Чи дійсно партія чинного прем’єр-міністра Канади Джастіна Трюдо виграла позачергові парламентські вибори?

Про перемогу Ліберальної партії на повторних перевиборах 20 вересня написали всі світові агенції. Якщо не розбиратися, то може скластися враження, що Трюдо та його Ліберальна партія знову можуть святкувати перемогу над опонентами.

Проте це не так. Або принаймні не зовсім так.

Третья попытка Трюдо: зачем Канаде досрочные выборы и что это значит для Украины

Наміри прем’єр-міністра скористатися доволі успішними результатами боротьби з коронавірусом та моментом найвищих за останні місяці рейтингів його партії і взяти парламентську більшість увінчалися в прямому сенсі нічим.

Ліберальна партія прогнозовано виграла вибори, але отримає лише 158 місць, не досягнувши омріяної позначки у 170 депутатських мандатів.

Відсутність повноцінної парламентської більшості була основним тригером парламентської кризи, через яку, власне, й були оголошені перевибори.

Натомість за їхніми результатами Трюдо й надалі буде в ситуації уряду меншості, коли партія продовжуватиме збирати голоси за свої ініціативи серед опонентів. Тож нинішня перемога має всі шанси стати для Трюдо пірровою – тобто такою, що мало чим відрізняється від поразки.

Вибори без змін

Зараз партійні лідери лібералів активно говоритимуть про кредит довіри з боку громадян – і будуть частково праві.

Незважаючи на сильне падіння рівня підтримки виборців на початку вересня, коли здавалося, що вже консерватори можуть говорити про уряд меншості, перемогу все ж отримала партія Трюдо.

Чинний прем’єр не лише знову очолить уряд, але й стане лише восьмим прем’єром за історію країни, що виграв вибори три і більше разів поспіль.

Проте результати зовсім не вражають – у порівнянні з виборами 2019 року партія покращила свій результат аж на один мандат.

Фактично 59% із 27 мільйонів канадійців, що могли голосувати, просто вирішили не карати прем’єра за літню авантюру.

З іншого боку, основна опозиційна Консервативна партія також ніяк не покращила свого становища. Більше того, взяла лише 119 мандатів, що на два менше у порівнянні з попередніми виборами.

Справжнім переможцем виглядає Квебекський блок, що взяв 34 місця, а тому отримає додатково аж двох депутатів у порівнянні з 2019-м.

"Нові демократи" взяли 25 місць (+1), а "Зелені" – два місця (-1).

Також, попри передвиборчу соціологію, яка обіцяла їй прохід у парламент, крайньо права популістична Народна партія Канади (НП) не отримає місць, хоча майже в 2,5 рази збільшила свою підтримку і здобула 5% голосів.

Найцікавіше, що депутати представлятимуть свої провінції та території майже в тій самій конфігурації, що й раніше.

Лише від багатої на нафту Альберти, що вважається опорою консерваторів, тепер ліберали матимуть на два голоси більше, ніж раніше. Проте вони втратили два місця в Квебеку на користь Блоку.

"Назад у 2019-й"

Напередодні виборів Джастін Трюдо заявляв, що потребує чіткої відповіді від канадійців, чи вони підтримують його команду та партію.

Витративши, за різними оцінками, більше 600 млн канадських доларів на вибори, що є найдорожчою кампанією в історії країни (звісно, через карантинні заходи безпеки), прем’єр отримав відповідь.

І вона очевидна та до певної міри комічна лише на перший погляд. Розглянувши ситуацію ближче, можна помітити, що канадійці таки змінили політичну ситуацію, при цьому нічого не змінюючи.

"Назад у 2019-й" – такими саркастичними коментарями сповнений канадський інформпростір.

Проте данину минулому склали не лише результати, але й передвиборчі програми та обіцянки, які наче були скопійовані з попередніх виборів. І це далеко не результат лінощів партійних ідеологів, а повне відображення настроїв населення.

Якщо у 2019 році, згідно з опитуванням агенції IPSOS, ключовими темами були (необхідно було назвати три пріоритети): охорона здоров’я (35%), вартість життя (27%), кліматичні зміни (25%), економічний розвиток (24%), податки (22%) та доступність житла (15%), то в 2021 році пріоритети розбавив лиш коронавірус: пандемія (30%), охорона здоров’я (26%), вартість життя (26%), економіка (21%), доступність житла (19%), кліматичні зміни (19%) і податки (16%).

