Події в Афганістані продовжують розгортатися з неймовірною швидкістю, а те, як змінювалася політична карта цієї держави наприкінці минулого тижня – часом видавалося неймовірним.

Треба наголосити: іноземні, передусім американські війська для багатьох афганських громадян, не лише для талібів, були нічим іншим як окупантами, а попередній уряд, сформований за результатами нібито демократичних виборів – чимало людей сприймали таким собі "зовнішнім управлінням". А тому – були наперед готові до його зміни.

З цими аргументами можна сперечатися, але фактом є те, що афганський уряд та його збройні сили впали швидко та без опору, щойно зникла фізична військова присутність США у країні.

І хоча ці карколомні події відбуваються у тисячах кілометрів від Києва, вони змінюють реальність також і для нашої країни.

Талібан – не приклад, але урок

Попри те, що США за останні роки виділяли багатомільярдні кошти на підтримку демократичних процесів у Афганістані, на фінансування урядових витрат, на тренування урядових військ та на їхнє оснащення сучасною високоточною зброєю – ті виявилися "колосом на глиняних ногах".

Хтось взагалі не мав бажання захищати країну, хтось не вірив у перемогу і віддав перевагу домовленостям з талібами, навіть у розріз із цінностями, які досі декларували.

Натомість Талібан, повернувши країну під свій контроль практично без бою, додав собі міжнародної легітимності. Тепер таліби можуть говорити: попередній уряд сам віддав нам владу, нас підтримує уся країна.

Дехто в Україні навіть заговорив про потребу "вивчити досвід Талібану" для повернення Криму та Донбасу.

Наголосимо, що ці заклики – гранично неприйнятні.

Для цивілізованої держави неприпустимо порівнювати свої дії з тактикою організації, яку світ вважає терористичною. І для європейської України тим більше не є опцією орієнтуватися на тактику організації, ідеологія та дії якої побудовані на порушеннях прав людини.

Водночас справді є уроки, які Україна має винести з афганської історії.

Їх позначив президент США Джо Байден у своєму зверненні до народу у ніч на вівторок. Навіть попри те, що слово "Україна" у ньому жодного разу не прозвучало.

 "Європейська правда" детально розповідала про те, як Сполучені Штати Америки опинилися заручниками власних помилок у 20-річній афганській кампанії, яка обійшлася американським платникам податків у справді космічну суму – понад трильйон доларів  (детальніше у статті "Афганська проблема Байдена").

Джо Байден, до слова, у своїй промові визнав ці помилки.

Але висновки, які США з них вже зробили, можуть не сподобатися частині представників влади в Україні. Хоча у разі, якщо Київ врахує нову реальність – вона дає нашій державі набагато більше плюсів та потенційних переваг. 

Демократію насильно не збудувати

Це, схоже, стало основним уроком, який виніс Вашингтон зі своєї 20-річної афганської кампанії.

І хоча сам Байден конкретно цієї помилки та цієї зміни не визнає, його промова наочно демонструє зсув підходів США. Протягом багатьох десятиріч Сполучені Штати підтримували імідж такого собі "світового поліцейського" та осередку, що поширює демократію у світі, і саме це було традиційною причиною для критики Вашингтона з боку недемократичних правлячих режимів.

Афганская проблема Байдена: что заставило США уйти и какие проблемы это для них создаст

Після військової операції в Афганістані, що мала на меті придушити Аль-Каїду через її причетність до терактів 11 вересня 2001 року, Штати докладали чимало зусиль для побудови демократичного ладу також у цій державі, яку за їхньої військової присутності та підтримки тут зводили з нуля, до того ж – за щедрої фінансової підтримки.

Проведення виборів, максимально інклюзивних навіть попри триваючу військову операцію; встановлення демократичних правил гри для уряду та парламентських сил; створення та фінансова підтримка вільних медіа та інших необхідних ознак ефективної демократії – все це було. Хоча, треба визнати, Вашингтон намагався не втручатися в перебіг цих процесів, у результати виборів тощо (і саме це давало йому всі підстави заперечувати звинувачення в тому, що він діяв як окупаційна адміністрація, адже владу обирали та визначали саме афганські громадяни!)

Зараз Байден каже інакше.

"Наша місія в Афганістані не мала на меті побудову держави... Я багато років стверджував, що наша місія має бути зосереджена на боротьбі з тероризмом, а не на боротьбі з повстанцями чи на державному будівництві", – стверджує президент США.

Але навіть він визнає, що до останнього намагався переконати афганське керівництво повернутися на демократичний шлях.

