Влітку 2019 року, коли в Україні вирувала парламентська передвиборча кампанія, "Європейська правда" взялася дослідити готовність партій, які мають шанси потрапити до парламенту, до проведення реформ.

Тоді однією з головних несподіванок стало те, що усі лідери перегонів зобов’язалися ратифікувати Стамбульську конвенцію – тобто зробити крок, на який попередній парламент так і не спромігся. "Слуга народу", "Євросолідарність", "Батьківщина" та "Голос" зважилися пообіцяти це під час передвиборчої кампанії – попри те, що ідея схвалення цієї конвенції є дуже непопулярною, вона точно не додавала партіям голосів і навіть загрожувала їхньої втратою.

Однак після обрання депутати не поспішали виконувати свою обіцянку.

Нагадаємо, Україна з 2011 року не може зібрати голоси для схвалення парламентом Конвенції про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству (Стамбульської конвенції). Проти неї виступають релігійні громади та консервативні політики, які бачать загрозу в тому, що у конвенції вживається слово "гендер". Аргументи про те, що конвенція не стосується прав ЛГБТ, одностатевих союзів тощо – не працюють.

Втім, схоже, що в України з’явився шанс все ж ратифікувати цей документ.

Це може статися вже найближчим часом, а головне – має відбутися за згоди частини нинішніх противників.

Кореспондент "Європейської правди" у Страсбурзі з’ясував, що Рада Європи, попри свої заяви про непорушність цієї конвенції та про неможливість відхилення від неї, насправді готова сприйняти ратифікацію у вигляді, що виключатиме "загрозу гендеру". Про згоду з таким підходом заявив президент ПАРЄ, та й у Верховній раді вже є голоси на підтримку цього шляху.

Ба більше, пішовши цим шляхом, Україна може стати прикладом і для інших держав, які застрягли на пів шляху до ратифікації Стамбульської конвенції.

Гендер розбрату

Стамбульська конвенція – дуже молодий документ. Цього тижня у Страсбурзі святкували 10 років від її підписання першими державами-членами Ради Європи, а набула чинності вона ще пізніше – у серпні-2014. Відтоді її підписали 45 держав, але ратифікували лише 34.

Ще 11 "застрягли" дорогою до ратифікації, причому деякі, як-от Україна, лишаються на роздоріжжі з 2011 року.

Причому сама по собі ідея цієї конвенції ні в кого не викликає заперечень – хто ж виступатиме на підтримку домашнього насильства? Чи хто заперечить, що з цією проблемою необхідно боротися, і до того ж робити це системно? А саме це є суттю документа, що випливає з його назви (Конвенція про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству).

Втім, проблемою виявилися кілька формулювань, передусім те, що у документі кілька разів вживається слово "гендер" та похідні від нього замість слова "стать". Конвенція, зокрема, декларує, що вона має на меті боротьбу з "насильством стосовно жінок за гендерною ознакою". А в одній зі статей вона каже про заборону дискримінації за "ознакою статі та гендеру", немов підкреслюючи відмінність між цими термінами.

Цей факт викликав обурення, і не лише представників церков.

Уряди деяких консервативних країн офіційно заявляють, що вважають такі норми конвенції спробою "увести у законодавство інші гендери, ніж чоловік/жінка".

"Така прогресивна інтерпретація гендеру явно суперечить тому, що ми думаємо. Навіть у документах ЄС, коли згадується про гендерну рівність, ми завжди додаємо, що розуміємо це як рівність між чоловіками та жінками", – заявив на дебатах у Страсбурзі цього тижня очільник МЗС Угорщини Петер Сійярто. Влада Угорщини відома прихильністю до християнського консерватизму і опирається усім ініціативам, що пов’язані з правами ЛГБТ, навіть попри скандали у правлячій партії.

Можна по-різному ставитися до аргументів тих, хто опирається ратифікації на цих підставах, але неможливо їх ігнорувати.

В Україні, зокрема, саме вони блокують схвалення конвенції про захист жінок від домашнього насильства. Зокрема, проти цього виступає Рада церков, і всі спроби переконати її були безуспішними. Навіть очільник найпрогресивнішої української церкви, глава УГКЦ Святослав Шевчук виступає проти цього як публічно, так і у неофіційному спілкуванні.

"Фактично згадка "гендеру" є єдиною перепоною для ратифікації. Головні противники – це релігійні організації, а також консервативні народні депутати. Зрозуміло, що є багато мажоритарників, для яких релігійні громади відіграють велику роль", – пояснює ЄвроПравді депутатка Євгенія Кравчук, що є однією з прибічниць ратифікації.

Що можливо зробити

Сумна іронія долі полягає у тому, що насправді для цілей конвенції такий наголос на гендері не є потрібним.

