Статус України як "містка у Європу" для китайського бізнесу, готовність Китаю брати участь у реалізації проєкту "Велике будівництво" - ці теми, підняті під час нещодавньої телефонної розмови президента Володимира Зеленського з головою Китайської Народної Республіки Сі Цзіньпіном, - лише верхівка айсберга посилення співпраці України та Китаю.

В ситуації, коли Київ не може відновити співпрацю з МВФ, китайські кошти виглядають привабливою, а головне - більш легкою, альтернативою західним.

Проте чи немає тут ризиків? Особливо зараз, коли співпраця із Китаєм стала виглядати все більш токсичною, а деякі країни навіть демонстративно пішли на обмеження у себе для китайських інвестиційних проєктів. 

Ці питання "Європейська правда"  обговорила з експертом Ради зовнішньої політики "Українська призма" Сергієм Герасимчуком. 

Як завжди, окрім тексту з найцікавішими заявами можна подивитися запис інтерв’ю на YouTube-сторінці ЄвроПравди.

Хто співпрацює з Пекіном, а хто ні

В країнах Центральної та Східної Європи немає єдиного підходу щодо оптимального формату відносин із Китаєм. І це при тому, що існує  майданчик 17+1, створений Китаєм саме для співпраці з цими країнами,

Натомість про вихід із цього формату вже оголосила Литва.

Аналогічні рухи є з боку інших держав Балтії, передусім Естонії, яка говорить про те, що співпраця з Китаєм несе певні небезпеки. Схожу позицію зараз приймає і Румунія, яка припинила співробітництво з Китаєм у галузі атомної енергетики.

Крім того, більшість країн регіону солідарні із США у питанні неможливості повноцінної співпраці з Huawei в рамках запуску 5G.

Але є й виняток, доволі яскравий — це Угорщина.

Прем’єр Віктор Орбан, навпаки, посилює співпрацю з КНР.

Одним з довгограючих проєктів в рамках співпраці з китайцями є проєкт залізниці Белград-Будапешт. І цей проєкт уже викликав чимало суперечок і у ЄС, і між Будапештом та Брюсселем. Європейці занепокоїлась тим, що процедури тендерів не є прозорими. 

Проєкт намагалися заморозити, однак Орбан добився свого — він засекретив угоду і намагається її втілити.

Плани Китаю у Східній Європі

Інтерес Китаю до регіону полягає в створенні коридору Південь-Північ, ключові об’єкти в якому будуть контролюватися саме Пекіном. Частково це вже реалізовано – у Греції китайці володіють крупними портами, зокрема Піреєм. Контроль за останнім було отримано внаслідок реструктуризації грецького боргу.

Аналогічну історію Китай хотів би розіграти і на півночі. Йдеться про ініціативу Полярний шовковий шлях, яка мала б поєднати Норвегію з Фінляндією.

Також серед китайських ініціатив на півночі Європи - проєкт підземного тунелю Talsinki, який би поєднав Гельсінкі та Таллінн і який коштує близько 45-ти мільярдів євро.

Якби китайці реалізували ці проєкти, то вони отримували би з одного боку південні порти, з іншого боку — сполучення на півночі.

Саме тому Китай готовий фінасувати у проєкти Тримор’я, які з’єднують Південь і Північ Східної Європи.

Розчарування у Китаї

 На великі вливання з боку Китаю сподівалося чимало східноєвропейських країн.

Особливо це було помітно на тлі ейфорії, коли в США до влади прийшов Трамп, який був налаштований на зменшення міжнародної підтримки.

Натомість Сі Цзіньпін під час виступу в Давосі послав протилежний сигнал - що вони виступають за відкритість економіки і за великі проєкти.

Тоді всі держави регіону фактично вишикувалися в чергу і хотіли отримати від Китаю кошти. Тим більше зважаючи на те, що регіон потребує величезних коштів, і ЄС просто не спроможний забезпечити їх належною мірою.

Однак ці кошти не надійшли.

Китай дійсно заснував Фонд, який відповідає за цей регіон — China-CEEF – Китайсько-Центральний Східноєвропейський Фонд, зареєстрований в у Люксембурзі, бюджет якого складає близько 10 млрд доларів.

Але ця сума для регіону Східної Європи -  просто "крапля в морі". За різними підрахунками, регіон Тримор'я потребує від 600 мільярдів євро інвестицій у сфери транспортної, енергетичної та цифрової інфраструктури.

Тобто обіцянки китайців виявилися значно щедрішими, ніж власне їхній внесок у проєкти. Принаймні у цій частині Європи, особливо якщо порівняти їх із китайськими інвестиціями у Західну Європу.

Це стало однією з причин розчарування частини центрально-східноєвропейських держав у співпраці з Китаєм.

На додачу на це розчарування наклався безпековий вимір і позиція США…

Вплив США на проєкти за гроші Китаю

Сполучені Штати самі інвестують у проєкти Тримор’я і активно заперечують проти будь-якої співпраці у цьому проєкті з Китаєм.

