Афганская проблема Байдена: что заставило США уйти и какие проблемы это для них создаст
Шокуючі кадри із стрімким поверненням до влади в Афганістані талібів та поспішним виходом американців, і військових, і цивільних, і навіть дипломатів, із країни стали ключовою темою для обговорень в усьому світі.
Ситуація, що склалася, викликає безліч питань.
Проте, щоб дати на них відповідь, перш за все варто пригадати, що передувало нинішнім подіям, зрозуміти рацію президента Байдена, а відтак і оцінити виконання виходу та деякі можливі безпосередні наслідки як для Афганістану та регіону, так і для Сполучених Штатів та їх міжнародного становища.
Тягар для Америки
Американська окупація Афганістану почалась майже двадцять років тому, наприкінці 2001-го року. Головною метою було захоплення Осами бен Ладена, організатора терактів 11 вересня 2001 року, а відтак – і покарання режиму "Талібан", який не хотів його видавати.
Невдовзі стало ясно, що мандат на операцію трансформується, а її виконання затягується.
Від обмеженої військової операції США перейшли до масштабного проєкту з розбудови держави, включаючи її інститути та збройні сили.
Особливих успіхів в розбудові нового Афганістану не було. Вірніше, всі позитивні зрушення не пускали коріння, базувались виключно на американській присутності.
Щодо талібів спробували усе - від тактики боротьби з терористами до боротьби з інсургентами, від масштабних дій по всій країні до утримання під контролем ключових точок. Згодом з ними пішли на контакт.
Присутність військ США то зменшувалась, то знов зростала.
Правда в тому, що піти з Афганістану у Сполучених Штатах хотіли доволі давно. Але довгий час не робили цього - шкода було уже зроблених зусиль, ресурсів.
Іноді здавалось, що потрібна ще одна спроба і все спрацює. Так само і щодо талібів - сподівались, що ще трохи часу і їх можна буде остаточно перемогти.
Ідея виведення військ з Афганістану піднімалася ще за часів президента Джорджа Буша-молодшого, який власне і прийняв рішення про вторгнення в цю країну. Вже тоді у Вашингтоні усвідомлювали, що це величезний тягар для Америки, який не матиме жодної практичної користі.
Барак Обама, прийшовши до влади, ініціював тривалий, багатомісячний аналіз ситуації. Генерали переконали його у необхідності здійснити "surge", значне збільшення численності військ. Віцепрезидент Джо Байден, який початково підтримав вторгнення, на той час був категорично проти того, щоб залишатись, але рішення приймав не він.
Уже за часів Обами стало ясно, що прихильники припинення американської присутності в Афганістані мали рацію. Афганістан виглядав все більше як типова "failed state". На чолі країни стояли опортуністи, корупціонери, які геть не дбали про національні інтереси, а були зацікавлені лише у використанні американської допомоги в особистих інтересах.
Остаточно взяв курс на вихід з Афганістану президент Дональд Трамп, що однак не заважає йому зараз критикувати нинішню адміністрацію.
Почались переговори з талібами у Досі, які від США проводив досвідчений дипломат Залмай Халілзад.
Хоча реального прогресу переговори не досягли, Трамп оголосив, що США підуть з Афганістану до 1 травня 2021 року.
Проте, здійснювати непопулярні дії можна по різному. Можна нескінченно відкладати рішення, а можна набратись політичної хоробрості та почати діяти.
Байден показав, що готовий брати на себе відповідальність навіть за непопулярні рішення.
Жорсткий реалізм
Нинішній президент США навіть трохи відтягнув дату виходу, посунувши її до 11 вересня.
Спроби генералів переконати його в необхідності залишити невеличкий контингент ні до чого не призвели. Байден не є новачком і має тверді переконання, тим більше, що він бачив, як генерали свого часу переконали Обаму і як воно не спрацювало.
До речі, нинішню евакуацію американського посольства у Кабулі часто порівнюють із аналогічною евакуацією 1975 року із Сайгону. Тоді молодий сенатор Байден був одним з тих хто тиснув на президента Джеральда Форда і вимагав негайно залишити Південний В’єтнам, вважаючи, що ситуацію там уже не виправити.
