Чи доводилось вам чути, що Україна програє інформаційну війну? Більшість читачів, і так само авторка цих рядків, дадуть відповідь: так, постійно. Це звучить від журналістів, політиків, таксистів. Це часто подається як загальновідомий факт, твердження.

Але прикметно, що від західних колег такого не доводилося чути жодного разу. Навпаки, більшість переконана, що Україні вдається успішно протидіяти Росії інформаційно.

Дійсно, немає жодного індикатора, який би свідчив про наш програш. 

Немає досліджень, опитувань, ґрунтовних аналізів, що наша відповідь на інформаційну агресію є слабкою. Навпаки, об’єктивні дані підтверджуюсь зворотне – Україна добре оцінює рівень загрози і впевнено відповідає на неї. 

Для того, аби це усвідомити, варто поглянути на картину в цілому.

1. Вже сім років США та ЄС утримують санкції проти Росії

Міжнародні санкції були введені в дію у 2014 році, одразу після анексії Криму. Проте їх постійно переглядають. 

Росія усіляко намагається зняти санкції, з одного боку, переконуючи, що вони не працюють, а з іншого – прив’язує їх до порядку денного своїх міжнародних відносин, шантажуючи та тиснучи на країни Заходу. Серед яскравих прикладів – гуманітарна допомога Італії на початку пандемії. Паралельно з рукою начебто допомоги Кремль запустив тезу про необхідність перегляду санкцій та "об’єднання в боротьбі з вірусом". 

Починаючи з 2014 року економіка Росії стабільно погіршується. Якщо в Україні, попри війну та пандемію, все ж спостерігається економічне зростання, то російські громадяни з кожним роком платять дедалі вищу ціну за агресію Кремля. 

Кілька років тому ми, здавалося, були дуже близькі до того, аби частина країн відмовилась від санкційної політики і повернулась до практики business as usual. А зважаючи на те, що в ЄС продовження санкцій потребує одностайності, а США завжди прагнули спільних з Європою підходів щодо тиску на агресора – була загроза, що санкційна політика взагалі зруйнується. 

Сьогодні таке питання не стоїть. 

Лише кілька тижнів тому адміністрація США запровадила додаткові санкції проти російських фізичних осіб та організацій. Лідери країн ЄС щоразу схвалюють продовження санкцій без жодних заперечень і навіть без дискусій. І це великою мірою – заслуга українських дипломатів, нашого МЗС та громадських організацій, що усі ці сім років надають міжнародній спільноті переконливі докази продовження російської агресії. 

2. Наші міжнародні партнери не визнають Крим російським 

Нещодавно до сьомої річниці окупації Криму міністри закордонних справ країн "сімки" зробили спільну заяву про підтримку суверенітету, територіальної цілісності та незалежності України. 

Нехай вам не здається, що це щось цілком звичайне. Адже Росія витрачає колосальні ресурси для легітимізації півострова як частини Російської Федерації. Це і постійні візити європейських політиків, і виступи окупаційної влади Криму на міжнародних майданчиках, і – останнім часом дуже активні – спроби завести в Крим міжнародний великий бізнес. 

Проте ніхто з великих країн не готовий іти проти міжнародного права. 

Навіть Китай, який останнім часом увійшов у серйозне інформаційне протистояння із Заходом, не розглядає подібних кроків. Що казати, навіть найближча політична союзниця Кремля Білорусь, попри загострення відносин із Заходом та Києвом, досі вважає Крим українським. 

А запуск Україною Кримської платформи тільки посилить роботу в цьому напрямку. 

3. Україна протидіє російським агентам внутрішньо

Менше тижня тому Youtube обмежив діяльність акаунтів телеканалів, що пов’язують з Віктором Медведчуком, заблокувавши їхнє мовлення в Україні – тобто для їхньої основної аудиторії. 

І це важливий прецедент. 

Не лише тому, що соціальна платформа чітко відреагувала на запит, що надійшов від нашої держави, а й тому, що серед усіх інших платформ Youtube довгий час вважався найбільш повільним і незацікавленим у протидії дезінформації. 

Кількість контенту, що просуває російські наративи, в Youtube – захмарна. Його алгоритми працюють так, що український юзер неминуче потрапляє в пастку російського продукту.  

Закриття сторінок каналів Медведчука – чіткий сигнал, що нас готові слухати.

А за кілька місяців до цього Україна припинила трансляцію цих каналів у телевізійному просторі країни. І, на відміну від 2016-го, коли ми закрили російські соцмережі, Захід нас підтримав у цьому. Хоча закриття соцмереж агресора було і залишається надзвичайно важливим кроком, який зменшив вплив ворога на українське суспільство.

4. Україна гідно бореться в міжнародних судах 

Найважче комунікувати широкій аудиторії позови проти Росії в міжнародних судах. Адже юридична мова складна, а процедури не передбачають швидких перемог – рішення у міжнародних судових інстанціях ухвалюють надзвичайно довго. 

Проте це той поступ, який хоч і поволі, але найпотужніше цементує українську перемогу. Кремль витрачає неймовірні ресурси на лобістів у всіх європейських столицях. 

Українська держава та державні компанії позиваються одночасно в кількох судах та у різних містах. Усі ці процеси описані на спеціалізованому сайті Мін’юсту Lawfare. Це як великі міждержавні позови, так і комерційні арбітражі. 

