНР, а відповідно, білоруська пропаганда почала масову кампанію і проти цієї символіки, і взагалі проти нерадянської історії країни.

Тож невипадково, що саме День волі (а точніше, 27 березня, найближчу суботу після свята) опозиція оголосила датою рестарту нових антивладних протестів.

Варто зазначити, що білоруські політологи не прогнозували такої масовості протестів, як була минулої осені. Значну частину суспільства лякає перспектива кримінального переслідування і катувань у міліцейських дільницях, інші – більше не бачать у протестах потенціалу змінити ситуацію в країні. Та попри це, опозиційні активісти розраховували, що на протести вийде щонайменше декілька тисяч людей – і це мав бути сигнал світу, що протестний рух у Білорусі не зник.

Втім, Лукашенко вирішив підстрахуватися.

І 25, і 27 березня центр Мінська та найбільших міст був повністю перекритий силовиками. Ті затримали близько 400 осіб, часто – випадкових перехожих або журналістів.

Деякі затримання відбулися ще напередодні святкування. Так, за ґратами опинився лідер Білоруської соціал-демократичної партії "Громада" (однієї з тих, що подавали заявку на цьогорічне святкування) Ігор Борисов, а також кілька лідерів Союзу поляків Білорусі. Останнє викликало нове загострення відносин із Варшавою, яка хоче винести питання своєї меншини у Білорусі на засідання Радбезу ООН.

У такій ситуації опозиції взагалі не вдалося провести мітингу. Жодного.

Невипадково, що вже наступного дня опозиційні telegram-канали були вимушені змінити риторику: вони оголосили події 27 березня "розвідкою боєм", не помічаючи того факту, що напередодні вони ж закликали усіх прийти на мітинги, щоб повторити масовість осінніх протестних акцій.

Протести у новій реальності

Які наслідки матиме провал старту нового сезону білоруських протестів?

Швидше за все, це означатиме, що найближчим часом Білорусь не побачить масових акцій, навіть приблизно подібних минулорічним.

Втім, це зовсім не означає завершення спротиву.

У Білорусі складно довіряти соціологічним опитуванням навіть від авторитетних закордонних інституцій (бо не кожен зважиться критикувати диктатора у телефонній розмові з іноземцем), але навіть ті, що є, свідчать: відсоток білорусів, які не довіряють владі та чекають відходу Лукашенка, залишається високим. Та й суто логічні міркування підводять до висновку, що жорстоке придушення вуличних протестів не підвищує любові до влади.

Крім того, вже минулого року білоруська опозиція стала тестувати інші форми висловлення незгоди. 

Наприклад, онлайн-платформа "Голос" (завдяки їй торік вдалося довести, що Лукашенко не міг набрати намальованих йому 80% голосів) зараз збирає підписи білорусів із вимогою до білоруської влади терміново розпочати переговори з опозицією. Наразі свої підписи під нею поставили 750 тисяч білорусів – немало для країни із населенням близько 9,5 млн.

Ці підписи додають ваги на переговорах опозиції з лідерами інших держав. І цілком реальною стає поява нових санкцій проти режиму Лукашенка.

Ще більше тиску

"Американці платять високу ціну за спробу зробити свій голос почутим, оскільки діючій адміністрації довелося навіть застосувати смертоносну зброю і застрелити кількох людей, щоб утриматися при владі і закріпити підсумки виборів", – такою дуже дивною заявою МЗС Білорусі відреагувало на чергове привітання США із Днем волі.

Ця заява була настільки абсурдна, що її навіть публічно розкритикував… син міністра закордонних справ Білорусі Віталій Макей. "Працюючи раніше в Міністерстві закордонних справ Білорусі, завжди пишався, що належу до товариства професіоналів... Тим сумніше спостерігати низку публічних заяв МЗС за останній час, включаючи і нинішній коментар", – написав він у соціальній мережі LinkedIn.

"Такий хамський тон останніми місяцями став візитівкою білоруської дипломатії. Щоправда, досі такі заяви адресувалися в основному Євросоюзу і ніколи – Сполученим Штатам", – зауважує експерт незалежної ініціативи "Мінський діалог" Дзяніс Мельянцов.

