"Кримський" пакет санкцій, прийнятий Заходом, мав абсолютно конкретну мету: перешкоджати поглинанню Росією півострова, залежного від України практично в усьому.

Проте за сім років дії таких санкцій можна побачити їхню беззубість – інфраструктурні болі Криму вже позаду.

Більш того, значною мірою це було зроблено внаслідок співпраці РФ з європейськими компаніями. Невипадково, що найгучніші випадки порушення санкцій компаніями з ЄС пов’язані саме з інфраструктурними проєктами.

Як компаніям з Євросоюзу вдається порушувати санкції? Як на це реагують їхні національні уряди?

І чи є можливість змінити ситуацію?

Шпарина у законодавстві ЄС

Співпраця з європейськими компаніями спростила для Росії поглинання Криму. 

Відключення електроенергії на півострові, такі характерні для перших років окупації, вже забуті. Попри санкції ЄС, турбіни німецького техногіганта Siemens були доставлені та встановлені на газових електростанціях у Сімферополі та Севастополі в 2017 році. Вони були критично важливими для електрифікації Криму, адже самостійно турбіни потрібної потужності Росія не виробляє.

Довгі черги на керченській переправі також забуті: в 2018 році був відкритий міст, що з’єднує Таманський півострів із Керчю. Міст вдалося спорудити в складних геологічних умовах. Не дивно, що ключові західні компанії, що допомогли в цьому інженерному проєкті, були з європейської країни, "побудованій на воді" – Нідерландів.

Саме голландські компанії поставили ударні молотки для забивання свай, необхідних для прокладання мосту, ліфти, які встановили міст, та геотехнічні розрахунки для проєкту.

Єдина кримська проблема, яку окупаційна влада досі не може вирішити – водна. До окупації Крим отримував 85% води з Дніпра. І хоча внутрішні водні ресурси маловодного півострова цілком здатні забезпечувати потреби цивільного населення, для все зростаючого військового контингенту, а також для російських "переселенців" цього замало.

І ця проблема всерйоз турбує російську владу: завдання вирішити кримські водні проблеми до 2024 року була постановлене на федеральному рівні. Зокрема, вирішувати їх вже взявся знайомий нам Siemens у партнерстві з данською компанією Grundfos.

Партнерство ці технологічні компанії встановили у 2019 році "для подолання глобальних водних проблем людства", а навесні 2021-го ефективні та потужні водні насоси Grundfos-Siemens вже качали артезіанську воду поблизу Сімферополя.

Випадки порушення санкцій не обмежуються цими інфраструктурними проєктами, які всерйоз допомогли Путіну зацементувати аншлюс. Регулярним є постачання ільменіту для кримського заводу "Титан" європейськими кораблями, на півострові працюють філіали французької та німецької мереж супермаркетів Auchan та Metro Cash&Carry. Деякий час в Криму навіть працювали платіжні картки Visa та Master Card.

Чому компаніям ЄС вдається так легко обходити заборони? Чи проблема в самому законодавстві?

На думку голландської адвокатки Хелен овер де Лінден, яка займалася розслідуванням порушення санкцій компаніями її країни у випадку з кримським мостом, рамковий закон ЄС про санкції дуже добрий: він однаковий і для Криму, і для Ірану, і для Північної Кореї та інших країн, на які ЄС наклав санкції.

Проте в ньому є одне положення, яке у випадку з кримськими санкціями дозволяє європейським підприємцям створити собі "сіру зону", де санкції порушуються, але вину європейської компанії довести складно. 

Йдеться про "рятівне" положення регуляції ЄС, яке говорить, що якщо сторона "не знала і не мала розумних причин підозрювати, що її дії порушуватимуть заходи, викладені в Регламенті", то вона може використовувати це на своє виправдання.

І хоча пов’язана регуляція чітко встановлює, що на самих компаніях ЄС лежить відповідальність за те, щоби товари не потрапили в Крим, і забороняє їм "свідомо чи навмисно брати участь у діяльності, метою якої чи на­слідком якої є обхід заборон", на практиці європейські компанії навчилися доводити, що вони не "мали причин підозрювати", що їхні товари потраплять в Крим.

В результаті європейська судова практика має приклади притягнення компаній ЄС до відповідальності за порушення санкцій, які стосуються всієї Російської Федерації, як-от транзакції із підсанкційними російськими банками та продаж до Росії товарів подвійного призначення. Порушення кримських санкцій відстежити і довести набагато складніше: адже європейські компанії можуть буцімто законно продати товари в Росію, а потім руками російських партнерів вони "без відома" європейської компанії, яка вдає шок, опиняються в Криму.