Тому можна сказати, що цей певний жорсткий реалізм притаманий Байдену уже багато років.
Чому Байден вирішив проігнорувати думку військових?
Аргументи про те, що американці не мають витрачати ресурси та життя своїх військових за умов, коли самі афганці не готові ризикувати, мають вплив на громадську думку і резонують з нею.
Велике соціологічне опитування журналу Economist ще у квітні показало, що 58% американців підтримують вихід з Афганістану. У травні поважний Quinnipiac показав зростання підримки до 62%. Нарешті нещодавне опитування від Чікагської Ради з Глобальних Справ показало вже цифру в 70%.
Ці погляди можуть трохи змінитись зараз, під впливом драматичних відео з Афганістану, проте загалом позиція американців з цього питання майже одностайна.
Значна частина американців вважає, що США не мають вирішувати усі проблеми в світі, витрачати шалені ресурси у ситуації, коли вони потрібні всередині країни. Тим більше, коли йдеться про направлення військових.
Власне саме тому американці не підтримували ідею постійної окупації іноземної країни, яка сама має вирішувати, як їй далі жити.
Характерно, що таку точку зору підтримують як справа, так і зліва. Можна пригадати бурхливі оплески на мітингах Трампа, коли він казав, що США мають піти з великого Близького Сходу. Власне, рішення Байдена цілком вписується у канву трампівського гасла "Америка перш за все".
"Самостріл" Байдена
Але в Америці існує й інший тренд - він міститься у вірі в особливу, майже месіанську роль США в світі, наявності певного обов’язку США допомогати тим, хто цього потребує.
Саме тому ми зараз бачимо так багато критики на адресу Байдена навіть від тих, кого аж ніяк не можна віднести до його звичайних опонентів.
Звісно, на оцінки американців вплинули й деталі виходу з Афганістану.
Напевно у Вашингтоні сподівались, що таліби не будуть поспішати узяти контроль над країною, дадуть американцям піти красиво.
Але "Талібан" вирішив не чекати – і американці виявились не готовими до цього.
Адже можна було все ж таки залишити зовсім невеличку групу військових радників. А на додачу - добре спланувати цей процес.
Замість цього планування виходу було відверто поганим, наслідками чого стала неузгодженість із союзниками, міжнародними організаціями, а відтак і між різними відомствами.
Щодо союзників, до речі, - з одного боку, вони були поруч, зокрема, як частина операції НАТО, а з іншого - радісно перекладали головну відповідальність на американців.
Неефективне планування призвело до того, що зараз спостерігаємо титанічні зусилля, але цього можна було уникнути. Довелось навіть додавати війська, виділяти додаткові 500 мільйонів доларів на евакуацію. Це те, що у тенісі називають "невимушена помилка", або рана, яку нанесли самим собі (self-inflicted wound).
У такій ситуації Байден вимушений захищатись, знов і знов пояснюючи свою логіку. Проте, незважаючи на ці зусилля, Афганістан стане ударом по репутації чинного президента.
Республіканці уже використовують ситуацію для критики Байдена. Це вже частина їхніх поточних "talking points", що може, зокрема, зіграти певну роль навіть на проміжних виборах у 2022 році.
На додачу чимало критики Байден отримав і "зліва" - через ігнорування своєї обіцянки захищати права людини в усьому світі.
****
Щодо репутації Америки є певні ризики - Афганістан створив підстави для сумнівів у надійності та тривалості підтримки США.
Тепер очевидно: ця підтримка може бути надана за певних умов, і не назавжди. Розраховувати на відкриту, вічну підтримку може бути недалекоглядно.
Також, може посилитись невпевненість в Сполучених Штатах - кількість її поразок зростає, бо тут все ж таки Америка відступила.
Це може посилити мотивацію ворогів та деякою мірою підірвати її впевненість у своїх силах. Але це можна буде побачити лише з часом.
Автор: Володимир Дубовик,
директор Центру міжнародних досліджень,
доцент кафедри міжнародних відносин Одеського національного університету імені Мечникова