Україна окупувала або іншим чином контролює частину Ростовської області; Київ не віддає воду, взяту в Смоленській області; MH17 хоч і збили контрольовані РФ бойовики, але винна Україна, бо вона не попередила цю трагедію.

Фрази, написані вище – це не марення, а фрагменти змісту юридичного документа, першої міждержавної скарги "Росія проти України" до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яку РФ зареєструвала у Страсбурзі минулого тижня.

Загалом від лютого цього року, коли Україна звернулась до ЄСПЛ з черговою міждержавною заявою проти Росії, у Москві також почались активні рухи, пов’язані з цим Судом.

Наприклад, російська влада вирішила передати повноваження щодо представництва РФ у міжнародних спорах, зокрема у ЄСПЛ, від Мін'юсту до генеральної прокуратури. Украй дивне рішення, якого немає у жодній іншій державі Ради Європи, де прокуратура існує як окремий орган. Втім, так вирішив Путін та вніс відповідний проєкт у парламент, протягом місяця той пройшов всі процедури та став законом. А бонусом-подарунком для генпрокуратури РФ стало створення "закордонного апарату", який швидше за все буде розташований у Страсбурзі та відповідатиме за представництво Росії у ЄСПЛ.

Минуло ще декілька тижнів, і генпрокуратура РФ заявила про подання до ЄСПЛ першої в історії міждержавної заяви проти України.

Тож розберімося, про що йдеться у цій "історичній" скарзі та які наслідки вона може мати для нашої держави. Зміст цього документа, викладений генпрокуратурою, справді цікавий. А щоби передати його дух, варто розбити претензії Росії не за статтями Європейської конвенції з прав людини, порушення яких побачила прокуратура, а за... чотирма стихіями.

Як у алхімії.

Вода

З опублікованого РФ пресрелізу видається, що вода є не лише однією з можливих характеристик юридичної позиції РФ, а й одним із ключових інтересів заяви.

РФ відразу попросила Суд застосувати "правило 39" регламенту ЄСПЛ (яке дуже схоже на забезпечувальні заходи у звичному національному судочинстві) та зобов’язати Україну, зокрема, припинити блокування подачі води в Крим.

Сама по собі ця російська вимога не нова, але аргумент генпрокуратури РФ на її користь виявився доволі нестандартним. Російські юристи послалися на те, що "Дніпро має витоки в Смоленській області", а тому "належить не тільки Україні". З цього юристи РФ роблять висновок, що припинення постачання води Північно-Кримським каналом суперечить міжнародному праву.

РФ оцінює збитки у зв’язку з блокуванням подачі води з України до окупованого ними Криму в 1,4 трлн рублів ($19 млрд)

Та якщо оцінити вражаючу аргументацію РФ з юридичної точки зору, виникає риторичне питання. Чому РФ у своїх аргументах посилається на Конвенцію з охорони та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер, але водночас ніби не помічає існування міжнародного гуманітарного права?

Імовірно, через те, що пораховані Росією збитки Крим поніс саме через те, що Росія не забезпечила ресурсами, у тому числі водою, окуповану нею територію, хоча цей обов’язок на неї накладає ст. 55 четвертої Женевської конвенції. Ще одним з пояснень небажання РФ посилатись на женевські конвенції могло бути також небажання РФ визнавати наявність міжнародного збройного конфлікту між Росією та Україною, однак це – другорядна деталь, адже женевські конвенції застосовуються, навіть якщо одна зі сторін збройного конфлікту не визнає стану війни (загальна стаття 2).

Втім, повернімося до водних мрій російської генпрокуратури.

Попри те, що заявникові дуже хотілося отримати рішення ЄСПЛ за "правилом 39", яке би зобов’язало Україну зробити щось із Північно-Кримським каналом, Суд доволі оперативно відповів росіянам відмовою, повідомив у п’ятницю представник України у ЄСПЛ.

Земля

Втім, аргументи про смоленські витоки Дніпра тьмяніють у порівнянні з тим, що Росія закликає ЄСПЛ... визнати ефективний контроль України над частиною Ростовської області.

У своїй міждержавній скарзі до Суду РФ заявляє про жертви від обстрілів у прикордонних населених пунктах, вимагаючи встановлення відповідальності України за ці порушення прав людини. А оскільки у нас немає підстав для сумнівів у фаховості юристів РФ, ми не можемо сумніватися, що вони й самі знають: за практикою ЄСПЛ відповідальність України за події в Ростовській області можлива за умови встановлення судом факту контролю українського уряду, зокрема, над відповідною територією.

Тому тепер перед юристами РФ стоїть непросте завдання.

Адже, як відомо, Україна не створювала та не координувала у Ростовській області самопроголошені республіки, не постачала на територію Ростовської області зброю та не розміщувала своїх військових. Отже, Україні було непросто встановити ефективний контроль над частиною території Ростовської області (на відміну від контролю РФ над територіями Донецької та Луганської області). 

А довести суддям ЄСПЛ, що це – реальність, а не марення, буде ще проблематичніше.

