Чи входить Північна Ірландія до складу Великої Британії? Як виявилося, відповідь на це питання є неочевидною навіть для президента сусідньої Франції Еммануеля Макрона.

Це питання виникло не випадково. Британія вимагає від ЄС перегляду умов Brexit, а точніше – Північноірландського протоколу, який регламентує збереження цієї частини Сполученого Королівства в єдиному європейському ринку на час транзитного періоду у два роки. 

Очікувано, що ЄС не у захваті від думки повертатися до обговорення умов розлучення із Британією – там вважають це питання вже закритим остаточно. 

Проте для Лондона необхідність перегляду цього протоколу виглядає як життєва необхідність. 

Чи влаштувала би Францію ситуація, коли сосиски з Тулузи не можна перевозити до Парижа, запитав Борис Джонсон Макрона на саміті Групи семи (G7), натякаючи на нелогічність існування Північної Ірландії в іншому економічному полі, аніж решта Британії.

І невдала відповідь Макрона, що таке порівняння не є коректним, адже і Париж, і Тулуза є частинами однієї держави, лише додає Британії впевненості, що умови Brexit вимагають термінового перегляду. Інакше й справді Лондон і північноірландська столиця Белфаст можуть опинитися у різних державах. 

"Війна сосисок"

Останні загострення в Північній Ірландії, які на початку подавали ледь не як повернення до війни між католиками та протестантами, поступово зійшли нанівець. 

Лондон здебільшого не помітив нових невдоволень та дозволив їм тихо згаснути на фоні коронавірусу та інших негараздів. 

Хоча заворушення у Белфасті, Деррі та інших містах Північної Ірландії, влаштовані протестантськими активістами, показали значний рівень соціального незадоволення поточною системою – наявністю митного кордону в Ірландському морі, – вони, по суті, нічого не змінили. Кордон залишився, перевірки досі є, а північноірландський бізнес досі не може підлаштуватися під нові реалії.

Пільговий період для імпорту британських товарів підходить до кінця, як і транзитний період для Північної Ірландії загалом. Полягає цей пільговий режим у тому, що на період його дії товари зі Сполученого Королівства звільняються від будь-яких додаткових перевірок та мит при в’їзді на територію Республіки Ірландія чи Північної Ірландії. 

На багато груп товарів він вже закінчився, для чергової великої партії – а саме обробленого м’яса та сосисок – дедлайн наступає у червні.

І як же бути британському бізнесу та уряду в такій складній ситуації?

Все дуже просто: треба в обхід підписаних домовленостей в односторонньому порядку продовжити пільговий період. 

Так, це порушення міжнародного права. Так, це абсолютний відступ від положень підписаного договору. Але іншого виходу з кризи Лондон, очевидно, не бачив.

Через те, що цей момент припав на червень і саме на обмеження по сосисках, преса жартома і охрестила це "війною сосисок". 

Саме тому під час останніх переговорів віцепрезидента Єврокомісії Мароша Шефчовича та міністра з питань Brexit лорда Девіда Фроста мало не дійшло до скандального завершення переговорів. За словами Шефчовича, в Європи залишається все менше довіри до своїх британських партнерів, а їхня поведінка дійсно випробовує будь-яке можливе терпіння.

Багато в чому через таке напруження британці так болісно і зреагували на слова Макрона про те, що Північна Ірландія "знаходиться на острові" – в Лондоні відчули, що французький президент нібито забирає від них їхню територію! Хоча це просто була констатація географічного факту.

Ця невелика словесна перепалка почалася якраз з обговорення нових торговельних умов (тобто відсутності пільгового режиму), на які Джонсон погодитися не міг. 

Тоді прем’єр-міністр Британії запропонував президентові Франції уявити ситуації, що сосиски, вироблені в Провансі, неможливо через бюрократичні перепони доставити до Парижа. Як би він почувався в такому випадку? 

Гра в затягування

То до чого призведуть усі ці показові протистояння між світовими лідерами та британцями? Чого чекати від чергового загострення? І до яких наслідків це призведе в ситуації з Ірландією?

Найперше, нам потрібно зрозуміти хронополітику цього процесу. В цій ситуації Європейський Союз може зайняти вичікувальну позицію – все ж це не вони порушили міжнародне право та поставили під сумнів власний авторитет на міжнародній арені. 

Чим далі ситуація буде затягуватися, тим більшу ціну за її вирішення доведеться заплатити офіційному Лондону. Чим більше часу пройде перед вирішенням проблеми, тим важче буде це вирішення.

Цим, до речі, і пояснюється доволі різка реакція британського політикуму і на слова Макрона (і поведінку Меркель, яка вимагала від Лондона дотримуватися угоди) на саміті "Сімки" – подібна поведінка європейців і була своєрідною провокацією, націленою на вибивання британців з колії їхньої стратегії.

В чому ж тоді полягає стратегія Лондона? Очевидно, витримувати існуючу неправову систему до того часу, поки вона не стане де-факто новим статус-кво просто через звичай чи зависоку ціну інших варіантів вирішення питання. 

Щодо питання кордону, то тут ситуація приблизно ідентична. 

Британія чудово розуміє, що навіть перенесення кордону з Ірландського моря нічого не змінить. В такому разі його доведеться помістити на суходільний кордон між Північною Ірландією та Республікою Ірландія – а це вже неодмінно викличе незадоволення католиків і нові жорстокі протести та бунти.

Тому Лондон намагається протягнути в часі власний підхід до режиму функціонування кордону – точніше, будь-якої відсутності такого режиму – так, аби він став нарешті безальтернативним варіантом вирішення конфлікту. 

Проте в цьому випадку, окрім опонентів у вигляді лідерів ЄС, в гру вступають і місцеві активісти католицької та протестантської громад, які незадоволені можливим погіршенням економічних та соціальних відносин у прикордонних територіях. За будь-якого сценарію розвитку подій існуватиме забагато тригерів, які не дадуть британцям можливості просто перечекати бурю. 

Руку допомоги Лондону вже простягає Вашингтон.

На саміті у Корнуоллі президент Байден на особистій зустрічі із Джонсоном вже висловив занепокоєння такою ситуацією і пообіцяв активніше долучитися до врегулювання і питання кордону, і торговельних питань. 

* * * * 

Саміт "Сімки" довів: ігнорувати північноірландську проблему вже не вийде.

Як би того не хотіли у ЄС, обговорення умов Brexit знову стане топ-темою переговорів із Британією. 

І сторонам доведеться витратити чимало сил, щоб знайти ту формулу, яка влаштує і ЄС, і Британію. 

Якщо це взагалі можливо.

Автор: Олександр Краєв,

експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"