Саме так і сталося у випадку з газовими турбінами Siemens. Турбіни були буцімто призначені для гіпотетичної електростанції в Тамані, хоча і саму станцію навіть не починали будувати, і турбіни не підходили цій теоретичній станції за розмірами, а потім "раптово" опинилися в Криму. Німецький техногігант звинуватив своїх російських партнерів в обмані, і санкційний список ЄС поповнився трьома російськими компаніями та трьома посадовцями.

А ось сам Siemens вийшов сухим з води: як випливає з відповіді МЗС на запит авторки, німецька прокуратура вирішила не відкривати провадження, попри переконливі докази, що техногігант не виконав елементарної перевірки кінцевого пункту призначення свого товару, оскільки "контракт щодо поставки облад­нання містив положення застережного характеру про непостачання турбін до оку­пованого Криму".

Блискуча експлуатація закону для обслуговування власних інтересів, чи не так? Але є одне "але": окрім "рятівного положення", санкційна регуляція ЄС також забороняє компаніям свідомо чи несвідомо обходити заборони.

Німецька прокуратура мусила би перевірити, чи намагалася компанія вжити заходів для обходу заборони – але не зробила цього.

Голландські компанії, що працювали над спорудженням кримського мосту, використали подібні прийоми. Dematec Equipment поставив гідравлічний молоток, який був зібраний на території Росії, і потім заявляв, що не винуватий у порушенні санкцій, бо вони забороняють лише працювати в Криму, а не в Росії.

Bijlard Hydrauliek, який продав ключову частину молотка посереднику в Нідерландах, пізніше заявив, що, по-перше, вони "просто продали продукцію нідерландському клієнту", а по-друге, міст будувався в Керченській протоці, а не в самому Криму, і тому під дію санкцій не потрапляє.

Enerpac Heavylifting же заявив, що поставив ліфти російській компанії і не знав, що їх використають для будівництва мосту – хоча нідерландські журналісти розвідали, що компанія все знала, але для прикриття додала формальне положення про те, що техніку не можна використовувати в Криму, в контракт. Dieseko же поставив обладнання російському клієнтові через фінського дистриб'ютора і також заявив, що не знав про кінцеве призначення товару.

Чи зацікавлені країни ЄС у виконанні санкцій?

Наразі нідерландська прокуратура розпочала досудове розслідування проти дев’яти компаній; щодо шістьох ще тривають слідчі дії.

Жодних вердиктів ще немає. Слідство триває четвертий рік.

За словами адвокатки Хелен овер де Лінден, така довга тривалість слідства зумовлена тим, що важко знайти переконливі докази, які чітко доводитимуть вину компанії. Кримінальні справи, якими є порушення санкцій, вимагають бездоганної аргументації, щоби справа не розвалилися в суді.

Натомість, як вважає адвокатка, компанії отримали консультації з конспірації: в деяких випадках були ретельно витерті будь-які фірмові лого та маркування. Також вона стверджує, що нідерландські підприємці до­бре вміють укладати контракти, аби обходити санкції через перепродаж товарів в інші країни.

Як розповів авторці професор міжнародного права Седрік Рингаєрт,

правоохоронним органам потрібно довести, що компанія свідомо йшла на порушення санкцій, за допомогою, наприклад, внутрішнього листування.

Часто санкції ЄС недоза­безпечені через те, що немає доступу до цих доказів, тому неможливо до­вести наміри порушити санкції. А оскільки в Євросоюзі діє верховенство закону і рішення про санкції можуть оскаржити в Суді ЄС, то національні регулятори хочуть бути переконані, що людина або компанія справедливо занесена до списку. 

"Це справді недолік, але недолік, який ми маємо прийняти, тому що ЄС – сус­пільство, де є верховенство закону", – переконаний професор Рингаєрт.

Ще один гравець, який міг би відіграти роль в історії з кримським мостом, але не зробив цього – нідерландська митниця, яка має повноваження перевіряти призначення товарів. Проте вона не затримала жодну з компаній, пов’язану з мостом, каже овер де Лінден. Вона переконана, що проблема недозабезпечення санкцій – це проблема перезавантаженості та пропускної здатності європейських правоохоронних органів. Прокуратура пере­вантажена, митниця буває неефективною, а компанії часто добре готуються до порушення і приховують сліди.

Тому для України є надзвичайно важливим, наголошує овер де Лінден, присутність прокуратури на місці злочину та фіксування доказів, наприклад, проживання представників компаній в готелях, фотографування та відеозйомка, опитування людей. "Первинні докази – початок всього", – каже адвокатка, рекомендуючи українській прокуратурі мати людину на місці в Криму, яка би збирала саме такі докази.

Важливо відзначити, що, ймовірно, не лише нідерландські компанії збагатилися на порушенні санкцій при будівництві Керченського мосту.