Відповідно, основна увага 36-денних виборчих перегонів, найкоротших із законодавчо можливих, повинна була зосереджуватися на тому, щоб переконати канадійців, що партії знають, як вирішити ці питання.

Проте ставка лібералів на успішну історію боротьби з коронавірусом просто не спрацювала.

Вже напередодні голосування Трюдо спробував мобілізувати свій електорат, поширюючи в соціальних мережах заклики, що повністю відображають соціологію.

У повідомленнях згадуються і обіцяна державна підтримка з догляду за дітьми у 10 доларів на день, і доступне житло, і зелена економіка, і підтримка населення у боротьбі з пандемією, права жінок та інше. Однак цей крок виглядав запізнілим.

Дослідження групи ECOS показувало, що 57% опитаних були схильні голосувати не за партію, що обіцяє ефективно вивести Канаду з решти коронавірусної кризи, а за тих, хто запропонує кращий план розвитку країни після пандемії.

Виборці прагнули нових рішень старих проблем в набагато гірших сьогоднішніх умовах – і, схоже, їх не переконали, кожен залишився при своїй старій думці.

Невиразні центристи та шанс для радикалів

Від початку перегонів основний підхід Ліберальної партії полягав у донесенні до виборців результатів боротьби з коронакризою. Трюдо за будь-якої нагоди акцентував на цьому питанні під час своїх виступів.

На тлі спадаючого рейтингу, в умовах браку часу, партія досить пізно змінила свою риторику, розпочавши презентації плану розвитку на наступний період.

Однак цей реверанс в останній тиждень зміг зупинити падіння підтримки лібералів і навіть наростити незначну, але стабільну перевагу в переддень виборів, як показували опитування.

Частково цьому сприяла кампанія Консервативної партії.

Намагаючись отримати якомога ширшу підтримку населення, лідер консерваторів Ерін О'Тул змістив риторику ближче до центристської.

Загалом ця ідея могла спрацювати, особливо враховуючи, що на виборах 2019 року основного програшу консерватори зазнали саме серед міського населення, яке традиційно є більш ліберальним і цікавиться ширшим колом питань, аніж мешканці невеликих містечок та сіл – традиційний електорат консерваторів.

Наприклад, таким питанням стали кліматичні зміни. Однак через брак часу О'Тулу не вдалося вибудувати точку диференціації, і в останні дні їхня риторика збігалася з лібералами, наприклад, у питаннях вуглецевих податків.

І хоча багато канадійців підтримують таку політику, але це була дуже раптова та неочікувана зміна, до якої виявилися не готові виборці в обох таборах. Аналітики все більше схиляються до того, що консерватори виглядали дуже невиразно.

На противагу консерваторам, тактика Нової демократичної партії (НДП) полягала у критиці Трюдо за будь-яких умов. При цьому політтехнологи намагалися робити це і устами впізнаваного лідера партії Джагміта Сінгха, і рядових членів.

Також партія намагалася якомога більше узагальнювати свої повідомлення. Основна мета полягала в тому, щоб залучити невизначених чи тих, хто розчарувався в політиці Трюдо.

Однак послаблення лібералів не означало автоматичну підтримку НДП – генералізовані пропозиції не сприймалися виборцями, які хотіли конкретики, а популярність Сінгха далі не конвертується у популярність самої партії.

Тактика Квебекського блоку не вирізнялася особливостями і увінчалася успіхом лише через втрату лібералами підтримки в Квебеку. Зелені вже давно не можуть запропонувати чіткого плану і перебувають під загрозою програшу кожні наступні вибори.

Найбільшим сюрпризом цьогорічної кампанії стало зростання підтримки Народної партії Канади. З одного боку, цьому сприяло зміщення консерваторів до центру, що відкрило електоральне поле для крайніх правих.

З іншого боку, народники в багатьох питаннях займають непопулярні в Канаді позиції, як-от збільшення контролю за мігрантами чи скасування обов’язкової вакцинації державних службовців. Однак це не означає, що варто забувати про меншість, якій імпонує ця риторика і яку й намагався об’єднати лідер НП Максим Берньє.

