Україна готується вперше у своїй історії оскаржити дії Євросоюзу в арбітражі, створеному відповідно до Угоди про асоціацію.

Причиною звернення є дії Польщі, яка, на думку офіційного Києва, дискримінує українських експортерів.

Про можливість такого позову українські чиновники заявляли ще з 2019 року, втім, до останнього воліли розв'язати проблемні питання у двосторонньому діалозі.

Чому ж тепер Київ вирішив винести питання на рівень ЄС? Якими є наші шанси на перемогу? І чи не несе це додаткові політичні ризики для Києва?

Спробуємо розібратися.

Торги навколо квоти

"На саміті Україна – ЄС президент Зеленський офіційно звернувся до Європейської комісії, щоби вони стали фасилітаторами нашої суперечки з Польщею. Однак, якщо прогресу тут не буде, ми готові вже у січні звернутися до арбітражу, як це прописано в Угоді про асоціацію. Відповідні документи та розрахунки нами вже зібрані", – заявила у вівторок 21 грудня віцепрем’єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина. 

Суперечка, про яку йдеться – зменшення видачі Польщею квоти на здійснення вантажних перевезень. Ця квота регулюється двосторонньою угодою, яка регламентує її на рівні 200 тисяч універсальних дозволів, а також прописувала можливість за згодою сторін збільшити квоту ще на 60 тисяч дозволів. Такі обсяги повністю відповідали потребам України.

До 2018 року проблем із виконанням цієї угоди не було.

Однак у вересні 2018 року Варшава заявила про скорочення квоти до 130 тисяч дозволів, що не влаштовувало Київ.

"Нам вдалося збільшити розмір видачі квот до 160 тисяч, однак ми ніколи не погоджувалися на зменшення квоти та завжди ставили питання про повернення до прописаних 200 тисяч", – розповідає Віктор Довгань, який у 2016-2019 роках був заступником голови Мінінфраструктури з питань європейської інтеграції.

За його словами, польська сторона неодноразово, в тому числі – під протокол, погоджувалася повернутися до прописаної квоти, однак висувала для цього додаткові вимоги. "Анджей Адамчик (міністр інфраструктури Польщі) постійно озвучував все нові вимоги, за умови виконання яких Польща погодиться повернутися до прописаної квоти. Спочатку це було розширення пропускної спроможності КПП "Краковець", потім – додаткові слоти для авіакомпанії LOT, згодом ще щось", – розповідає Довгань.

Також аргументом для Варшави була корупція у розподіленні дозволів на перевезення серед українських компаній. Це давало можливості польським урядовцям стверджувати, що реальна потреба українських перевізників у дозволах є суттєво нижчою.

Про можливість перенесення справи у міжнародний арбітраж українські урядовці заявляли ще з 2019 року. "Я великий шанувальник принципу, що коли проблему можна вирішувати на двосторонньому рівні, то так і треба робити – але не тоді, коли дискусія заходить у глухий кут. В діалозі з Варшавою у цьому питанні досить тривалий час не було прогресу. Можливо, ще якусь дискусію провести на двосторонньому рівні, але якщо вона буде знову без результату – будемо передавати її на загальноєвропейський рівень", – заявляв у вересні 2019 року в інтерв’ю ЄвроПравді новопризначений торговий представник України Тарас Качка. 

Втім, довгий час Київ уникав цього кроку. Не в останню чергу тому, що досі Варшава йшла на незначні поступки Києву, погоджуючись у другій половині року видати додаткові дозволи на перевезення поза квотою.

Це не вирішувало проблеми – згідно з результатами дослідження Німецько-української торгово-промислової палати, дефіцит дозволів у 2020 році призвів до недоотримання українськими експортерами близько 500 млн євро.

Додаткові дозволи хоч якось дозволяли "пом'якшувати" проблему. Та цього року все змінилося.

Без шансів на діалог із Варшавою

"Цього року ми вперше не отримали від Польщі жодного додаткового дозволу, і це в ситуації, коли станом на вересень у нас залишилося лише близько 7 тисяч невикористаних дозволів, а у жовтні квота була вичерпана повністю", – розповідає заступник міністра інфраструктури Мустафа-Масі Наєм.

При цьому на економічному форумі в польському Карпачі, що відбувся у вересні, питання дозволів на перевезення було предметом обговорення прем’єрів обох країн, і глава польського уряду Матеуш Моравецький дав обіцянку розібратися у проблемі.

