Вже майже два тижні Молдову лихоманить, і відбувається це через Україну.

Політична криза у цій державі вийшла на новий виток через історію скандального екссудді Миколи Чауса, звинуваченого у хабарництві, який майже п'ять років переховувався у Кишиневі від українського правосуддя і якого на початку квітня викрали у самісінькому центрі молдовської столиці.

І хоча досі немає чіткої відповіді на питання про те, хто це зробив і де Чаус перебуває зараз, є всі підстави стверджувати, що його вивезли з Молдови до України в багажнику позашляховика з дипломатичними номерами, а вся спецоперація була санкціонована українською владою. Реакція Києва наразі лише цементує впевненість у цій версії, попри формальні заяви посадовців про непричетність України.

І це засвідчує, що проблеми у зовнішньополітичній стратегії Банкової – цілком реальні. Бо нинішні дії влади лише шкодять Україні, а заодно переконують міжнародних партнерів, що у боротьбі проти політичних ворогів Київ готовий підважувати інтереси своїх партнерів. Навіть якщо у підсумку зиск від цього матиме передусім РФ.

Між тим криза, яка розгоряється навколо цієї історії, вже зараз б’є по інтересах України. Детальніше – у цьому тексті та у відеоблозі на нашому YouTube-каналі.

Непотрібне викрадення

Прізвище екссудді Чауса чув, напевно, кожен, хто стежив за новинами України у 2016 році. Тоді суддя Дніпровського райсуду Києва Микола Чаус став одним із живих символів нахабної суддівської корупції.

Детективи НАБУ затримали його під час отримання 150 тисяч доларів за рішення у справі про наркоторгівлю.

А найцікавішою деталлю стало те, що отримані гроші суддя закопував у трилітрових банках на своєму приватному подвір’ї.

Це стало приводом для купи мемів та фотожаб, але так і не допомогло затримати недоброчесного суддю: Чаус скористався суддівською недоторканістю, щоби уникнути затримання, а потім втік до Молдови, де лишався донедавна. А щоби уникнути екстрадиції – подав прохання про політичний притулок. За міжнародними канонами, людину не можуть вислати з країни, поки триває розгляд прохання про притулок, тож екссуддя всіляко затягував цей процес.

А інструментів для такого затягування у нього було вдосталь, оскільки, як вважають, колишня влади Молдови активно допомагала українському втікачу (про це – трохи далі).

Після зміни влади у сусідів справа почала рухатися і нарешті добігла завершення – вже 28 квітня Верховний суд Молдови мав оголосити остаточне рішення у справі про його притулок.

Чаус гарантовано її програвав.

Точніше, він її вже програв, і рішення про відмову у наданні йому статусу біженця набуло законної сили, а це була остання процедурна зачіпка у даному процесі. Далі на суддю-втікача чекав екстрадиційний арешт і рішення про висилку до України, документи для якої Україна передала до Кишинева вже давно.

Як швидко скандальний екссуддя опинився би у Києві?

Чіткої відповіді на це запитання немає, цей процес залежить від політичної волі Кишинева. А зважаючи на те, що головна юридична перепона – прохання про притулок – вже знята, у Молдови було вдосталь шляхів для того, щоби видворити втікача зі своєї території. Аж до того, щоби здійснити його негайну депортацію до України, ґрунтуючись на тому факті, що він в’їхав до Молдови незаконно – і тоді екссуддя міг опинитися за ґратами в Україні вже на початку травня.

Втім, навіть у разі, якщо з прискоренням не складається, процедура мала бути завершена вже цього року. Так, це не моментально, але ж Україна вже чекала понад 4,5 роки після втечі Чауса за кордон. Лишилося відносно небагато.

За цих умов викрадення екссудді українською владою, не зважаючи на наслідки, видається безглуздим. Заради чого Україна пішла на крок, що підриває позиції її соратників у Кишиневі і створює імідж держави, що проводить спецоперації у дружніх країнах? Щоби отримати Чауса на кілька місяців раніше?

Через це спершу й не вірилося, що версія про причетність України до цього злочину є правдивою. Але офіційний Київ зробив усе, щоби розвіяти сумніви.