Цьогоріч народникам не вдалося потрапити в парламент, однак, за оцінкою політологів, їхня підтримка і далі зростатиме, особливо якщо консерватори займатимуть більш помірковані позиції.

Особиста поразка Трюдо

Перш за все, варто зазначити, що Ліберальна партія та команда Трюдо опиняються в тих самих умовах, з яких вийшли, якщо не гірших.

Результати так і не дали емоційної переваги прем’єрові для переконання суспільства, що вибори в умовах пандемії були виправданими.

Водночас критики отримають велику перевагу, піднімаючи питання ціни виборів за часів коронакризи.

Чи дійсно рішення йти на перевибори було найкращим? Чи дійсно парламент був настільки неконструктивним, щоб витрачати 600 млн доларів на вибори, коли національний борг зріс до 1 трлн доларів за час пандемії?

Найближчим часом Трюдо буде легкою мішенню для опонентів.

По-друге, повторення результатів минулорічних виборів свідчить не лише про кризу підтримки лібералів.

Ця тенденція може означати, що електоральні ядра (групи постійної підтримки) є достатньо сконцентровані та до певної міри поляризовані. Іншими словами, існує чіткий та сталий запит на ініціативи, рішення, ідеологічні пропозиції та цінності, і наразі немає політичної сили, яка б могла вибити електорат з їхніх усталених бульбашок.

Ймовірно, що якщо найбільші партії не змінять своєї риторики, наступні вибори будуть дуже подібні до теперішніх, коли рахунок буде йти на кілька мандатів. Це означатиме уряди меншості, незалежно від переможців перегонів.

По-третє, незважаючи на повторення результатів, вибори апріорі послабили лібералів та посилили консерваторів перед наступними виборами, яких також слід очікувати не за горами.

Оскільки жодне з питань, яке привело до перевиборів, не є врегульоване, сумнівно, що тому ж уряду меншості вдасться продемонструвати принципову нову політику.

Тим часом Ерін О'Тул, який в принципі не мав за завдання виграти вибори, майже зміг не поступитися місцями та апробував більш помірковану риторику задля залучення ширшого кола виборців.

Загалом це спрацювало – база виборців не втрачена. А отже, консерватори виходитимуть із досить зручної позиції, маючи певний діапазон електорального руху.

Також партія отримала досвід кампанії з новим лідером, про якого ще рік тому виборці майже не знали. Але найбільшим питанням тут залишається, чи вдасться О'Тулу об’єднати навколо себе партію, яка обрала його своїм очільником як компромісну фігуру.

Насамкінець, найцікавішим питанням залишається, що буде з Трюдо як головою Ліберальної партії.

Те, що він пішов ва-банк, але його ставка не зіграла і партія не змогла вибороти більшість – доведений факт.

Те, що він пішов на такий крок, бо рейтинги лібералів поволі опускалися, і кращої нагоди вже точно не було б – також факт. Як і те, що Трюдо втратив більшість з 2015 року.

Зрештою, партія опинилася в гірших умовах, ніж влітку цього року – і це також факт.

Чи вважатимуть партійці ці огріхи достатніми для того, щоб змінити свого лідера? Швидше за все – ні.

Попри існування внутрішньої критики рішення про розпуск парламенту, все ж партія підтримала цей крок.

Крім того, постає питання щодо потенційних наступників. Чи знайдеться хтось на противагу з більшим рейтингом, ніж у Трюдо?

Найбільш впливовою особою після Трюдо в партії є його соратниця українського походження Христя Фріланд, яка обіймає посаду міністра фінансів (друга за важливістю посада в уряді). Однак аналітики схиляються до того, що ліберали надзвичайно лояльні до Трюдо, який досі вдало використовує свій багаж неймовірної перемоги 2015 року.

Більш ймовірно, що Трюдо сам відмовиться від позиції лідера на наступних виборах на користь когось із соратників.

Зрештою, остаточне рішення, чи поведе Трюдо ще раз свою партію на вибори, значною мірою залежатиме від успішності нового уряду.

Проте уряд, що не має партійної більшості, навряд чи зможе розраховувати на великий успіх.

Автор: Дмитро Шеренговський,

проректор Українського католицького університету