Шариат с послаблениями: что ждет Афганистан под властью талибов

Яке майбутнє чекає на Афганістан після перемоги талібів? Як ця перемога вплине на розклад сил у регіоні?

Наразі аналітики оцінюють втрати США, передусім репутаційні, а також збирають докази вигод для країн, які Байден вважає тими, що кидають виклик Америці.

Серед тих, хто виграв – передусім Москва і Пекін, які вже просувають тезу про ненадійність і меркантильність Вашингтона, намагаючись тим самим вплинути на його союзників. Пакистанська влада у Ісламабаді святкувала захоплення Кабула чи не гучніше, ніж самі таліби.

На цьому тлі можуть здивувати новини власне з Афганістану.

Самі таліби, захопивши владу в країні з неймовірною швидкістю та легкістю, тепер декларують прихильність до політичних компромісів, включаючи амністію для тих, хто співпрацював з попередньою владою, а також пом'якшення окремих приписів щодо прав жінок.

Чи надовго вистачить такого показного миролюбства? І чи не змусять перші проблеми в управлінні країною Талібан повернутися до більш звичних для себе практик?

Перші проблеми Талібану

Відразу після падіння Кабула низка країн Заходу, у тому числі ЄС в цілому, заявили про готовність "говорити з владою Афганістану, якою вона є". Але чи стане нова влада талібів прийнятною для хоч якоїсь подібності партнерства?

Таліби, схоже, прагнуть цього досягти. В перші дні після захоплення столиці вони продовжили декларувати прихильність досягнутим домовленостям про допуск в уряд представників інших груп і сил, з тієї різницею, що тепер вони самі будуть визначати ці групи та рівень їх представництва.

Більш того, необхідність визнання і підтвердження легітимності міжнародними партнерами також спонукало речників Талібану оголосити про несподівані для багатьох кроки – оголосити амністію тим, хто співпрацював з попередньою владою і задекларувати пом'якшення окремих приписів щодо прав жінок.

Дійшло до того, що здавалося геть неймовірним: цими днями у Кабулі не розганяли навіть стихійний мітинг за права жінок.

Крім того, силовий, але відносно мирний характер захоплення влади дав можливість декільком знаковим фігурам, зокрема колишнім президентам і прем'єр-міністрам, іншим ексурядовцям увійти в консультативні органи з неясними повноваженнями, що створює ілюзію коаліційності.

За непідтвердженими відомостями, очільники Талібану готові надати посади в уряді декільком технократам (яких, втім, завжди можна буде потім замінити).

Такими кроками Талібан намагається хоч трохи заспокоїти суспільство, повністю опанувати все ще хитку владу, і разом – швидше зійти з перших шпальт світових газет. Роль світової зірки напевне тішить самолюбство окремих лідерів, але заважає їм бути самими собою.

Крім того, вже незабаром лідери Талібан можуть зіткнутися із новими проблемами, неминучими при управлінні країною із розділеним суспільством, низькою урбанізацією та неписемністю майже половини мешканців.

У такій ситуації тріумфальні настрої швидко розвіються, і рядові бійці Талібану почнуть говорити про "зраду".

Поки цього не сталося, Талібану необхідно створити хоча б нариси управлінської і юридичної системи Ісламського Емірату Афганістан, і головне – впорядкувати апарат насильства.

Ефективна, але кривава практика застосування насильства 1996-2001 років,  очевидно буде дещо модифікована.

Втім головне лишається – все має відбуватися виключно на підставі рішень шаріатських судів.

Два сценарії для Афганістану

Перші кроки та декларовані наміри талібів мають велике значення, але не дають відповіді на питання – що насправді відбуватиметься далі?

Найімовірніше, таліби оберуть консервативний шлях пригнічення або непублічного знищення своїх окремих опонентів, без застосування масового публічного насильства, однак із щільним контролем за дотриманням шаріатських правил.

Такий підхід дозволить забезпечувати контроль над населенням, зберігаючи відносно ліберальний підхід до умов ведення середнього і дрібного бізнесу, консервацію існуючого порядку на місцях зі збереженням усталених відносин між племінними вождями, впливовими родами і широким класом дрібних торговців і селян.

Це буде сіра, похмура диктатура, яка буде намагатися уникати потрясінь.

І  яка, можливо, на першому етапі дещо модифікує свої вимоги до більш модернізованого міського середнього класу.

Слабка і розділена держава в кращому випадку буде спиратися на численні компроміси з регіональними та етнічними елітами з вимушеним показовим насильством.

Завдяки постійній практиці "давай-і-бери", коли місцеві центри влади по черзі підкуповуються і залякуються центральною владою, можливо, буде досягнуто щось, що нагадує тривалу стабільність.

Проте на заваді цьому плану може стати  в першу чергу брак ресурсів і пуштунський націоналізм Талібану, який буде провокувати етнічну конкуренцію.

Бюджетний дефіцит не дозволить утримувати велику армію, а отримані після захоплення влади ресурси будуть швидко використані. Це призведе до вивільнення декількох сотень тисяч чоловіків, які вміють лише воювати.

Наслідком цього може стати поповнення лав терористичних груп, так і до створення всередині країни кримінальних анклавів, які, наприклад, будуть контролювати окремі макові поля та виробництво опіуму.

Не виключене й відновлення прикордонних набігів на Таджикистан та Іран, як це було на початку "нульових".

Постане проблема часткової легалізації надходжень від наркоторгівлі для наповнення бюджету і суперечки з зовнішніми інвесторами, в першу чергу Китаєм, навколо частки винагороди за право реалізовувати економічні проєкти.

Якщо ж проблеми розподілу ресурсів будуть загострюватися, це призведе до фактичної сегментації країни у стані громадянського конфлікту малої інтенсивності. Зрештою, це може призвести до подальшої радикалізації афганських суннітських груп під антишиїтськими гаслами за прикладом Ісламської держави, – сценарій, особливо небезпечний для Ірану.

Втім, існує й інший сценарій.

Його зараз можна спостерігати в Панджшерській долині неподалік від столиці, де частина таджицького ополчення і залишки афганської армії зібралися навколо сина легендарного лідера Ахмад Шаха Масуда і віцепрезидента Афганістану Салеха, які задекларували, що вони продовжуватимуть збройну боротьбу з Талібаном.

Наразі важко оцінити перспективи цієї групи, однак зважаючи на деморалізацію багатьох потенційних прихильників, проблеми з логістикою і ресурсами цієї території шанси на успіх таджицького руху достатньо невеликі.

Однак, навіть такі виступи можуть суттєво вплинути на хитку ситуацію перших днів влади Талібів.

Якщо ж опір у Панджшерській долині триватиме, і здобуде підтримку зовнішніх сил (найбільш ймовірно – Індії), то не виключеним стає широкомасштабна громадська війна в Афганістані, що викличе різке збільшення біженців із країни та дестабілізацію прикордонних територій в сусідніх країнах.

Втім, попри ризики, цей варіант залишає шанси для Афганістану  уникнути середньовічної диктатури. 

Автор: Сергій Данилов,

заступник директора Центру близькосхідних досліджень