Як і передбачала "Європейська правда", на дострокових парламентських виборах у Молдові партія президентки Маї Санду отримала більш ніж половину голосів виборців і матиме монобільшість у новому парламенті.

Тим важливіше розібратися, як ця перемога вплине на політику Молдови, і які наслідки це матиме й для України. 

****

11 липня у наших сусідів відбудеться непересічна подія, "хвилі" від якої невдовзі сколихнуть і Україну.

У Молдові відбудуться парламентські вибори, за підсумками якої в країні не просто зміниться парламент та уряд. Партія проросійського експрезидента Ігоря Додона остаточно втратить контроль над центральною владою в країні, а союзники президентки Маї Санду сформують монобільшість.

Так, про це можна говорити з абсолютною впевненістю навіть попри те, що соцопитування не дають їй аж такого переконливого відриву. Команда Санду набере значно більше прогнозованої кількості, а інтрига полягає лише в тому, чи буде у команди Санду проста, чи конституційна більшість. Перший варіант більш реальний.

А тепер про головне. Згадка про те, що вибори у Молдові здатні суттєво вплинути на нашу державу, у тому числі на проєвропейські реформи, є абсолютно серйозною; цей текст пояснить, чому це може відбутися та чому вибори у Молдові здатні вплинути на політику Зеленського.

Втім, передусім коротко розберемося, чому ми настільки впевнені у перемозі соратників Маї Санду. До речі, на початку кампанії ми записали відео, яке у жартівливій формі пояснює хто є хто у Молдові. Якщо ви його ще не дивилися – зробіть це;)

Дорога до монобільшості

За місця у парламенті Молдови формально борються 20 партій. Реально шанси потрапити до нього мають представники лише чотирьох з них. Ба більше, соцопитування прогнозують навіть, що парламент Молдови буде двопартійним. І розклад сил – дуже показовий.

Усі без винятку соцопитування дають перше місце партії PAS, фактичним лідером якої є прозахідна президентка Мая Санду, яка виграла вибори восени 2020 року на лозунгах про боротьбу з корупцією та про місце Молдови у Європі.

PAS, за опитуваннями, отримує близько половини голосів тих, хто планує прийти на вибори – хтось дає трохи більше, хтось трохи менше.

На другому місці – команда експрезидента Ігоря Додона, який в останні місяці став ще більш проросійським.

Він вже не намагається ховатися за лозунгами про "відстоювання інтересів Молдови, а не Росії чи ЄС", та не приховує антизахідної спрямованості. Критика команди Санду з його боку сконцентрована на тому, що Молдова у разі перемоги PAS перетвориться на "маріонетку Заходу". Ба більше, він навіть вимагає від Молдови вийти з "асоційованого тріо" - формату спільного руху до ЄС разом з Україною та Грузією.

Додатково знімає питання про проросійськість Додона те, що на цих виборах він об’єднався з одним зі своїх головних конкурентів, також проросійським екс-президентом, лідером партії комуністів Молдови Володимиром Вороніним. Донедавна, коли Додон ще був президентом і намагався демонструвати "багатовекторність", Воронін згадував його не інакше як "зрадника", а Додон у відповідь називав його "брехливим втомленим стариканом". Але тепер – подейкують, що не без посередництва росіян – дві прокремлівські партії йдуть на вибори спільно, забувши про старі образи. Якщо маєте бажання, можете оцінити у відео, що говорить Додон на цих виборах.

Разом вони, за опитуваннями, можуть набрати під 35%.

Два учасники виборів, що залишилися, балансують недалеко від прохідного бар’єра і вони цілком можуть його подолати, бо мають спільну особливість – так званих "сором’язливих виборців", які бояться визнавати у опитуваннях, що голосували за таких персонажів. А тому цілком можуть потрапити у парламент

Перші - це Партія Шор, лідер якої перебуває у міжнародному розшуку через причетність до крадіжки понад мільярда євро, і яка побудувала свою електоральну базу на відвертому підкупі виборців - через роздачу пайків пенсіонерам тощо. Шор у парламенті може об’єднається лише із Додоном. Другі – це блок Ренато Усатого, харизматичного популіста та мера міста Бельць, статки якого колись були пов’язані з Росією, але зараз він перетворився на запеклого критика Додона (втім, він вже не раз змінював уподобання та орієнтири).

Отже – якщо вірити опитуванням – формально є шанс, що після виборів Додон зможе сколотити більшість ціною об’єднання з крадіями та популістами.