Тінь Коломойського і Порошенка

Добре відомо, що Миколу Чауса вважали не просто суддею-хабарником, готовим вирішити питання криміналу – він також брав участь у політично важливих справах. Йдеться про періоди як до перемоги Революції гідності (приміром, взимку 2014-го він засуджував автомайданівців за фальсифікованими протоколами), так і після неї.

Один із політично найгучніших епізодів – та найважливіших для розуміння того, що відбувається зараз, – стався 28 грудня 2015 року, коли Чаус виніс рішення про арешт Геннадія Корбана, ексзаступника очільника Дніпропетровської ОДА Ігоря Коломойського. Згодом Корбан довів в ЄСПЛ, що в цьому епізоді дії України прирівнювалися до "катування або нелюдського поводження".

Це не доведене офіційно, але чинна влада України переконана, що у цьому епізоді Чаус виконував політичне замовлення Адміністрації президента Порошенка, через що на Банковій дійсно зацікавлені у пришвидшеній екстрадиції екссудді, свідчать численні співрозмовники ЄП. Це припущення підтверджують також українські та молдовські журналісти-розслідувачі, які стверджують, що у 2016 році втеча Чауса до Молдови відбулася за сприяння тодішнього керівництва України.

Певно, саме тому місцем втечі обрали Молдову: на той час усі гілки влади у сусідній з нами державі контролював давній бізнес-партнер Порошенка Влад Плахотнюк, і саме він, як вважають, зміг забезпечити, щоби Чауса залишили на свободі, а розгляд його прохання про притулок нескінченно затягувався.

Чаус оселився у центрі Кишинева, а містом переміщався у супроводі охоронців.

Втім, у 2019 році Молдова скинула режим Плахотнюка. Ще тоді Зеленський офіційно звертався до Молдови з проханням пришвидшити екстрадицію судді, але судові процеси добігли завершення лише зараз. А у 2021 році, після перемоги Санду (яка також негативно ставиться до Петра Порошенка і не раз критикувала його співпрацю з Плахотнюком), з’явився реальний шанс, що рішення про екстрадицію дійсно відбудеться.

Однак з якихось причин у Києві вирішили діяти, не чекаючи на офіційну видачу.

Усі проти України

Звинувачення про те, що до викрадення Чауса озброєними людьми у центрі Кишинева причетна Україна, спершу лунали лише від проросійської соцпартії Молдови, що лише додавало сумнівів у такій версії навіть серед молдовських журналістів.

А зважаючи на те, що екссуддю ось-ось мали законно відправити на Батьківщину, логічність цих дій була під великим питанням. Значно реальнішою видавалася, наприклад, версія про інсценоване викрадення. До того ж ці події відразу офіційно засудила президентка Молдови.

Втім, дуже швидко правоохоронці Молдови виключили варіант інсценування та заявили, що Чауса дійсно вивезли в Україну, а одного з нападників вдалося затримати. Ба більше, влада Молдови не стала заперечувати анонімний злив інформації про те, що Чаус залишив Молдову… в багажнику автомобіля Toyota RAV 4, що належить посольству України в Кишиневі. Дипломатичний статус авто дозволив йому уникнути перевірки на кордоні, натякнули в МВС. 

І хоча українське МЗС запевнило у непричетності України до ситуації з викраденням судді Миколи Чауса і міністр Кулеба для цього зателефонував до Кишинева, там йому не повірили.

Причому не повірив ніхто – навіть друзі України.

Кілька джерел, яким ЄП має підстави довіряти, запевнили, що українська сторона не надала Кишиневу жодних відповідей на конкретні запитання.

А підстав для цих запитань було більш ніж достатньо. Під час викрадення, як стверджують молдовські правоохоронці, лишилася сила-силенна доказів того, що це не обійшлося без українських спецслужб.

Безпосередню участь в евакуації викраденого екссудді нібито брав топ-співробітник українського посольства, військовий аташе Сергій Сметанюк, переконане слідство. Саме у його позашляховику, який прикордонники не мали права перевіряти при перетині кордону, Чауса нібито переправили на батьківщину. Наголосимо, що Сметанюк – не дипломат, а військовий розвідник, прикомандирований до посольства (що є нормальною практикою).

