Азербайджан та Вірменія знову повернулися до повномасштабних бойових дій – хоч і лише на один день.

Упродовж останнього року на кордоні двох країн було декілька сутичок з використанням зброї. Однак жодного разу не було нічого подібного до того, що сталося 16 листопада. Вперше після закінчення минулорічної вірмено-азербайджанської війни сторони вели повномасштабні бойові дії з використанням бронетехніки та артилерії.

До такої ескалації були готові обидві сторони.

Як відомо, торік військові дії між цими двома державами були лише призупинені, однак мирної угоди так і не було досягнуто, та й домовленість про перемир’я в Єревані та в Баку читають по-різному. Тому Азербайджан продовжує тиск на Вірменію, щоб змусити її погодитися на максимальну кількість поступок. 

Своєю чергою Вірменія вперше за цей рік наважилася на бойові дії у відповідь.

І хоча сама "війна на кордоні" цього разу тривала лише близько шести годин, її наслідки можуть мати набагато більш довгостроковий характер.

Швидше за все, подібні загострення стануть регулярним явищем на вірмено-азербайджанському кордоні.

І це суттєво збільшує ризики повернення нової повноцінної війни на Південному Кавказі.

Неминучий конфлікт

Один вірменський військовий загинув, ще під два десятки солдатів потрапили в полон, стверджує вірменська влада. Азербайджан визнав загибель семи своїх військових.

Усе це – лише визнані офіційно результати військового зіткнення 16 листопада.

Воно відбулося не на території Нагірного Карабаху, де наразі розміщені російські "миротворці" (що не стає на заваді конфліктам, часто зі смертельними наслідками), а на території "легітимного кордону" між Вірменією та Азербайджаном.

Де-факто цей кордон з’явився лише цього року, коли згідно з умовами припинення вогню Єреван був змушений повернути під контроль Баку усі території навколо Нагірного Карабаху.

При цьому чіткого, взаємно визнаного кордону між країнами не існує. Військовий конфлікт у регіоні розпочався ще до розпаду СРСР, і вже тоді щодо деяких ділянок кордону у сторін була незгода.

А зараз – і поготів.

Тим більше, коли Азербайджан як переможець останньої війни шукає приводу для тиску на Єреван.

Вперше про спроби оскаржити ці кордони заговорили у травні – тоді азербайджанські військові, посилаючись на свої карти часів СРСР, просунулись на кілька кілометрів вглиб території, яку Вірменія вважає своєю.

Тоді Єреван навіть звернувся по допомогу до ОДКБ – створеного Росією "аналогу НАТО", в якому також діє правило взаємного захисту. Проте тоді російські союзники вирішили зробити вигляд, що конфлікт не є об’єктом для їхнього втручання, а згодом запропонували своє посередництво у справі визначення кордону.

При цьому Баку формально погоджується на розмежування кордонів, але наполягає, що це має супроводжуватися визнанням Єреваном територіальної цілісності Азербайджану. Іншими словами, умовою для переговорів про кордон є визнання Вірменією, що Нагірний Карабах є територією Азербайджану.

Ця умова є неприйнятною для Єревана, тож нові сутички були неминучі.

Попередній  конфлікт стався напередодні - 14 листопада. Тоді вірменські військові без бою здали позиції, що викликало обурення у країні, наслідком якого стали відставки керівництва Генштабу. 

Іншим наслідком цього скандалу й стала готовність вірменських військових до збройного опору 16 листопада. 

Ці конфлікти відбулися напередодні зимового затишшя: ще за декілька днів через наступ морозів бойові дії на цій території стануть неможливими до весни. Тим більше - конфлікт 16 листопада стався на гірському хребті на висоті більш ніж 2 тисячі метрів над рівнем моря. 

У Єревані відзначають: до кінця дня вірменським військовим вдалося відбити наступ противника, однак частина позицій залишилася під контролем  армії Азербайджану. 

При цьому офіційні дані ворога про його втрати обидві сторони піддають сумнівам, звично стверджуючи про набагато більшу кількість жертв у противника.

Так само звичним є те, що обидві сторони поклали провину за початок бойових дій одна на одну.

"Вірменська сторона неодноразово вдавалася до військових провокацій у напрямку Шуші, Лачина та Кельбаджара. Остання широкомасштабна атака відбулася сьогодні. Баку адекватно відреагувало на провокацію Вірменії", – заявила 16 листопада пресслужба азербайджанського президента.

У Вірменії заперечують це та звертають увагу на те, що загострення сталося у максимально невигідний для Єревана час. "У Генштабі зараз відбувається зміна керівництва – це суттєво ускладнило ухвалення рішення на початку конфлікту. Крім того, саме в ці дні проходять місцеві вибори, на яких правляча партія має чималі проблеми – і це також відвертало увагу уряду", – розповідає політолог Карен Саргсян. 