Такий парадокс експерт пояснює небажанням офіційного Мінська остаточно йти на конфлікт із Вашингтоном, щоби не отримати у відповідь нові санкції, набагато болючіші за попередні.

В першу чергу нові обмеження несуть небезпеку білоруській нафтопереробній промисловості. Санкції проти цього сектора США запровадили ще у 2007 році, проте у 2015 році Штати призупинили їхню дію, в тому числі – з метою зменшити залежність Білорусі від РФ. 

Щороку США ухвалюють рішення про продовження цієї заморозки; термін дії нинішньої спливає в останню декаду квітня.

Але тепер США мають усі підстави не продовжувати її та відновити санкційний тиск.

"Остання заява МЗС свідчить, що у Мінська вже немає ілюзій і є розуміння, що санкції будуть розморожені", – впевнений Дзяніс Мельянцов.

Між тим білоруські НПЗ є надважливим джерелом притоку валюти до економіки Білорусі. Запровадження санкцій США проти них здатне завдати потужного удару по валютній стабільності та по економіці Білорусі. 

І це може суттєво дестабілізувати ситуацію в країні, особливо напередодні анонсованого Лукашенком "транзиту влади".

Старт операції "транзит"

Вже 31 березня своє перше засідання має провести Конституційна комісія – орган, який до кінця серпня має представити оновлену версію головного закону країни. 

Далі нову конституцію мають схвалити на референдумі – він запланований на кінець нинішнього або початок нового року, після чого, як багато разів обіцяв Лукашенко, у країні мають пройти дострокові парламентські та президентські вибори.

Тиждень тому Лукашенко вперше назвав прізвища своїх ймовірних наступників. 

Ними стали ексглава МВС Юрій Караєв, який керував минулорічними репресіями проти опозиції, а також чинний губернатор Гродненської області Владімір Каранік.

І це – ще один важливий сигнал, який свідчить про зміни у країни.

"Транзиту влади" від Лукашенка вже давно вимагає РФ – там стомилися мати справу з авторитарним лідером, який неодноразово порушував домовленості. Збільшення повноважень у парламенті дозволить спиратися на проросійську партію, розраховують у Кремлі. Ця логіка навіть переважує побоювання, що конституційна реформа принесе у парламент дискусію про європейський шлях Білорусі, що може збільшити підтримку прозахідних сил.

Своєю заявою про потенційних наступників Лукашенко підтверджує: сценарій транзиту не буде скасований, але він планує контролювати цей процес.

Готуються до цього й інші гравці. Це підтверджує заява виборчого штабу Віктора Бабарико – колишнього претендента на участь у президентських виборах 2020 року, який досі перебуває у в’язниці і якого найчастіше називають імовірним представником інтересів РФ після політичної реформи. Він оголосив, що планує до кінця весни створити власну партію.

* * * * *

У найближчі місяці у Білорусі навряд чи поновляться масштабні антиурядові протести. Але попри це, про перемогу Лукашенка не йдеться. Навпаки, йдеться про його подальше слабшання.

Перед незмінним лідером Білорусі лишаються щонайменше два виклики.

Схоже, йому доведеться діяти за умов посилення західних санкцій до рівня, коли вони матимуть безпосередній вплив на економіку. І при цьому він має проводити транзит влади у несприятливих для себе умовах.

До того ж проведення референдуму про нову конституцію, який за форматом передбачає агітаційну діяльність, може відновити масові протести. При цьому наприкінці року, коли заплановані ці події, білоруський режим буде набагато вразливішим.

А для України особливе значення матиме не лише послаблення Лукашенка через ці процеси, але й те, хто від них виграє. Таким переможцем, принаймні у короткостроковій перспективі, може виявитися також Росія. А посилення залежності Лукашенка від Кремля може призвезти до збільшення ризиків, аж до вкрай негативних для нас подій – від визнання офіційним Мінськом Криму російською територією до появи у Білорусі нових військових баз РФ.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"