Російський політичний коментатор Ведруссов повідомив у листі до De Gelderlander, що зі спорудженням мосту пов’язані багато інших західних компаній, але не всі з них готові про це публічно говорити. Ймовірно, те, що слідство ведеть­ся лише стосовно нідерландських компаній – наслідок наявності в країні добрих журналістів-розслідувачів, які змогли знайти та оприлюднити відповідні факти і, таким чином, привернути увагу до правопорушення в суспільстві.

Так, ключову роль у приверненні суспільної ува­ги до порушення санкцій у випадку з турбінами Siemens відіграли журналісти: російське видання "Ведомости" та міжнародна агенція Reuters.

Попри всю тривалість нідерландського слідства, воно продовжується, а отже, є шанс на покарання європейських порушників.

В цей самий час у Німеччині справу проти Siemens закрили. Чи можуть тут мати вплив політичні фактори?

Це не виключено, переконаний професор Рингаєрт: адже відповідальність за забезпечення санкцій ЄС децентралізована – вона покладена на плечі самих країн-членів. А вони, як відомо, мають різний ступінь проросійськості.

Нідерланди, приміром, є однією з найбільш антиросійськи налаштованих країн Євросоюзу, а також одним із найбільших захисників санкцій в ЄС.

І це відобразилося на скандалі з мостом: міністерка закордонних справ Ліліанн Плумен засудила аргументацію компаній про формальне непорушення санкцій, заявивши, що "навіть якщо закони не були офіційно порушені, уряд Нідер­ландів очікує від компаній соціально відповідальної поведінки".

Звісно, це додало розслідуванню проти компаній політичної ваги. Чого не скажеш про ситуацію з Siemens у Німеччині. Там міністр закордонних справ Зігмар Габріель лише попередив Росію, що поведінка російських компаній ставить під загрозу політичні стосунки між двома країнами. Як то кажуть, відчуйте різницю.

Шанс на зміни

Єврокомісія свідома щодо різного підходу до забезпечення санкцій у своїх країн-членів.

Надходять сигнали, що Комісія нарощує геополітичні амбі­ції, включно з правом накладати санкції і бути гравцем на міжнародній арені. За словами професора Рингаєрта, такий крок Комісії збігся із прийняттям ЄС Глобального санкційного режиму з прав людини, у зв’яз­ку з чим постало питання різного режиму дотримання європейських санкцій різни­ми країнами Євросоюзу.

Тому в січні 2021 року Європейська комісія видала комунікацію, в якій описала стратегію покращення відкритості та стійкості економічної системи ЄС. Ця комунікація повідомляє про важливі зміни, які в майбутньому можна очікува­ти від режиму санкцій.

Зокрема, планується, що в 2021 році Комісія:

- розробить базу даних для обміну інформацією щодо впровадження та за­безпечення санкцій між країнами-членами та Комісією;

- працюватиме для створення єдиного контактного пункту з питань санкцій, які мають міжкордонний вимір;

- проведе оцінку ефективності санкцій ЄС та розгляне практики, які вико­ристовуються для обходу та підриву санкцій (в т.ч. через криптовалюти). Вона буде використана для пропозицій щодо підвищення ефективності ре­жиму санкцій ЄС;

- створить новий інструмент для сприяння анонімному повідомленню про порушення санкцій (в т.ч. "whistleblowing"), з необхідними гарантіями кон­фіденційності.

Для України це означає нові можливості – адже є можливість надати рекомендації та включитися в роботу інституцій, що постають.

А для українських розслідувачів порушень санкцій є можливість доносити свої дослідження одразу до посадовців ЄС.

Варто відзначити, що впродовж цих років українське МЗС також не пасло задніх у питанні реагування на порушення санкцій. Зокрема, як свідчить офіційна відповідь на запит авторки, МЗС використало ледь не всі наявні дипломатичні засоби: надсилання дипломатичних нот офіційним державним органам з країн-порушників, комунікація з європейськими відомствами, порушення питань під час різноманітних консультацій тощо.

Проте, як свідчить історія цих сімох років, усіх цих дипломатичних засобів було недостатньо, щоби попередити європейську "технологічну експансію" в Криму.

Постання нових європейських санкційних механізмів – це знак, що потрібно спробувати нові підходи. Тим паче, що наразі російська влада з усіх сил шукатиме способи знайти воду для Криму – звісно, за допомогою західних технологій.

Автор: Аля Шандра,

головний редактор Euromaidan Press

Більше читайте в аналітичній доповіді Алі Шандри "Кримські санкції: гучні випадки порушень та проблема моніторингу і притягнення до відповідальності", опублікованій Медійною ініціативною за права людини в рамках спільного конкурсу програми "Права людини і правосуддя" Міжнародного фонду "Відродження" та проєкту ПРООН "Громадянське суспільство задля розвитку демократії та прав людини в Україні"