Хай як ставитися до рішень Ради Європи, хай як критикувати їх за поступливість перед росіянами – але треба визнати, що кілька органів у структурі РЄ зберігають бездоганну репутацію. Один з них – ЄСПЛ, тобто Європейський суд з прав людини, що виносить рішення проти держав, які припускаються порушень прав людини і не виправляють їх.

А до того ж цей орган має вагому роль у юридичній боротьбі України проти держави-агресора. Цього року ми вже писали про дуже важливу перемогу Києва – ЄСПЛ став першим міжнародним судом, який юридично визначив дату початку російської окупації (детальніше у статті "Перша кримська перемога: що означає рішення ЄСПЛ про початок російської окупації").

А тому призначення судді від України у цьому органі – завдання непересічної ваги. Тим більше, зважаючи на те, що суддю ЄСПЛ призначають аж на дев'ять років.

Просто зараз Київ завершує відбір кандидатів на цю посаду. І на цей конкурс подалися дуже цікаві кандидати. Пояснюємо у статті, а також у відеоформаті.

Суддя із запізненням

2,5 роки тому, наприкінці 2018-го, Україна мала передати до Страсбурга імена кандидатів на посаду судді у Європейському суді з прав людини, щоби там провели остаточні вибори та визначили, хто заповнить квоту від нашої держави у цьому судовому органі.

В ЄСПЛ працюють 47 суддів – по одному від кожного члена РЄ. При цьому, за правилами суду, рішення за скаргами за участю будь-якої держави ухвалюється за участю "свого судді", тобто суддя від України бере участь у розгляді усіх скарг проти України, а також України на РФ. Тож вага цього призначення – дуже висока.

І чим авторитетнішою буде ця людина, тим вищим буде її або його вплив на суд.

З 2010 року суддею від України була Ганна Юдківська, і у 2019 році її мав замістити хтось інший. Україна свідомо затягувала подання кандидатур – спершу за Порошенка, коли Київ просто не оголошував конкурс; потім – за Зеленського, коли конкурс навіть оголосили, відібрали, як вважають, фахових кандидатів, і... не передали їхні кандидатури до ПАРЄ, поховавши тим самим результати відбору. Весь цей час Юдківська лишалася в.о. судді, що для України було загалом непогано, зважаючи на її авторитет у ЄСПЛ, але ця тимчасова ситуація дедалі більше дратувала Страсбург.

Тому те, що в лютому 2021 року офіс президента України нарешті запустив новий конкурс, стало доброю новиною, але... Комісію, яка має оцінити фаховість кандидатів, на Банковій сформували дуже дивно – до неї увійшли виключно науковці, які спеціалізуються на міжнародному праві, але не конкретно на питаннях ЄСПЛ.

А з огляду на те, що офіційний Київ вже намагався грати з призначенням на цю посаду, довіра до конкурсу в експертній спільноті вже була підважена. Втім, цілком можливо, що відбір буде об’єктивним – і тоді цей матеріал допоможе відродити віру у його чесність.

Що ми зробили?

13-14 травня – ключові дні у відборі судді. Саме тоді на Банковій відбудуться співбесіди з 18 юристами, яких допустили до участі у конкурсі.

"Європейська правда", звісно ж, не претендує на звання найавторитетнішого оцінювальника кандидатів, і, звісно ж, ми не будемо присутні на співбесіді. Але, оскільки наше видання є єдиним, що системно висвітлює та аналізує рішення ЄСПЛ, нашої компетенції цілком вистачає для того, щоби оцінити, хто найбільш, а хто найменш відповідає вимогам для цієї посади.

Ми маємо в розпорядженні та проаналізували анкети 18 претендентів на цю посаду, щоби виділити серед них групу тих, хто є очевидними лідерами і МАЮТЬ увійти до переліку фіналістів. Забігаючи наперед, зазначимо, що у цьому переліку виявилося сім кандидатів – більш ніж достатній вибір (четверо з них видаються очевидними лідерами перегонів).

Решта 11 явно не дотягує до того, щоби увійти до трійки лідерів.

І, нарешті, окремо виділимо невеликий перелік "аутсайдерів", чия участь у конкурсі викликає подив.

Важливо наголосити: Україна не може самостійно визначити суддю ЄСПЛ.