Але є те, що дає нам абсолютну впевненість, що команда Санду переможе.

Причому  – з величезною перевагою.

Причина цього – особливість виборчої системи Молдови, у якій вирішальним стає... голос трудових мігрантів, які голосують у величезній кількості у країнах ЄС. На президентських виборах минулого року їхня кількість склала 16% усіх голосів, цього разу вона може побити цей рекорд, бо за кордоном знову додали виборчих дільниць. А на Заході абсолютна більшість молдаван підтримують Санду та її команду. 

Детально ми розповідали про це у статті "Вибір діаспори: як досвід Молдови дає Україні рецепт збереження західного курсу".

Головний "ворог" партії PAS – це літо, яке де мотивує молодь (а це електорат Санду), яка замислиться, мовляв, "а навіщо йти на вибори, якщо переможець вже визначений". Однак за перебігом кампанії схоже, що інтерес до виборів загалом зберігається.

То як це вплине на Зеленського?

Про те, що вибори у Молдові самі по собі важливі для України, ми розповідали вже не раз. Однак такий їхній результат має додаткову вагу.

Мая Санду зараз, по суті, повторює політичний шлях Володимира Зеленського початку його каденції.

Вона також одразу після перемоги почала працювати над достроковим розпуском парламенту Молдови. Підстави для такого розпуску юридично також були не зовсім незаперечними, скажемо відверто. Її головним опонентом також став її попередник на посаді президента (хоча тут є розбіжність - геополітична спрямованість).

А головне – те, що після виборів у Молдові, так само як і в Україні, партія президента отримає повний, абсолютний контроль над парламентом та чітку монобільшість.

Тут варто нагадати, що у 2019 році, попри розділеність суспільної думки в Україні, Захід відреагував на створення монобільшості "Слуги народу" переважно позитивно, бо бачив у ній шанс на здійснення швидких та глибоких демократичних реформ.

Ці очікування, м'яко кажучи, не повністю справдилися. Після нетривалого періоду "турборежиму" темпи реформ впали, а найбільш потрібні для зближення України з ЄС та НАТО зміни, як-то у сфері протидії корупції та реформування системи правосуддя, стикаються з шаленим опором зсередини. І виявляється, що наявність формальна наявність у президента "свого" уряду та більшості не є достатньою.

Та річ у тім, що порядок денний реформ у Молдові – дуже схожий на український.

Тамтешня судова система так само потребує перезавантаження. Там також не все гаразд з Конституційним судом, у якому навесні також намагалися провести переворот (але без успіху, прибічникам Додона не вдалося отримати більшість).

А ще величезною проблемою Молдови, так само як і України, є всеохопна корупція. Обидві наші держави – у нижній частині Індексу сприйняття корупції (115/117 місце) і мають найгірші показники на європейському континенті (точніше, ще гіршими є показники Росії та Азербайджану, але ці держави не зовсім коректно називати європейськими).

У Молдові є свій аналог НАБУ, що має назву Національний антикорупційний центр (він, так само як і українське бюро, був створений владою під час виконання умов надання безвізового режиму), однак всі сходяться на думці, що ефективність боротьби з корупцією далека від бажаної.

Словом, перед Санду та її монобільшістю стоятимуть рівно ті самі задачі, які зараз стоять перед Зеленським та "Слугою народу". І на це тепер точно звертатимуть увагу наші західні партнери, порівнюючи наші держави і неофіційно, і навіть публічно.

Це також створюватиме конкуренцію у боротьбі за фонди ЄС та допомагатиме тому, хто матиме кращі успіхи, зближуватися з Євросоюзом. Така конкуренція вже мала місце у новітній історії – за Януковича, коли Україна почала втрачати статус "локомотива Східного партнерства", а Молдова, що йшла дорогою реформ, – навпаки, здобувала цей статус.

Як наслідок, Молдова тоді отримала безвізовий режим значно швидше за нас. І якщо Київ справді хоче зближення з Євросоюзом – доведеться враховувати цю нову реальність. Інакше ми знову будемо поступатися сусідам, які зможуть отримати "європейські бонуси" швидше, ніж ми.

До слова – унікальна ситуація – "монобільшості" тепер будуть в парламентах усіх трьох асоційованих з ЄС держав: України, Молдови та Грузії. І обіймати у цьому списку останнє місце за темпами реформ буде явно не на користь репутації України. Такими є правила конкуренції у світі. У тому числі – конкуренції за зближення з Євросоюзом.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"