Кишинів переконаний у його провині настільки твердо, що МЗС Молдови, не дочекавшись відповідей від Києва на свої запитання, навіть звернулося до України з проханням зняти з нього дипломатичний імунітет "для кримінального переслідування і притягнення до відповідальності". Це – безпрецедентна дія, у світі дипломатії так вчиняють лише за виняткових обставин. Частіше дипломата-розвідника, який "спалився" на спецоперації, просто оголошують персоною нон грата.

Про те, чому Молдова пішла на таке загострення – трохи далі, але перед тим наголосимо на важливій деталі. З’ясувалося, що президентка Мая Санду ще у перші дні після викрадення декілька разів намагалася сконтактувати з Володимиром Зеленським, щоби знайти вихід із кризи – але той не знайшов часу для розмови.

І, наскільки відомо ЄвроПравді, у Києві й надалі не бачать потреби долучатися до владнання кризи у Молдові.

Постріл у ногу

Те, що Україна не хоче надавати офіційних пояснень щодо звинувачень, що лунають від Молдови, загалом не дивно. У дипломатії не прийнято визнавати спецоперації своїх спецслужб (які є апріорі протиправними). Принаймні, офіційне визнання – це виняткова подія, таких прецедентів практично не буває.

Натомість подібне мовчання у відповідь на звинувачення союзника у дипломатичному світі читається як непряме підтвердження провини без її юридичного визнання.

Дуже схоже на те, що українська сторона керується саме цим, загальним правилом, ігноруючи, що у конкретних обставинах воно починає діяти на шкоду Україні. І саме це відбувається зараз.

Нащо взагалі Україні було "гратися в Моссад" та проводити цю спецоперацію замість того, щоби дочекатися екстрадиції Чауса або спробувати домовитися про її пришвидшення? Відповіді на це питання, схоже, не мають навіть на Банковій.

І у той час як політичні експерти губляться в здогадках про те, що стало причиною такої поспішної та невдалої спецоперації – чи то бажання будь-що отримати свідчення Чауса проти Порошенка, чи то намір приховати якусь інформацію, яку він має, чи інший мотив, – можна з певністю говорити, що інформаційно Київ вже програв. Бо після цієї історії свідчення Чауса втратили суспільну легітимність, а теорії змови – навпаки, отримали серйозне підживлення.

Але ще вагомішою є інша проблема, створена через викрадення.

У Молдові саме зараз стартує парламентська виборча кампанія.

Рішення про розпуск парламенту Конституційний суд виніс 15 квітня, але для українських дипломатів та експертів воно не стало несподіванкою. ЄвроПравда дуже детально розповідала про невідворотні вибори та розклад сил перед ними у відеоблозі, можете його подивитися.

Але якщо коротко, то на кону питання про те, чи зможе проєвропейська Мая Санду забрати важелі влади у проросійського Додона.

На жаль, провальна українська спецоперація змістила важелі на користь проросійських сил у Молдові.

Мая Санду стала об’єктом інформаційної атаки.

Інфоресурси Додона та росіян в один голос звинувачують її у тому, що викрадення Чауса відбулося за її домовленістю з Україною (хоча невдалі спроби Санду поговорити із Зеленським ставлять цю версію під сумнів). А у ситуації, коли Київ грає у мовчанку, президентка украй обмежена у можливості відповісти на ці закиди.

Прогнозувати результат виборів зараз украй складно. Розклад сил наразі близький до 50 на 50, та він може змінитися до дати виборів. Але чи виграє Зеленський від того, що проєвропейські сили не отримають перемогу в Молдові і ця держава-сусідка на захід від України залишиться зоною невизначеності та тягнутиме донизу весь регіон? Запитання риторичне.

Втім, зараз час не лише бідкатися, а й шукати вихід із ситуації, мінімізуючи завдану шкоду. І на Банковій мають це усвідомити. Майбутнє Молдови важливе і для нашої країни: Україна постійно отримує з ЄС сигнали про те, що наші держави у питаннях європейської інтеграції міцно пов'язані. І руйнувати цей зв'язок, а тим більше шкодити ключовій проєвропейській силі Молдови – не найкращий вибір.  

До того ж історія з Чаусом сама собою не розсмокчеться. Рано чи пізно Україні, у тому числі особисто Зеленському, доведеться спілкуватися з молдовськими політиками про цю історію і шукати спільний вихід з чергової кризи у відносинах. 

То чи не краще почати робити це вже зараз?

Автор: Сергій Сидоренко, 

редактор "Європейської правди"