За правилами, ми маємо визначити три кандидатури та передати їх до ПАРЄ, а вже потім асамблея обирає з них найкращого, або – увага! – повертає список до Києва як невідповідний, з вимогою провести новий конкурс. Останнє вважають ганебним розвитком: це відбувається у разі, якщо список видається негідним, якщо є сумніви у чесності проведеного конкурсу, або якщо у результатах порушений принцип статевої рівності – тобто до трійки кандидатів увійшли лише чоловіки або лише жінки.

До нашої "сімки лідерів" потрапило лише дві жінки. Точніше, спершу їх було три, але у однієї є неприйнятна вада – сильний зв’язок з Російською Федерацією.

Наші пояснення та оцінку можете перевірити і ви, адже Банкова опублікувала усі 18 анкет претендентів на своєму сайті. 

Бетон, ізоляція та прокуратура

Почнемо з тих, хто, за логікою, взагалі не мав би брати участь у цьому конкурсі, бо гарантовано не проходять за критеріями. Втім, конкурс – штука демократична, право податися має будь-хто – аби документи відповідали вимогам.

Лідер симпатій редакції – Олександр Андрейко з дуже потужним списком досягнень у сфері захисту прав людини. Він починав трудову кар’єру як інспектор податкової на Львівщині, потім пішов працювати юристом у Львівську ізоляторну компанію, а з 2014 року попрацював юристом на цементних заводах і одному заводі залізобетонних виробів. А ще – нетривалий час побув директором трьох бетонних заводів.

На запитання анкети про "досвід у сфері прав людини" він відповів дуже коротко: ходив на судові процеси. Навіть цікаво дізнатися, якою є справжня мета його участі у конкурсі.

Не дуже далеко від нього – буковинець Сергій Цуркан, який з 2002 до 2014 рік працював у прокуратурах Чернівеччини та Криму – і зазначив саме цей досвід як свої досягнення у галузі захисту прав людини (інших досягнень, власне, й не було).

Втім, вади чи цікавинки можна знайти у багатьох (наприклад, потішив кандидат, що у перелік наукових доробків включив своє "появ в телеефірі"), але окремо варто виділити ще принаймні одну претендентку, яка має серйозний досвід – але у разі чесного проведення конкурсу повинна бути просто відсіяна. Це – Валерія Лутковська, експредставниця уряду з питань ЄСПЛ та колишня уповноважена ВР з прав людини (2012-2017 роки, обрана за пропозицією Партії регіонів).

Лутковська не відповідає важливій вимозі щодо знання мов.

У ЄСПЛ все провадження ведеться англійською та французькою, тож судді мають вільно володіти обома мовами, або ж одну з них знати на рівні вільного читання юридичних текстів і підтягнути її згодом. Валерія Лутковська французької не знає взагалі, а англійську – на доброму, але не відмінному рівні.

Як визначити лідера?

Щодо знання мови нам довелося орієнтуватися в оцінках на той рівень, який заявили самі конкурсанти. Ще наприкінці квітня всі вони пройшли також мовний тест з французької та англійської, але результати тестування комісія не оприлюднила. Ба більше, за нашими даними, якість та глибина тесту була недостатньою. Та й не тест це був насправді, а дуже коротка співбесіда. Формат тестування змінили в останній момент – швидше за все, для того, щоби дозволити віддалене тестування "по зуму" (нагадаємо, у квітні в Києві діяв жорсткий локдаун).

Втім, перейдемо до професійних вимог.

Тут треба зауважити, що суддя ЄСПЛ від України – це не "агент уряду".

Ця людина має захищати права українців, пересічних громадян, а не держави.

Тому лояльність до уряду – це остання річ, яка має вагу. Натомість ця людина має чудово знати проблематику, специфіку України.

Ба більше, зазвичай у дискусіях в Страсбурзі національний суддя буває більш жорстким щодо порушень "своєї" держави, ніж його колеги, розповідають інсайдери суду. Єдиний виняток – міждержавні справи, тобто наші суперечки з Росією, де суддя також радше має розуміти інтереси і прагнення народу (але свого, а не агресора).

Тому наявність правозахисного досвіду, або досвіду протидії порушенням прав людини саме в Україні – це  перший і найважливіший критерій, за яким ми проводили оцінку.

Другий критерій – це досвід роботи у судових інстанціях "по той бік бар’єра". Тобто не просто захисту прав клієнта у ролі адвоката, а зважування аргументів сторін, підготовки рішень тощо. Але не поспішайте критикувати, мовляв, "в Україні ж судді продажні". Специфіка цього конкурсу така, що на нього не подаються українські судді (єдиний виняток – суддя-правозахисник з оновленого Верховного суду). Але є чимало претендентів з досвідом роботи у секретаріатах міжнародних інстанцій, з Гааги, Страсбурга тощо.