У тому числі йдеться про корупцію в уряді.

Це – проблема, яку Байден ставить на чільне місце у розмовах з усіма країнами, про що чудово знають і нинішній, і попередній український президент. Адже навіть в охопленому громадянською війною Афганістані Байден (не без підстав) називає тривалу та вкорінену корупцію, разом з неготовністю уряду будувати ефективну демократію – однією з головних причин падіння афганської влади.

"У нас були дуже відверті розмови з президентом Гані та прем’єром Абдулою в Білому домі у червні, та телефоном з Гані у липні. Ми говорили про те, як Афганістан повинен підготуватися опору громадянській війні, повинен позбавитися корупції в уряді. Ми багато говорили про необхідність афганських лідерів політично об’єднатися. Але вони не спромоглися зробити нічого з цього", – заявив президент США.

З цього випливає перший "афганський урок" для України.

США стають дедалі менш схильними підтримувати інші держави у побудові демократії, якщо не бачать взаємності з боку влади цієї держави. Байден не бачить сенсу допомагати тим урядам, хто сам не хоче змінювати власну країну. А критерій боротьби з корупцією тепер стає чи не головним в оцінці цього бажання.

"Я не буду повторювати помилок, які США робили в минулому – залишатися і боротися нескінченно у конфлікті, що не відповідає національним інтересам Сполучених Штатів... чи намагатися перебудувати іншу країну через нескінченні розгортання контингенту США", – підсумував свою промову Байден.

Військова допомога – лише тим, хто бореться

Ще чіткіше сигнал Джо Байдена прозвучав стосовно того, чому він вважає правильним кроком припинити військову підтримку Афганістану. Для України, яка бореться за збільшення оборонної підтримки США, цей сигнал є справді важливим.

У своїй промові Байден кількаразово і достатньо емоційно наголосив: надалі США не вважають за можливе  боротися за чиюсь націю, якщо сама нація не демонструє боротьби. А саме це сталося у Афганістані за останній тиждень.

"Політичні лідери здалися і втекли з країни. Військові не просто зазнали поразки, вони іноді навіть не намагалися воювати!", – обурювався він.

"Ми витратили понад трильйон доларів. Ми навчили та оснастили афганські військові сили чисельністю близько 300 000 осіб, дали їм усе необхідне, платили їм зарплатню, підтримуючи їхні ВПС – чого таліби не мали. Ми давали їм усі шанси визначити своє майбутнє. Але бракувало того, що ми не могли їм надати – це бажання боротися за це майбутнє".

І це – ще один висновок та наслідок для України.

Цього разу виключно позитивний.

На відміну від афганських найманих збройних сил, побудованих з явним браком мотивації та без розуміння місії війська – українська армія є зовсім іншою.

Ми на практиці довели волю і здатність боротися з агресором. Виборювати демократичний шлях держави. Захищати свій вибір. Битися з противником, армія якого є суттєво сильнішою. А отже, Україна може і має використовувати ці аргументи, пояснюючи американським партнерам, що інвестиції у нашу армію відповідають інтересам США та не будуть багатомільярдними витратами у повітря, як це вже сталося з Афганістаном.

І Київ має пояснювати це партнерам та використовувати це порівняння за кожної нагоди. Розуміючи, втім, що без виконання першого пункту – щодо побудови демократичної держави, ця перевага практично нівелюється.

Глибоке занепокоєння

Що ж чекає на Афганістан зараз у сенсі американської підтримки? На що варто розраховувати прозахідним активістам?

Промова Байдена не дає багато підстав для оптимізму, і це – третій урок для нас.

Президент США, звісно ж, наголосив на тому, що він і надалі є прихильником просування прав людини, у тому числі в Афганістані, але інструменти цього будуть принципово відмінними, зокрема за ефективністю.

"Ми продовжимо підтримувати афганський народ. Рушійною силою буде наша дипломатія, міжнародний вплив та гуманітарна допомога. Ми продовжуватимемо діяти через регіональну дипломатію, щоби запобігати насильству та нестабільності. Ми й далі будемо виступати за основні права афганського народу, включаючи жінок та дівчат – так само як робимо по всьому світу".

Так, це важливі та часом навіть дієві інструменти, але за влади Талібану їхня ефективність обмежена. Але, схоже, США справді набридло бути "світовими поліцейськими".

Вихід США з Афганістану відкрив нову еру, правила якої лише формуються. Але свідомими цих змін потрібно бути вже зараз.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"