Версію подій з точки зору офіційного Єревана ЄвроПравді розповів топ-чиновник в уряді Вірменії.

"Досі азербайджанські військові приходили до нас із картами часів СРСР, нехай виправленими, але із документами, які формально давали підстави стверджувати, що вірменські військові нібито перебувають на території Азербайджану. Цього разу все було набагато відвертішим – азербайджанські військові приїхали та сказали: нагорі хочуть, щоб ця територія була нашою", – розповідає урядовець.

Тактика розхитування

Чи означатиме це військове зіткнення, що конфлікт між Вірменією та Азербайджаном перейшов на новий рівень і такі протистояння стануть регулярними?

Оптимістичний прогноз висловлюють лише в уряді Вірменії. За словами співрозмовника ЄвроПравди, нинішнє загострення засвідчило, що "час, коли ми без бою віддавали території, сподіваючись вирішити питання в арбітражі, вже минув. І це має стримувати Баку від нових конфліктів".

Втім, експертне середовище дає геть протилежну оцінку.

"Війну, по суті, не завершено. Ми – у режимі військового конфлікту низької інтенсивності", – описує ситуацію директор Інституту Кавказу Александр Іскандерян.

За його словами, Баку поспішає конвертувати свою минулорічну перемогу в якомога більше поступок від Єревана: "Навіть якщо ці території, контроль за якими встановило Баку, не мають для нього важливого значення, вони можуть стати елементом торгу, щоб змусити Вірменію йти на потрібні поступки".

Незаконченный конфликт: что происходит с Карабахом через год после войны

Головна вимога Баку залишається незмінною – згода Єревана на "Зангезурський коридор", автомобільний, а згодом і залізничний шлях з основної території Азербайджану до Нахічеванської автономної республіки, яка має спільний кордон із Туреччиною.

"Як така нова автомагістраль не дуже потрібна Баку та Анкарі – вона вже існує на території Ірану, і її цілком достатньо для транзиту. Ключова вимога – це має бути коридор, що йде вздовж південного кордону Вірменії і матиме статус екстериторіальності. Тим самим Вірменія, по суті, позбавляється кордону з Іраном – однією з двох країн, з якими ми маємо нормальні відносини. Це додатково збільшує нашу вразливість", – пояснює Іскандерян.

При цьому нові й нові військові сутички завдають істотного удару по вірменській економіці, що додатково послаблює позицію Єревана.

"Торік війна створила для нас чималі проблеми. Тепер, щоб зберегти суб’єктність, нам потрібно якнайшвидше перезапустити економіку. Проте нові конфлікти щоразу віддаляють нас від мети. Окрім збитків та проблем для мешканців прикордонних територій, це впливає й на настрої інвесторів", – уточнює міністр економіки Вірменії Ваган Керобян.

Союзник зі своїми інтересами

Нинішнє загострення конфлікту призупинили через посередництво РФ.

Проте у Єревані звернули увагу, з яким запізненням була надана необхідна допомога. "Наш союзник до вчорашнього дня все ж виконував взяті на себе зобов'язання гаранта. Тепер щось зламалося", – каже голова комітету вірменського парламенту з оборони та безпеки Андранік Кочарян.

Незадоволення діями РФ легко пояснюється.

За словами Александра Іскандеряна, інтереси РФ та Вірменії далеко не завжди збігаються.

"Росія зацікавлена у стабільності, наскільки це можливо, на новому вірмено-азербайджанському кордоні. Їх не влаштовує, коли сторони не можуть дійти згоди навіть з найменшого питання – наприклад, при крадіжці корови, – і це питання піднімається на рівень Москви. І тут наші інтереси з російськими повністю збігаються. Проте, на відміну від Вірменії, Росії байдуже, де буде проходити цей кордон – на кілька кілометрів західніше чи східніше", – пояснює він.

У такій ситуації Вірменія стає заручником дій союзника, який часто нехтує її інтересами.

Які висновки із цього зробить Єреван – поки невідомо.

На розгляді – усі варіанти.

"Ми прихильники того, щоб ця проблема вирішувалася дипломатичним шляхом. Але якщо дипломатичним шляхом її неможливо буде вирішити, то треба вирішувати військовим шляхом. У пріоритеті Вірменії – саме Росія та ОДКБ. Але якщо рішення не буде знайдене, ми розглядатимемо й інші можливості", – заявив в інтерв’ю російському виданню "Комерсант" у розпал конфлікту секретар вірменської Ради нацбезпеки Армен Григорян.

Схоже, що саме ця заява змусила РФ активізувати свої дипломатичні зусилля для призупинення конфлікту.

Проте чи працюватиме така тактика й надалі, невідомо.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди",

з Єревану (Вірменія)