І, нарешті, третій критерій – це наявність міжнародного досвіду, адже в ЄСПЛ судді доведеться розглядати справи з 47 країн, шукати сумісність практик різних національних систем тощо. На додаток, цей критерій важливий також через те, що Україні варто мати не "просто суддю у Страсбурзі", а такого суддю, який зможе невдовзі обійняти лідерські ролі у ЄСПЛ. Для цього потрібен авторитет серед колег вже на старті.

Що у нас вийшло

Перш за все треба наголосити: на конкурс подалися справді сильні кандидати. Настільки сильні, що важко визначити явних переможців. Однак оцінка за критеріями, які ми розписали вище, дозволила виділити явну групу лідерів, до якої увійшли чотири кандидати з приблизно рівним рейтингом, а саме:

Павло Пушкар:

Один з найдосвідченіших українських співробітників РЄ, який вже майже 20 років працює у Страсбурзі. Зараз – керівник відділу в департаменті виконання рішень ЄСПЛ, у 2002-2016 працював власне у ЄСПЛ, тому знається на цій інституції, певно, найкраще. Однак він не має досвіду правозахисної чи аналогічної роботи власне в Україні.

Микола Гнатовський:

Один з найтитулованіших юристів-міжнародників з України, пов’язаних з РЄ. Тричі поспіль був президентом Європейського комітету із запобігання катуванню. А ще він є неодноразовим автором "ЄвроПравди";) Однак в судових органах він не працював.

Гаяне Нуріджанян:

Українка вірменського походження, яка зараз викладає міжнародне та європейське право у "Могилянці", але має солідний досвід роботи у Міжнародному кримінальному суді, у інституціях Ради Європи, а також власне у ЄСПЛ (в 2008-2012 роках). Втім, правозахисної діяльності у її досвіді немає.

Аркадій Бущенко:

З 2017 року – суддя Верховного суду, відібраний за конкурсом і без зауважень з боку громадських експертів. До того – керівник Української Гельсінської спілки з прав людини. Як правозахисник опікувався супроводом великої кількості скарг українців до ЄСПЛ, що спонукали державу до змін законодавства, що виправляли проблеми. Словом, ідеально підходить під посаду за досвідом… однак явно програє трьом попереднім кандидатам за знанням обох мов. Хоч і долає мінімальний поріг.

Треба підкреслити: цей рейтинг не є абсолютним, адже ми не знаємо, як проходитиме співбесіда, тому ЄвроПравда за тими ж критеріями відібрала наступних претендентів, які хоч і поступаються четвірці лідерів, але в теорії також мають шанс увійти у трійку переможців у разі проведення чесного конкурсу.

Це Геннадiй Токарев, адвокат з Харкiвської правозахисної групи; Дмитро Супрун, багаторічний співробітник Міжнародного кримінального суду в Гаазі; Вікторія Чернійчук, юрист в Європейському Судi з прав людини, яка працює там з 2000 року, а також правозахисниця Оксана Преображенська.

Однак після певних роздумів останню претендентку довелося викреслити. З тієї причини, що до її титулу чесно дописати "російська правозахисниця", бо багато років вона працює передусім саме в Росії, хоч і підкреслює збереження зв’язків з Україною. Жодних сумнівів у тому, що пані Преображенська не є "агентом Кремля" абощо – вона зробила чимало для відстоювання прав людини в РФ. Але у ситуації війни Росії проти України  цього достатньо, щоби підважити довіру суспільства у разі її обрання суддею ЄСПЛ від України.

Тим більше – якщо згадати, що цей суд розглядає позови України проти РФ, держави-агресора.

Підсумок

Україна має всі шанси провести якісний, чесний конкурс, на якому переможе справді шановний та фаховий суддя, який матиме авторитет у ЄСПЛ. Ба більше, результати конкурсу неможливо передбачити, адже навіть топових кандидатів четверо, а лишити треба тільки трьох.

Однак є можливість і схибити.

І у разі, якщо серед фіналістів опиниться хтось, хто не увійшов навіть у "сімку" лідерів – це викличе серйозні сумніви у результатах конкурсу. І в теорії може його зруйнувати, бо підстави до недовіри з'являться і у ПАРЄ.

Втім, сподіваймося на краще. А "Європейська правда" стежитиме за перебігом подій.

Автор тексту: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"