Свого часу Румунія однією з перших держав регіону не просто відчула небезпеку, що походить від РФ, але й почала вибудовувати систему противаг російському впливу в регіоні Чорного моря.

Ще у 2008 році початок російсько-грузинської війни став стимулом для тогочасного президента Румунії Траяна Бесеску вирушити у тур Чорноморськими державами.

Тоді румунський президент переслідував щонайменше дві мети.

З одного боку, він прагнув продемонструвати інтерес Румунії до Чорного моря та бажання забезпечити стабільність цього регіону. Адже стабільність морських шляхів, надійність видобутку енергоресурсів на шельфі, зрештою, збереження хиткого балансу між ключовими гравцями у регіоні є природним інтересом Бухареста.

З іншого боку, Бесеску прагнув показати своїм союзникам у НАТО (передусім Сполученим Штатам) та Європейському Союзу, що Бухарест не просто занепокоєний ситуацією в регіоні, а готовий інвестувати свій політичний капітал у стабільність регіону, потребує ресурсів і відкритий до діалогу.

Самими лишень деклараціями та президентськими турне Румунія не обмежилась.

Політична еліта держави доклала чимало зусиль для того, щоб саме Румунію сприймали як надійного, стабільного і передбачуваного члена НАТО та ЄС.

Вже 2011 року Румунія підписала зі Сполученими Штатами домовленість про розміщення на своїй території елементів американської ПРО на базі у Девешелу. А ще за два роки Бухарест почав переозброєння своїх військ і придбав у Португалії вживані американські винищувачі F16 (у березні 2021 року на озброєння румунської армії прибув вже сімнадцятий такий літак).

Зрештою, у 2020 році Румунія стала ще й державою, на озброєнні якої є американські зенітно-ракетні комплекси Patriot. Загалом воно й не дивно: коли у регіоні так гаряче, то якщо хочеш миру – готуйся до війни.

У 2017 році вже новий президент Клаус Йоганніс активно просував ідею Чорноморського флоту НАТО. Це свідчить про те, що бачення стратегічних інтересів держави у Румунії є сталим.

Щоправда, ідея лишилася невтіленою. Найбільш гучно проти неї виступила Болгарія, де заявили, що бажають бачити у Чорному морі круїзні лайнери та яхти, а не військові кораблі.

Разом із тим думки про збільшення присутності НАТО в регіоні й дотепер не полишили румунський істеблішмент. Якщо у 2017 році цю ідею просували в режимі "бліцкригу", то тепер румунська дипломатія пішла шляхом тривалих обережних переговорів та побудови альянсів.

Румунія разом із Польщею, по суті, стали локомотивами формування під парасолькою НАТО регіонального майданчика – Бухарестської дев’ятки. Цей формат включає держави Балтії, Вишеградську четвірку, Румунію та Болгарію, тобто східний фланг НАТО.

Його було започатковано у 2015 році, тобто невдовзі після початку російської агресії проти України, для того, щоб одним голосом говорити з іншими союзниками по Альянсу про безпекові потреби регіону. Примітно, що відтоді жодна заява дев’ятки не обходилася без згадок про Україну.

Так само Румунія та Польща є чи не найбільшими ентузіастами іншого регіонального формату – Ініціативи Тримор’я.

Ініціатива поєднує держави Балтії, Чорномор’я та Адріатики, що входять до Європейського Союзу.

І хоча на самітах Тримор’я здебільшого фокусують увагу на інфраструктурних проєктах, процесі диджиталізації регіону та економічній співпраці, не забувають і про безпековий вимір.

Зокрема, під час Бухарестського саміту Тримор’я в кулуарах почасти лунала думка про необхідність гарантувати транспортування військ та озброєнь інфраструктурними коридорами, які лідери Ініціативи вважають пріоритетними.

Звісно, і про Україну у форматі не забувають і прагнуть долучити до проєктів Ініціативи. Щоправда, поки що в якості третьої сторони.

Поза Бухарестською дев’яткою та Тримор’ям Румунія посилює арифметику регіональних альянсів ще й "трійкою" – форматом консультацій міністрів закордонних справ Румунії, Польщі та Туреччини.

Україна є на порядку денному й цього об’єднання. У 2019 році, скажімо, міністри виступили із заявою про те, що усі вони беззастережно підтримують членство України в НАТО, а у квітні 2021-го міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба був запрошений на зустріч міністрів у Бухаресті.

Зрештою, натяком на новий формат 2+2 стала зустріч президентів Румунії, Польщі, України та Молдови на святкуванні Дня незалежності Молдови у Кишиневі.

У Бухаресті подейкують, що ця перша зустріч закладає підвалини нового формату співпраці, коли дві провідні держави регіону з боку ЄС будуть поглиблювати співпрацю з двома найперспективнішими членами Східного партнерства.

Щоправда, формат можна тлумачити у два способи: Польща та Румунія + Україна та Молдова, або ж Польща та Україна + Румунія та Молдова (Польща – відомий адвокат України в ЄС, а Румунія завжди активно підтримувала Молдову). Однак, незалежно від того, як вважати, сума доданків буде однаковою – додатковий інструмент для просування спільних інтересів держав регіону.

На заваді ефективності регіональних альянсів та ініціатив, щоправда, стоїть турбулентність у регіоні.

З одного боку, офіційна Варшава, на яку покладають надії як у Бухаресті, так і у Києві, нині не в найкращих відносинах з Брюсселем. А це може шкодити репутації регіональних проєктів.

З іншого боку, й сам Бухарест вступає у смугу політичної нестабільності, і якщо поточна політична криза в Румунії сягне кульмінації і обернеться достроковими виборами, то нова конфігурація уряду може виявитись менш прихильною до регіональних ініціатив.

Проте внутрішньополітичний розвиток подій у наших сусідів – тема окремої, більш детальної розмови.

Автор: Сергій Герасимчук,

експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"