Прикордонний перехід "Кузниця-Брузги" за останні тижні став символом спроб самопроголошеного президента Білорусі шантажувати ЄС навалою мігрантів. 

Саме в околицях "Брузги" 8 листопада мігранти розгорнули свій табір, саме там за тиждень, 15 листопада, відбувся найбільш потужний штурм польського кордону, коли мігранти жбурляли каміння у польських військових, а ті у відповідь були змушені застосовувати водомети.

Фото та відео цього прориву облетіли увесь світ. 

Від 19 листопада ситуація там стабілізувалася. За повідомленням польської прикордонної служби, мігранти вже покинули стихійний табір, а його рештки прибирають білоруські працівники.

Самих мігрантів, які 10 днів прожили просто у лісі на кордоні, білоруська влада перевела до транспортно-логістичного центру. Одночасно стало відомо про перші рейси, які повертають на батьківщину учасників численних проривів кордону ЄС. 

Чи достатньо цього, щоб говорити якщо не про завершення кризи, то хоча б її гострої фази?

Не менш важливе питання: хто вийшов переможцем із цієї кризи? 

Чи стали цими переможцями Польща та Литва, які зуміли захистити європейські кордони? Чи, може, Александр Лукашенко, який добився відновлення контактів із керівництвом ЄС?

А може, переможцем став Кремль, якому вдалося "продати" ЄС вирішення кризи, створеної за його активної участі?

Непозбувна криза

Дві тисячі мігрантів під контролем білоруських прикордонників переселили до логістичного транспортного центру, де умови далеко не ідеальні, але принаймні люди ночують у закритому приміщенні. 

Проте це явна меншість від загальної кількості мігрантів, що перебувають у Білорусі. 

Основна причина, чому мігранти все ж таки залишаються на кордоні – у них підживлюють надію на можливість потрапити до Німеччини, яка є для багатьох основним пунктом призначення. 

Мігранти, серед яких ця інформація постійно циркулює, періодично збирають речі, очікуючи примарних автобусів, якими їх повезуть до Німеччини. 

Втім, під міжнародним тиском білоруський режим почав потроху повертати мігрантів на батьківщину. 

Перший літак з іракськими мігрантами на борту 18 листопада вилетів із Мінська до Багдада. Ним відправили близько 400 осіб. 

Щоб пришвидшити цей процес, прем'єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький заявив, що його країна може профінансувати повернення мігрантів із Білорусі додому. 

Але проблема полягає у тому, що мігранти часто не мають куди повертатися, бо продавали все у примарній надії потрапити до ЄС. 

Тому, швидше за все, більша частина буде й надалі залишатися у Білорусі й шукати інші шляхи і можливості дістатися території Євросоюзу. 

Це підтверджують і у Польщі. За словами польського міністра оборони Маріуша Блащака, мігранти змінили методи і тепер меншими групами атакують кордони на різних ділянках.

Приміром, 20 листопада польські прикордонники зафіксували 208 спроб нелегального переходу державного кордону. Як і раніше, мігранти діють за відкритої допомоги білоруських силовиків. 

Своєю чергою Литва заявила про нову тактика з проштовхування мігрантів через кордон – білоруські силовики заштовхують у Литву невеликі групки мігрантів, що ускладнює процес пошуку цих груп.

Одночасно залишаються і спроби масштабних проривів. У ніч на 22 листопада група з близько 150 агресивно налаштованих іноземців намагалася прорватися на територію Польщі поблизу села Дубичі Церковні – також за сприяння білоруських силовиків. 

Тож про завершення кризи говорити поки явно зарано.

Чого досягнув ЄС?

Ключовий успіх Євросоюзу – перекриття каналів, якими мігранти потрапляють до Білорусі. 

Зокрема, Узбекистан вже заборонив брати громадян шести країн на авіарейси до Мінська. Обмеження на перевезення потенційних мігрантів запровадили також Туреччина і ОАЕ. Сирійська авіакомпанія Cham Wings Airlines взагалі скасувала всі рейси до Мінська під загрозою санкцій. 

Втім, гарантій на повний успіх такі заходи дати не можуть, оскільки за необхідності режим Лукашенка цілком здатен налагодити аналогічні канали перевезення людей з інших країн Близького Сходу або іншими маршрутами, зокрема і через територію РФ. 

Тож на порядку денному – п'ятий пакет санкцій. 

Те, що його схвалять – справа вирішена, наразі йдеться про його наповнення. Зокрема, про включення до санкційного списку білоруської авіакомпанії "Белавіа" – чого б дуже прагнув не допустити офіційний Мінськ. 

Польща натомість погрожує повністю закрити кордон з Білоруссю, щоб позбавити її можливості транзитного перевезення вантажів, зокрема й залізницею.

І хоча це рішення не отримує одностайної підтримки на рівні ЄС, оскільки йдеться про спільний європейський ринок, Варшава наполягає, що має право самостійно вирішувати такі питання. 

Лукашенко на дроті

Наразі ключова перемога Александра Лукашенка полягає у відновленні контактів із Заходом.  

Минулого тижня  йому двічі телефонувала канцлерка Німеччини Ангела Меркель – і це стало першими контактами Лукашенка з лідером європейської країни після вкрадених президентських виборів у Білорусі у серпні 2020 року.

Лукашенко поднимает ставки: что даст диктатору шантаж Брюсселя волной мигрантов

Це навіть поставило питання про можливий вихід Лукашенка з міжнародної ізоляції й крок до легітимізації диктатора. Щонайменше, державна білоруська і російська пропаганда змогли вдало обіграти дзвінок Меркель, змальовуючи  Лукашенка як переможця.

