Ставлення до Парламентської асамблеї Ради Європи в Україні – непросте, і це виправдано.

Довіра до цього органу впала до мінімуму у 2019 році – після того, як ПАРЄ (під тиском Франції та Німеччини) погодилася заплющити очі на всі свої попередні рішення щодо РФ та відкинути власні вимоги до неї, аби лише повернути росіян до пленарної зали. А заодно – щоби відновити сплату Москвою внесків до бюджету Ради Європи.

Тоді західні політики пояснювали, що хочуть змінити тактику своїх дій щодо РФ.

Мовляв, "ми 5 років жорстко тиснули на Росію і бачимо, що стає ще гірше, то краще би ми вели з нею діалог, ніж карали". Так, ця логіка справді лунає, і для багатьох західних політиків, які не перетинаються з РФ на практиці, вона є щирою. Тому у перший час поступки тривали й далі, а деякі рішення асамблеї відверто шокували – як-то ухвалене в січні 2021 року без жодної української правки рішення про повноваження РФ (детальніше – в статті "Що сталося на гібридній сесії ПАРЄ").

Однак поволі і західні політики починають розуміти реальність – та змінюють ставлення до неї. Ми побачили це цього тижня, коли у ПАРЄ виправдали українського депутата Олексія Гончаренка, якого хотіли покарати за український прапор. У статті про ту подію "ЄвроПравда" спрогнозувала, що далі поступки росіянам будуть процедурні, у той час як по суті Москва не матиме підтримки.

Але рішення, яке ПАРЄ ухвалила в середу, повертає асамблею у часи "старої доброї русофобії". А також, що найважливіше, воно ставить крапку на сподіваннях Кремля про те, що Захід почне прощати Росії її злочини в Криму.

Як це було?

Про суть рішення, ухвалене в Страсбурзі – трохи нижче, а спершу про те, чому Росія не мала успіху попри те, що лише на початку року вона насолоджувалася черговими поступками європейців.

У міжнародній політиці все взаємопов’язане, а репутація має реальне значення.

Росія протягом останніх кількох місяців наполегливо знищувала цю репутацію, лишаючи асамблею з відчуттям того, що її обдурили. Зокрема, росіяни тривалий час обіцяли, що "ось-ось, на наступній сесії" дадуть згоду на обговорення питання Навального і стану з дотриманням прав людини в РФ, а потім скористалися нормою, яка дозволяє країні заблокувати "свої" питання за пів року до виборів. Як наслідок, розгляд цих резолюцій був скасований.

Ще більше на європейців вплинуло несподіване рішення Москви накласти санкції на доповідача ПАРЄ, француза Жака Мера, що є одним з чільних представників партії Макрона. Жак Мер ще тоді попередив, що це вдарить по самій Росії, але Москва так і не пішла на поступки.

І зрештою, після майже двох років бездіяльності, у ПАРЄ зважилися на відповідь росіянам.

Джерела "Європейської правди" розповіли про те, як тривало обговорення проєкту рішення в комітеті ПАРЄ.

Документ, який подали на це засідання, сам по собі був достатньо жорстким, "ЄвроПравда" про нього коротко розповідала. Лишалося пройти комітетські слухання, де росіяни у закритому режимі могли спробувати переконати інших депутатів. Однак у РФ вирішили піти на дрібний шантаж. Депутат Держдуми Юрій Олейніков, який брав участь у засіданні віддалено, поставив умову: якщо ПАРЄ хоче співпрацювати з РФ, то має відмовитися від розгляду питання щодо кримських татар. А щоби його слова сприйняли серйозно – відключив зв’язок. Жоден інший росіянин не взяв участь у роботі комітету.

Втім, це призвело до зворотного ефекту.

Комітет не просто не дослухався до російських вимог – а навпаки, змінив проєкт у бік максимальної жорсткості, ухваливши (уперше за останні два роки!!!) усі ключові правки, запропоновані Україною. До того ж, зробив це одноголосно.

Що у рішенні?

Резолюції ПАРЄ не мають зобов’язуючої сили. Асамблея не може карати країни абощо; натомість вона просить, рекомендує, закликає.

