Цей текст, сподіваємося, буде цікавий не лише постійним читачам та фанатам "Європейської правди". Згадка про зміни, що сталися за час роботи ЄвроПравди, дозволяє зрозуміти, який шлях пройшли за ці роки українське суспільство та українські медіа.

Адже деякі з цих перетворень зараз сприймаються як даність.

А ми не будемо приховувати, що є також зміни, до яких наша редакція була безпосередньо причетна.

* * * * * 

О п’ятій ранку 4 червня 2014 року журналіст Сергій Сидоренко опублікував на своїй facebook-сторінці анонс, який тоді зрозуміли лише посвячені: "Досі готове не все, але у будь-якому разі сьогодні стартуємо". Уранці того ж дня на сторінці наших друзів та партнерів, "Української правди", з’явилося посилання на сайт eurointegration.com.ua.

Так почала працювати "Європейська правда".

І хоча сайт справді довелося "допилювати" вже після відкриття, ми поспішали розпочати роботу, бо вже за два дні, 6 червня, у Нормандії була запланована перша зустріч лідерів України та РФ після початку російської агресії. На той час ніхто з нас не уявляв, що Нормандський формат, заснований на зустрічі у Франції, лишиться топ-темою і за сім років – але було розуміння, що треба діяти, і якнайшвидше.

Війна на інформаційному фронті

Річ у тім, що Революція гідності 2014 року, хоча й знесла стару державну машину, але не змінила "звичок" українського інформаційного поля. 

І йдеться не тільки чи не стільки про вплив режиму Януковича. Навіть до його обрання українські медіа взагалі не цікавилися європейськими питаннями. Якщо проглянути чи почитати новини того часу, то складалося враження, що євроінтеграція – це коли глава МЗС України або президент поїхав до Брюсселя та зустрівся там з європейськими політиками.

Або ще гірше: ця тема обмежувалась питанням, скільки має заплатити Україні ЄС за "вибір європейського шляху". За часів пізнього Януковича ця сума у фантазіях українських урядовців зросла до 150 млрд євро.

Реформи? Ні, не чули!

Ані за часів до Януковича, ані відразу після його втечі ЗМІ практично не писали про це і не пояснювали, що саме у цьому полягає рух України до Євросоюзу. І взагалі не було інформації про те, як подібний шлях реформ проходили інші постсоціалістичні держави, які вже стали членами ЄС та НАТО.

Ще однією пов’язаною проблемою було те, що в Україні на той час майже не було міжнародної журналістики, а натомість більшість медіа вважали цілком нормальним запозичувати новини та повідомлення з цього приводу... у російських ЗМІ. 

Тоді це були не винятки та не випадкові помилки, а свідома політика багатьох редакцій, яким питання створення власної міжнародної експертизи були просто не цікаві.

Міжнародну та європейську тематику вважали складною та "непривабливою" темою, яка нецікава читачеві. Мовляв, "все одно не читатимуть" (справді, усі попередні спроби запустити видання з міжнародною складовою не були успішними, ця тема лишалася "елітарною").

Наша команда вірила, що це не так, і ми поставили перед собою завдання зламати цей стереотип. А заодно створити інше, аніж російські ЗМІ, джерело новин про поточні події у Європі. Саме тому ми намагалися встигнути якнайшвидше, у тому числі до нормандського саміту, та дати українським читачам альтернативу. 

Хоча ми розуміли, що ставали на непізнаний шлях.

Зараз ці спогади видаються трохи фантастикою, бо вже перші місяці роботи довели: писати цікаво про міжнародку та про Європу – можливо. Вже перші місяці роботи ЄвроПравди показали, що новини та аналітика про ЄС викликають справжній, непідробний інтерес, мають рейтинги. Це дозволило зламати парадигму інших редакцій, які вже до кінця 2014 року почали шукати й собі журналістів-міжнародників; деякі з них радилися з ЄП з цього приводу.

До того ж запозичення новин з РФ про міжнародку швидко перетворилося на mauvais ton, адже орієнтуватися на державу-агресора у формуванні картини світу – безглуздо і шкідливо. Це зробило нашу роботу ще потрібнішою – і такою вона залишається досі.

Втілення цієї місії ЄвроПравда вважає одним зі своїх головних успіхів.

Безвізова перемога 

Тематика руху України до ЄС ставала популярнішою, звісно ж, також через те, що Україна нарешті розпочала цей рух. Щоправда, не завжди у правильному напрямку; часом – намагаючись обійти правила... Але щоби бачити проблеми та втримувати державу на цьому шляху, була потрібна аналітика, розуміння деталей – тому ЄвроПравда від початку радо публікує аналітичні статті та колонки фахових експертів, а також власних авторів, які спеціалізуються на певних питаннях. Однією з наших найулюбленіших тематик, яку журналісти ЄП вели задовго до створення видання, був рух України до безвізу. 

2015-16 роки за часів президентства Порошенка були найбільш плідними у проведенні реформ. План дій візової лібералізації (ПДВЛ) став найпотужнішим стимулом реформ, який Україна коли-небудь мала. 

Саме завдяки ПДВЛ вдалося протиснути створення антикорупційної інфраструктури; ухвалити закони щодо заборони дискримінації; реформувати систему документів та вичавити з цього ринку ЄДАПС, який часто називали корупційним кублом та вважали непотоплюваним, тощо.