А на додачу – можливі умови "мирової угоди" з білоруським диктатором могли б стати загрозою для єдності ЄС. На першу телефонну розмову гостро відреагував польський президент Анджей Дуда, який заявив про невизнання будь-яких досягнутих домовленостей. 

Як наслідок, іміджева перемога Лукашенко стала його єдиним досягненням. Про жодне визнання його як легітимного президента та зняття санкцій не йдеться. Швидше навпаки, питання посилення санкцій – так званий п'ятий санкційний пакет – залишається на порядку денному ЄС і найближчим часом буде схвалений. А як нагадує спільна заява G7, створена міграційна криза не змусить Захід забути про ситуацію в самій Білорусі.

Одночасно, за словами прессекретаря Лукашенка, офіційний Мінськ пропонував створити гуманітарний коридор щонайменше для 2 тисяч мігрантів, яких мали прийняти у Мюнхені. Решту в Мінську обіцяли переконувати повертатися назад. 

Офіційний Берлін відразу вийшов зі спростуванням. Глава МВС Німеччини Горст Зеегофер назвав такі повідомлення "дезінформацією".

І дійсно, наразі ЄС залишається непохитним – усі мігранти мають бути повернені додому, а про гуманітарний коридор немає і мови.

Це ставить Лукашенка у досить вразливе становище.

Згода на гуманітарний коридор для будь-якої, навіть незначної кількості мігрантів мала би довести реальність "білоруського транзиту". А це дозволило би у будь-який момент запрошувати до країни нові хвилі бажаючих потрапити до ЄС.

Тепер ця опція стає все менш можливою.

За словами самих мігрантів, у їхніх рідних країнах вже знають про ситуацію в Білорусі і більше не вірять закликам оплатити легкий та безпроблемний шлях до Євросоюзу. 

Довгі роки білоруський режим розглядав шантаж мігрантами як "ядерну зброю" проти ЄС, яка змусить євробюрократів виконати будь-які забаганки Лукашенка. 

Однак ця ставка не спрацювала, і не факт, що у білоруського диктатора є інші ідеї.  

Обіцянка від Путіна

Про те, що за організацією кризи з мігрантами стоїть Кремль, неодноразово заявляли європейські політики. 

Міграційна криза наочно продемонструвала, що Москва та Мінськ діють узгоджено та посилюють напругу на західних кордонах. При цьому російська офіційна риторика намагається перекласти усю відповідальність на так званий "колективний Захід" і закликає до прямих перемовин із Лукашенком. 

Кремль традиційно намагається максимально дистанціюватися від ситуації, граючи роль своєрідного посередника. 

Міграційну кризу можна розглядати як пазл у стратегії Москви з посилення напруги та ескалації відносин з ЄС та НАТО. 

Таким чином  Кремль намагається досягти (причому – досить вдало) своїх проміжних цілей, отримуючи, зокрема, додаткові важелі впливу для запуску "Північного потоку-2" і цементування Білорусі у зоні російського впливу. 

Однозначний успіх РФ полягає у збільшенні військової присутності в Білорусі. 

Йдеться і про бойові чергування авіації, здатної нести ядерну зброю, і про постачання комплексів "Іскандер" до кордону з Україною, і про наміри спільно оборонятися від "ворожого Заходу". 

Щоправда, цей шантаж ледь не призвів до суттєвих економічних втрат РФ.

Погрози Польщі повністю закрити залізничні перевезення з Білорусі напряму стосуються російського експорту до ЄС, а на додачу це може збільшити вартість підтримки "на плаву" білоруської економіки.

Саме тому цю погрозу Варшави почули у Москві – і це також один із факторів, що призвів до поступового зняття напруженості на кордоні.  

Проте набагато важливішим для Кремля є можливість за допомогою білоруської кризи позиціонувати себе як країну, здатну допомагати ЄС у вирішенні глобальних проблем. 

"У президента РФ Путіна дуже тісні відносини з президентом Білорусі Лукашенком, тому в нього мають бути засоби, щоб діяти і чинити тиск. Дипломатично чи іншими методами. Ми очікуємо, що Путін зможе це зробити", – заявив днями глава МЗС Франції Жан-Ів Ле Дріан.

Поза увагою залишається те, якою стане ціна цієї допомоги, тобто на які поступки буде змушений піти ЄС. 

Щонайменше, приклад розв'язання міграційної кризи буде використовуватися європейськими "друзями Путіна" як аргумент на користь послаблення санкцій. 

* * * * *

"Це тільки початок – диктатори не зупиняться", – оцінює перспективи кризи польський прем'єр Матеуш Моравецький.

Він впевнений, "гібридна війна, яку Александр Лукашенко оголосив усьому Європейському Союзу, за підтримки Владіміра Путіна" не зупиниться, поки не досягне своєї мети – дестабілізувати Європу.  

Самому Лукашенку, швидше за все, вигідно продовжувати тримати напругу на кордоні, зокрема до проведення у державі так званого "референдуму" в лютому 2022 року. 

Таким чином самопроголошений президент намагатиметься досягти двох цілей – утримати владу і добитися визнання своєї легітимності. 

Так само вигідна підтримка напруженості й Росії, яка бачить тут ще один спосіб тиску на ЄС та НАТО. 

Тож, швидше за все, крапка у спробі шантажу Європи мігрантами буде поставлена ще нескоро. Адже жоден з організаторів цієї кризи ще або не досяг своєї мети, або не отримав від ЄС дійсно жорсткої відповіді. 

Автори:

Марія Авдєєва, Європейська експертна асоціація, експерт iSANS,

Юрій Панченко, редактор "Європейської правди"