Позиція США особливо важлива для держав Балтії, які передусім розглядають себе бенефіціарами від американських безпекових гарантій.

Те саме можна сказати про Румунію і Польщу, які позиціонують себе як держави, націлені на євроатлантичну співпрацю і мають на своїй території американські бази.

Чи безпечні китайські інвестиції?

Останнім часом часто згадують досить сумний досвід Чорногорії – країни, яка була вимушена звернутися за допомогою ЄС, щоб погасити китайський кредит.

Проте не варто просто огульно звинувачувати китайців у тому, що вони начебто тиснуть на Чорногорію і використовують якісь важелі впливу.

Так, ці важелі існують, але корінь проблеми полягає в тому, що колишня чорногорська влада, як і влада Шрі-Ланки, де зараз схожі проблеми, залучили гроші під проєкти, щодо яких всі розрахунки свідчили, що вони "не полетять".

Ці проєкти були потрібні для того, щоб продемонструвати спроможність їх лідера.

Наприклад, на Шрі-Ланці це були інфраструктурні проєкти на батьківщині лідера держави. У Чорногорії масштабне дорожнє будівництво також було необхідне для демонстрації успіхів тогочасного очільника уряду.

Те, що ці проєкти не стали економічно ефективними, не є провиною Китаю.

Це вина корумпованих очільників держав, а також провина тих, хто хоче красти китайські гроші.

Адже здається, що красти китайські гроші простіше, ніж красти гроші європейські. А крім того – на відміну від європейських, це швидкі гроші

Однак правда і те, що вкрадені європейські гроші можуть викликати глибоке занепокоєння і тривалі  процедури розбору польотів, а Китай відразу вимагає якихось компенсацій. 

І ці компенсації можуть бути як фінансового, так і політичного характеру.

З іншого боку, можемо взяти до прикладу ще одну державу — Ісландію, яку Китай своїми кредитами витягнув з кризи 2008 року.

В цій країні співпраця з Китаєм не спричинила катастрофи, адже там досить акуратно використали ці кредити.

Тому ми маємо брати до уваги два фактори. З одного боку, це інституційні і антикорупційні спроможності держави, яка позичає гроші.

А з іншого - готовність чи неготовність йти на якісь політичні поступки замість того, щоб повертати Китаю гроші.

Політичний вплив Китаю

Як уже було сказано, у Китаю вже начебто все гаразд зі співпрацею з Угорщиною.

І це  часто позначається на позиції Будапешта щодо резолюції ЄС щодо Китаю. Наприклад, коли всі посли держав ЄС виступили у Пекіні з застереженнями щодо поведінки Китаю, єдиний посол з держав ЄС, який не підписався під цим зверненням, був посол Угорщини.

І що показово – відразу після цього стало відомо про відкриття кампусу китайського Шанхайського університету у Будапешті. Який, до речі, розташований на місці Центральноєвропейського університету, який фактично був власністю Джорджа Сороса і який було вичавлено з країни.

Китайські інвестиції у країнах Східного партнерства

Попри неодноразово проголошену успішність співпраці Китаю з Білоруссю, насправді все не так оптимістично.

Технопарк "Вялікі камень" білоруси дуже часто називають "великим каменем на шиї білоруської економіки".

Насправді цей технопарк не став технопарком. Тобто він має значну кількість резидентів, але при цьому він не призвів до якогось вузького виробництва у Білорусі.

Натомість він є свого роду офшором для китайських компаній, які використовують його для своїх фінансових операцій, що мало позначається на білоруській економіці.

Також дуже активна у співпраці з Китаєм Грузія – вони навіть мають зону вільної торгівлі.

Проте там присутність китайських грошей збалансована присутністю і інших гравців у регіоні і крупних гравців, таких як Європейський Союз, США,  Туреччина та Саудівська Аравія.

Тому китайські інвестиції у Грузії не викликали політичних скандалів.

Що потрібно врахувати Україні?

Китай цікавий нам з точки зору того, що він навряд чи має такі ж інтенції щодо України, як Російська Федерація.

Тому китайські інвестиції не такі небезпечні, як російські.

Їх небезпека полягає в тому, що якщо їх будуть використовувати без економічного обґрунтування, лише на піар акції, то потім неодмінно прийде час платити.

І якщо грошей не знайдеться, то ця розплата буде або політичною, або важливими об’єктами української інфраструктури.

Крім того, плануючи співпрацю з Китаєм, треба визначити, що для нас є пріоритетом.

Якщо ми визнаємо, що таким пріоритетом є безпека, то, безумовно, нам треба враховувати позицію американців по співпраці з Китаєм. Власне, ми її вже врахували - у випадку з "Мотор Січчю".

Другий момент, який треба враховувати, – відносини з державами Центральної та Східної Європи. 

Ми знаємо, що Литва, яка є нашим великим адвокатом у Європейському союзі, зараз припиняє співпрацю у тих масштабах, які були передбачені форматом 17+1. Якщо ми хочемо враховувати позицію Литви, ми маємо реагувати відповідно.

Спілкувався Юрій Панченко,

відео Володимира Олійника,

"Європейська правда"