Зокрема, у Міжнародному суді ООН у Гаазі ми посилаємося на Міжнародну конвенцію про боротьбу з фінансуванням тероризму та Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Суд вже визнав свою попередню юрисдикцію у справі щодо порушення цих конвенцій, тож Росія не зможе уникнути розгляду справи по суті – цей процес вже розпочався. А напрацювання наших дипломатів та юридичної команди в ній дуже ґрунтовні. 

Цей судовий процес сам по собі є унікальним, адже Україна є першою, хто звертається до МС ООН за Конвенцією про фінансування тероризму, а також є першою, хто пройшов юрисдикційну стадію за Конвенцією про расову дискримінацію.

5. Українські фактчекери співпрацюють з Facebook

Українські організації StopFake та Voxcheck перевіряються та маркують інформацію для мережі Facebook. Ні, вони не можуть її видаляти. Але вони можуть поставити позначку про те, що певна інформація є брехнею або маніпуляцією.  

Чи можна було уявити таке в 2014-2015 роках? В жодному разі. 

Хоча Росія і тоді "заливала" соцмережі фейками.

На початку російсько-української війни адміністрація Facebook переважно просто ігнорувала звернення українців щодо скоординованих дезінформаційних кампаній. Так, основним поштовхом до зміни ставлення мережі до фейків стало втручання Кремля в американські вибори. Але залучення українських громадських організацій – це серйозне визнання наших зусиль у протидії дезінформації.

Безумовно, Росія розцінює це в інший спосіб, намагаючись підірвати репутацію українських фактчекерів та розірвати співпрацю з ними. Проте їй досі цього не вдалося. 

Нещодавно Facebook заблокував цілу низку статей російських ЗМІ про начебто затримання "українських неонацистів" у Воронежі – з подачі організації StopFake, яка швидко визначила, що ці нібито "українські неонацисти" взагалі не мають нічого спільного з Україною. 

6. Увесь світ знає, що малазійський Boing MH17 збила Росія

Кремль прагнув "повісити на Україну" одну з найбільших трагедій останніх років – збиття малазійського боїнга з 298 пасажирами на борту. Росія доклала і докладає чимало ресурсів в перекиданні провини на нас. 

Однак завдяки журналістам-розслідувачам (зокрема, з українського боку), які з моменту трагедії збирали до купи увесь пазл з відкритих джерел, увесь світ нині знає, що літак був збитий російською зенітно-ракетною системою "БУК" російськими ж військовими. 

Український кризовий медіа-центр спільно з чеською організацією European Values свого часу детально дослідили, як Кремль намагався "затуманити" суспільну свідомість величезною кількістю фейків та маніпуляцій навколо цих подій. Проте ця масштабна пропагандистська кампанія зазнала поразки.  

Нині світ не ставить під сумнів, що за загибеллю пасажирів стоїть російське військово-політичне керівництво.

А станом на 2021 рік до цього злочину додалися спроба отруєння Скрипалів із застосуванням "Новичка" у мирній Британії; отруєння Навального; вбивство чеченського бойового командира Зелімхана Хангошвілі в центрі Берліна; вибухи в Чехії та багато інших. 

7. Риторика щодо Росії тотально змінилася

Якщо в 2014-2015 роках на міжнародних конференціях та круглих столах називати Росію "агресором" вважалося чимось занадто радикальним, а фраза "українська війна" лунала так, ніби це щось зовсім нормальне, то сьогодні розмови – значно відвертіші та прямолінійніші. 

Звісно, західні країни за останні сім років отримали свій досвід російської агресії та втручання, проте саме Україна увесь цей час постачає унікальну експертизу як про воєнну, так і про інформаційну діяльність Кремля. 

Єдиним міжнародним майданчиком, де слово Росії залишається дуже вагомим, є ПАРЄ. Історія із санкціями проти депутата Олексія Гончаренка у відповідь на скаргу російської делегації – чергове підтвердження. Пояснюється це, серед іншого, тим, що Росія робить значні внески в бюджет Ради Європи, вона вже продемонструвала, що може припинити їхню сплату, і нове загострення конфлікту може дорого коштувати Страсбургу. 

* * * * *

Це лише невелика частка того, що нам вдалося досягти від початку війни, попри те, що сили були і залишаються зовсім не рівними.  

Щодня велика кількість людей – як у державному, так і у громадському секторі – роблять усе можливе, аби агресор називався агресором, санкції зберігались, а російські агенти втрачали вплив на українську аудиторію. І якщо ви не помічаєте їхньої роботи щодня, то згадайте, що було сім років тому, і проаналізуйте, як усе змінилося. Так зміни стануть очевидними. 

Росія чудово розуміє, що програє у цьому протистоянні. Російський Мінфін тільки цього року запропонував підняти бюджет на пропаганду на 40%. Ці витрати неспівмірно вищі за українські, але і вони не можуть допомогти Росії схилити міжнародну спільноту на свій бік. 

Втім, є проблеми, які ми створюємо самі.

За результатами опитування USAID-Internews, за останній рік українці суттєво зменшили споживання інформації, адже, на їхню думку, український інформаційний простір перенасичений негативом. Це виснажує та деморалізує. Вочевидь, цим і пояснюється скептицизм нашого суспільство щодо зусиль проти російської пропаганди. 

Але це вже наша спільна відповідальність – як держави, так і медіа та громадянського суспільства. І якщо не розказувати більше про наші перемоги, зневіра у здатності нашої держави бути ефективною лише зростатиме. Навіть попри те, що наші здобутки є цілком реальними. 

Авторка: Любов Цибульська,

керівниця Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
для "Європейської правди"

Також до вашої уваги відеоблог про роспропаганду від авторки цього тексту.