Та попри це, ці рішення не варто недооцінювати, бо їхня вага в іншому. Не маючи повноважень змусити до чогось, депутати можуть визнавати ті чи інші речі на міжнародному рівні. Надалі на рішення ПАРЄ посилаються інші органи, у тому числі судові.

У цьому сенсі ухвалене 23 червня рішення – неоціненне, адже асамблея ще ніколи не ухвалювала таких жорстких та комплексних рішень, сфокусованих саме на проблематиці кримських татар.

Його формулювання – це саме те, що у РФ називають "русофобією". Те, що ми звикли бачити у ПАРЄ до 2018 року.

Не дарма росіяни, що виступали під час розгляду, повернулися до звинувачень асамблеї саме в цьому – в "упередженості", "фальсифікації" тощо.

Як і низка попередніх рішень, ця резолюція підкреслює, що Крим - це Україна, що його анексія ніколи не буде визнана, а також підтримала попередні рішення, які вимагають від окупанта звільнити півострів. На додаток (і це – одна з правок, ухвалених у середу), ПАРЄ засудила "всі спроби РФ" легітимізувати анексію півострова. "Крим не може вважатися іншим ніж українським. Але наразі Росія, яка здійснює його тимчасову окупацію, відповідальна за порушення прав людини в Криму", - пояснила доповідачка Сунна Аверсдоттір (Ісландія).

Документ констатує, що російська влада як до, так і після протиправної анексії вдається до "суворих порушень прав людини стосовно кримських татар, що включають вбивства та викрадення", і не проводить їхні розслідування. При цьому надходять повідомлення про нові злочини, включаючи тортури тощо.

Перелік системних злочинів та порушень прав людини у Криму за які відповідальна російська влада (а також злочинів/переслідувань кримських татар у Росії) значно довший та включає обмеження на освіту, свободу віросповідання, свободу слова та зібрання тощо.

Виходячи з цього, асамблея чекає від Росії припинення застосування російського законодавства в Криму, вимагає звільнити незаконно затриманих кримських татар, в тому числі за політичними мотивами (додаючи тим самим, що ці затримання справді є), закликає покласти край примусовому призову кримчан до окупаційної армії; відновити діяльність Меджлісу кримськотатарського народу тощо.

Всі за Україну

Ми вже розповідали що ПАРЄ зрештою ухвалила це рішення, підтримавши в тому числі усі поправки, на яких наполягали українці. Втім, те, що відбувалося у залі, заслуговує на окрему увагу.

Дебати продемонстрували, що росіяни лишилися наодинці. Навіть ті, кого вважають "друзями Кремля", не стали на їхній захист. Та що говорити, якщо автором половини поправок, що зробили резолюцію жорсткішою, став латвійський депутат Борис Цилевич, партію якого вдома вважають ледь не рупором РФ.

Проти жорсткої резолюції на дебатах виступали, а потім  проголосували лише самі росіяни (був один виняток – швейцарський депутат).

При чому їхні аргументи проти були такими, що доповідачка обурилася. "Ті представники РФ, хто брали слово, казали про роботу шкіл, мечетей, але жоден з вас не заперечив, що в Криму відбуваються позасудові страти, викрадення, довільні затримання та інші грубі порушення прав людини. Де ваші заперечення щодо цього? Я так розумію, ваше мовчання є підтвердження правдивості звинувачень", - звернулася до РФ Сунна Аверсдоттір.

А один з французьких депутатів натякнув, що РФ має визначитися, чи бути їй у Раді Європи.

"Росія зараз на роздоріжжі, бути членом нашої організації – це означає дотримуватися зобов’язань", - пояснив Жак ле Не з партії Макрона.

І не виключено, що це питання, яке останніми роками було немов табу у Страсбурзі, знову з’явиться на порядку денному.

Зрештою, порушення з боку РФ виходять далеко за межі Криму.

"Що спільного між Навальним, переслідуванням ЛГБТ в Росії, анексією Криму, агресією проти Грузії та ситуацією з кримськими татарами? Те, що Росія взагалі не хоче про це говорити. І вона точно не буде виконувати рішення ЄСПЛ. А це – суть існування нашої організації", - зауважив під час обговорення Сергій Власенко.

І з ним можна лише погодитися. Навіть для Заходу стає дедалі очевиднішим, що виправлятися РФ навіть не планує.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди",
зі Страсбурга