Ми не лише роз’яснювали реформи, а протидіяли тим, хто намагався їх розвернути.

ЄвроПравда пишається своїм едіторіалом, який дозволив зупинити знищення системи е-декларування у серпні 2016 року.

Тодішнє керівництво держави, як і ми, чудово знало, наскільки серйозною була ситуація у діалозі з ЄС, чуло попередження, що їхні плани надовго відкинули б Україну назад у русі до безвізу. 

Але на іншій шальці терезів було забагато, якщо дивитися з позиції політиків.

Ідея запустити систему е-декларування в режимі, що дасть безкарність керівництву країни, надто багатьом здавалася привабливою. Щоби не дати процесам перетнути цю точку неповернення, ми опублікували жорсткий текст з вимогами до Порошенка та Турчинова, спільно написаний редакцією. 

Тоді наша стаття викликала чимало хейту як від влади, так і від частини читачів, але якби зараз повернутися у ті часи – ми так само пішли б на цей крок.

Адже головне – те, що він допоміг досягти успіху. Влада пішла на поступки та виконала головні вимоги, що звучали у нашій статті: несертифіковану систему сховали до розробки нового програмного продукту. 

Як наслідок, Україна отримала і безвіз, і працюючу систему електронного декларування. 

Це була найгучніша, але не єдина історія у рамках боротьби за безвіз, у якій нам довелося брати участь. І ми маємо всі підстави пишатися цією частиною історії нашого видання.

Від ЄС до НАТО

"Європейська правда" починала та продовжує роботу як видання, не пов’язане з жодною українською політичною силою, і ми постійно наголошуємо, що боротьба за реформи не втратила актуальності зі зміною влади (та й наперед можна спрогнозувати, що не втратить її і у наступному політичному циклі). 

Новий спалах спроб здійснити відкат проведених реформ стався у 2020 році, і "Європейська правда" знову робила усе від неї залежне, щоби цьому запобігти. 

Це, до прикладу, спроби МОЗ на чолі зі Степановим під прикриттям боротьби з пандемією знищити європейську систему харчової безпеки в Україні, запроваджену за Угодою про асоціацію. Тоді цю ідею вдалося зупинити завдяки спільному опору євроінтеграторів як в уряді, так і поза ним.

Інший приклад, де наразі зарано говорити про успіх – законопроєкт про "локалізацію", який має на меті викривити конкуренцію та змінити правила держзакупівель (йому вже присвячено чимало новин та публікацій ЄП, але історія далека від завершення). 

Таких прикладів – повно.

І ми горді тим, що не намагаємося йти за хвилею популізму та суспільних уподобань, бо з реформами це – хибний шлях. Тому, наприклад, ми продовжуємо пояснювати, як Україна має змінити мораторій на експорт лісу-кругляка, щоби не порушувати Угоду з ЄС і при цьому зберегти ліси Карпат, а не лише імітувати їхнє збереження, як це відбувається зараз.

Але наголосимо: ми не лише критикуємо.

ЄП не раз підтримувала та просувала ідеї влади, коли вони є щиро проєвропейськими, та продовжує це робити. Як це відбувається, приміром, із реформою СБУ: ЄП стала головним медійним майданчиком, де дискутуються напрямки, деталі цієї реформи, лунають конкретні пропозиції. 

Наразі шанси на те, що новий закон про СБУ не просто буде ухвалений, але й буде якісним – доволі високі.

Це насправді є ілюстрацією того, що зараз один з основних наших пріоритетів – виконання реформ, які зазвичай пов’язують з рухом України до НАТО (хоча насправді вони повністю відповідають тому, що є пріоритетом також у співпраці з ЄС). Реформа СБУ входить до цього переліку.

Майбутнє "Європейської правди"

Наше маленьке (але, ми переконані в цьому, справді потрібне країні) видання, відсвяткувавши сьому річницю, продовжує роботу.

І хоча нас не зачепила новина про прихід інвестора до "Української правди" (ЄП не була частиною цієї угоди) – ми маємо на меті змінюватися за вимогами часу та вже розпочали цей процес.

Наші постійні читачі вже точно бачили, що нещодавно ми запустили відеоскладову, яка не шкодить текстовій частині, але долучає також нову аудиторію. І ми пишаємося досягнутими результатами. Кількість підписників youtube-каналу перевалила за 5,7 тисячі, він збирає під 200 тисяч переглядів за місяць, і ці показники поволі зростають.

Ближчим часом ми оновимо дизайн сайту – ескізи вже готові, – а разом із ним з’являться нові текстові елементи. 

Усе це стало можливим завдяки допомозі від вас, наших читачів, які за короткий час зібрали понад 200 тисяч грн на розширення ЄвроПравди (а фонд "Відродження" збільшив суму майже удвічі). І ми були неймовірно раді успіху цієї кампанії зі збору коштів, що завершилася достроково, адже це засвідчило, що наша робота справді потрібна. Для нас, журналістів, це дійсно важливо.

Не приховуємо, невдовзі знову звернемося до вас за підтримкою. Але наразі – святкуємо свій сьомий день народження, на який, до слова, має завітати частина доброчинців, які нас підтримали. 

А наразі продовжуємо працювати. І готувати сюрпризи та важливі тексти, які вам, переконані, сподобаються.

Автори: Сергій Сидоренко, Юрій Панченко,

редактори "Європейської правди"