Там взагалі не йдеться про права ЛГБТ (тема важлива, але вона регулюється іншими документами!), немає зобов’язань переносити термінологію конвенцію (зі словом "гендер" у ній) у національне законодавство тощо. За великим рахунком, ті країни, де уряди та парламенти опираються визнанню одностатевих партнерств тощо, могли би замінити усі згадування слів "гендерні ознаки" на "жінок" – і це жодним чином не підважило би суть та зміст документа для їхніх держав.

Але змінити конвенцію неможливо.

Вона вже схвалена, та й її зміни не підійдуть ліберальним державам. До того ж текст конвенції не припускає ратифікувати її "з винятками", анулювавши при ратифікації статті, де є згадка слова "гендер".

Однак це не означає, що варіантів немає.

У Раді Європи є ті, хто у розмовах не під запис визнають, що вже готові на компроміс та зможуть сприйняти "творчий" підхід, якщо він дозволить Україні ратифікувати конвенцію. Наприклад, якщо ВР разом із конвенцією ухвалить застереження, у яких виключить загрозу так званої "гендерної ідеології" для тих, для кого це питання є важливим.

Схожим шляхом у 2018 році вже пішла Хорватія, що також схвалила конвенцію із застереженнями. Україна за потреби може піти ще далі, знявши усі застереження церков про те, що нової "гендерної ідентичності не з’явиться".

Президент ПАРЄ Рік Дамс у коментарі ЄвроПравді підтримав пошук такого "творчого підходу".

"Держава може надати додаткові пояснення до конвенції, аби лише такі пояснення не ставили під сумнів і не суперечили самій Конвенції. Але уточнення – це нормально, особливо якщо це дозволяє знайти голоси для ратифікації", – пояснив він.

При цьому Україна може стати прикладом і для інших держав.

Адже, якщо ми знайдемо добре формулювання, яке зніме так звану "загрозу гендеру" для тих, кого це зупиняє від голосування, то інші держави зможуть скопіювати наш текст і також ратифікувати конвенцію. Наразі цей документ підписали, але не ратифікували Болгарія, Вірменія, Чехія, Угорщина, Латвія, Литва, Словаччина та Велика Британія. Для всіх, крім останньої, головним аргументом "проти" є саме згадка про гендер.

"Я взагалі не можу уявити, що є хтось, хто не погодиться боротися з насиллям проти жінок. Натомість проблемою є хибні інтерпретації конвенції, які використовуються свідомо або несвідомо (а я вірю, що значною частиною йдеться про несвідомі перекручення), щоби підірвати популярність конвенції", – переконаний Рік Дамс.

Коли це можливо?

Цю ідею підтримали також українські парламентарі, що брали участь у сесії ПАРЄ.

"Якби ми отримали сигнал, що можна ратифікувати конвенцію з роз’ясненням чи зауваженням, що "гендер" стосується лише статі, а не соціального конструкта – це би нам дуже допомогло. Адже мета конвенції – це захист жінок, у тому числі від домашнього насильства, і це не вимагає запровадження інших гендерів", – пояснила Євгенія Кравчук.

А глава української делегації у ПАРЄ Марія Мезенцева спрогнозувала, що ратифікація відбудеться вже цього року – після літніх канікул.

За розрахунками Мезенцевої, зараз на підтримку конвенції є близько 200 голосів, а після роз’яснювальної роботи є всі шанси збільшити цю кількість до 226+.

"У нас в кожній фракції є голоси, і навіть є підстави чекати, що в ОПЗЖ дехто підтримає. Ми зараз шукаємо, хто сумнівається і будемо опрацьовувати це, пояснювати їм", – каже депутатка.

Тут варто підкреслити, що Україна у питанні ратифікації Стамбульської конвенції і зараз не пасе задніх. "Ми обговорювали на зустрічах у ПАРЄ з колегами з інших країн, хто як рухається до ратифікації, і треба сказати, що Україна на фоні інших виглядає непогано. У нас на високому рівні лунають заяви на підтримку конвенції: віцепрем’єрка з євроінтеграції каже про потребу ратифікувати; генпрокурор каже, що немає жодних перешкод ратифікації; Мінсоцполітики, яке має подавати документи на ратифікацію, каже, що він завершив підготовку  документів; в парламенті створене між фракційне об’єднання, яке очолює Олександр Мережко", – поділилася з ЄП Євгенія Кравчук.

Тож плани щодо ратифікації Україною Стамбульської конвенції видаються цілком реальними.

А якщо це призведе також до ланцюгового ефекту і затвердження документа іншими країнами, ця подія точно зіграє на користь Києва на міжнародній арені.

Автор: Сергій Сидоренко

редактор "Європейської правди",
зі Страсбурга