Повітря

РФ також звинувачує Україну у збитті MH17, зокрема, з посиланням на те, що Україна не закрила свій повітряний простір та надалі не здійснила ефективного розслідування обставин незакриття відповідного повітряного простору.

Звинувачення не нове, але звертає на себе увагу одна деталь.

Якщо виходити з наразі оприлюдненої генпрокуратурою РФ інформації, Росія в цій скарзі не звинувачує Україну у безпосередньому збитті MH17 і, принаймні у публічному описі свого позову, не ставить під сумнів факт збиття літака бойовиками. Нагадаємо, наразі саме цю версію на Заході вважають основною. Так, у кримінальному суді Нідерландів вже відбувається процес щодо "міністра оборони ДНР" Ігор Гіркіна (Стрєлкова), полковника ГРУ генштабу Збройних сил РФ, глави "ГРУ ДНР" Сергєя Дубинського, підполковника ГРУ Олега Пулатова та громадянина України Леоніда Харченка, який воював на боці бойовиків.

Невідомо, чи дійде Суд до розгляду цього звинувачення по суті; якщо це станеться, то він враховуватиме аргументи не лише щодо закриття повітряного простору та подальшого розслідування (які не є новими), а і питання щодо наявності/відсутності підстав для закриття повітряного простору Україною.

У будь-якому разі, аргументи РФ жодним чином не впливають на перспективи притягнення її самої до відповідальності за збиття MH17. Але ще до того, як дійде до змістовного розгляду російської скарги, ЄСПЛ має встановити екстратериторіальну юрисдикцію РФ і, у подальшому, її відповідальність за збиття MH17 з території, яку контролювали російські війська.

Вогонь 

Росія також звинувачує Україну в так званій "громадянській війні", зокрема в обстрілах мирних мешканців Донецької та Луганської областей, доріг, медичних та освітніх закладів, що, на думку РФ, є порушення статті 2 (право на життя), статті 3 (заборона катувань), статті 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) та статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У цьому контексті важливим буде те, яким чином РФ доводитиме вказані порушення, зокрема, які надаватиме докази та на яке право посилатиметься. 

Адже у цій ситуації Росія опиниться перед дилемою, що вже згадувалася вище: посилатись на міжнародне гуманітарне право, зокрема на женевські конвенції, чи ні. А міжнародне гуманітарне право розмежовує міжнародні збройні конфлікти та збройні конфлікти неміжнародного характеру. Згадані вище женевські конвенції (за винятком загальної статті 3) застосовуються до міжнародних збройних конфліктів, а отже, якщо РФ посилатиметься на них, то визнаватиме наявність міжнародного збройного конфлікту, тобто конфлікту між Росією та Україною.

Це, очевидно, заперечуватиме російську риторику про так звану "громадянську війну", що лежить в основі російської пропаганди.

З іншого боку, якщо заява РФ буде визнана прийнятною та ЄСПЛ перейде до її розгляду по суті, то не оперувати міжнародним гуманітарним правом Росія не зможе, оскільки останнє за практикою Суду є спеціальним (lex specialis) по відношенню до Конвенції, а отже, ймовірно, і буде застосовуватись ЄСПЛ. А шанси на успіх РФ у рішенні ЄСПЛ стосовно прийнятності скарги – особливо зважаючи на помилки юристів, які її готували, – є не дуже високими.

І тут також варто зазначити, що матеріали російської міждержавної скарги подані до Страсбурга російською мовою (!), що не є забороненим, але є дуже дивним, якщо на мить уявити, що російський уряд справді вірить у свою перемогу та намагається якнайшвидше переконати суддів у порушеннях Конвенції з боку України.

Навіщо це все?

Втім, заява Росії може мати також іншу, тактичну мету, а не тільки виграш в України.

Не виключено, що реальна мета РФ – це затягування розгляду заяви України та Нідерландів проти Росії. Відомо, що публічні слухання ЄСПЛ у цій справі призначені на 24 листопада цього року, і можливо, РФ прагне їх відтермінувати. У 2019 році, хоч і за допомогою інших інструментів, їй вдалося більше ніж на пів року відсунути аналогічні слухання щодо Криму. Втім, у підсумку це не зупинило процес (перше рішення ЄСПЛ у кримській справі, щодо прийнятності, "Європейська правда" вважає переможним для України).

Наостанок, попри скептицизм щодо російської скарги, який лунає також від уряду України, варто визнати: Росія використовує усі можливі важелі впливу в цій lawfare, тобто юридичній війні.

Так, зараз у Раді Європи напрацьовуються пропозиції щодо реформування механізму міждержавних заяв. У даному процесі активно бере участь сама РФ та ще 10 членів РЄ – але не Україна. Попри те, що ця робоча група працює з минулого року та відкрита для участі всіх держав Ради Європи, наш уряд до неї досі не увійшов.

Із надією на те, що така ситуація може бути виправлена найближчим часом, констатуємо: боротьба триває. І недооцінювати противника у ній не варто.

Хоча деякі дії РФ, на кшталт нинішньої міждержавної скарги РФ проти України, справді не можуть не викликати щонайменше посмішки. 

Автор: Ілля Черногоренко,

засновник Українського центру ефективності правосуддя

для "Європейської правди"