Втім, за словами Мустафи-Масі Наєма, в реальності ситуація лише погіршилася. Польська сторона спочатку уникала діалогу з українцями, а потім взагалі висунула ультиматум: жодних переговорів про квоти до розблокування Україною важливої для польського експорту залізничної колії, закритої на ремонт.

"Якщо минулорічні збитки України були оцінені у 500 млн євро, то цього року вони будуть набагато більшими, можливо, десь на рівні 1 млрд євро", – додає Наєм.

Він додає, що аргумент Варшави про корупційний розподіл польських дозволів більш не є актуальним – із появою електронного обігу видачі дозволів це питання вже закрите.

В такій ситуації українська сторона вже не має іншого вибору, аніж переносити питання з двостороннього рівня на рівень ЄС.

Попри те, що видача дозволів регламентована двосторонньою україно-польською угодою, до якої Єврокомісія не має стосунку, в уряді переконують: проблема вийшла далеко за межі відносин Києва та Варшави.

За словами Ольги Стефанішиної, нинішня позиція Польщі є "дискримінаційною до України та не відповідає нормам Угоди про асоціацію". Вона відзначає, що брак дозволів на перевезення "стає проблемою в наших торговельних відносинах, гальмуючи розвиток нашого експорту, а також стримує ті іноземні компанії, які воліли би перенести своє виробництво в Україну".

Українська сторона спирається на ст. 136 Угоди про асоціацію, згідно з якою "сторони не запроваджують умов взаємного доступу на ринок, які є більш обмежувальними у порівнянні з ситуацією, що склалася на дату, що передує набрання чинності цієї Угодою".

А відповідно, впевнені у Києві, якщо на момент набрання чинності УА Україна отримувала від Польщі 200 тисяч дозволів, то зменшення цієї квоти є порушенням букви та духу Угоди про асоціацію.

"Крім того, не слід забувати, що ці дозволи – це не лише питання торгівлі між Україною та Польщею. За цими дозволами українські перевізники їдуть далі – у Німеччину, Францію, Нідерланди, Велику Британію… Зменшення квот б’є по нашій торгівлі з цими країнами, і від дій Польщі страждають не лише українські, а й великі мультинаціональні компанії", – додає Мустафа-Масі Наєм.

Шанси на перемогу є, але…

Як буде відбуватися арбітраж і якими є шанси України на успіх?

Партнер та керівник практики міжнародної торгівлі юрфірми "Ілляшев та партнери" Олена Омельченко відзначає, що перенесення діалогу на рівень Україна – ЄС дійсно виглядає перспективно для Києва.

"Видачу дозволів регламентує двостороння угода, спираючись на яку, ми ніяк не можемо оскаржити дії Польщі. Натомість якщо ми переносимо питання у формат дискримінації українського експорту, такі шанси з’являються", – розповіла вона.

Саме цією логікою і пояснюється звернення Києва за фасилітацією до Єврокомісії.

"Єврокомісія може заявити, що це питання має залишитися на рівні двосторонніх переговорів України та Польщі, може відповісти, що не має повноважень змусити Варшаву повернутися до прописаної квоти. Проте нам необхідна будь-яка офіційна відповідь Єврокомісії з цього питання – вона дасть нам можливість вимагати створення арбітражу, щоб оскаржити це рішення. Відповідно, арбітраж вже буде не нашою суперечкою із Польщею, а з ЄС", – пояснює юрист.

При цьому вона уточнює: попередні консультації з ЄС можуть затягнутися, а тому плани уряду вже у січні вимагати скликання арбітражу виглядають занадто оптимістичними.

Олена Омельченко додає: попри те, що Україна має шанси на перемогу в такому арбітражі, їй треба бути готовою й до політичного тиску – в ЄС явно будуть не в захваті від цих вимог, адже у разі перемоги Києва в арбітражі Брюсселю треба буде шукати механізми, як змусити Варшаву виконати це рішення.

Саме тому Києву вже зараз треба бути готовим до політичного тиску, метою якого є повернення до розгляду цієї проблеми у діалозі лише з Варшавою.

І це не всі можливі проблеми. Цілком ймовірно, що за такого сценарію Варшава може відповісти різким зменшенням активності в підтримці України. Більш того, можливе навіть зменшення підтримки Польщі у безпекових питаннях – там, де залученість Варшави була послідовно високою навіть у моменти суперечок між нашими країнами.

Нарешті, зважившись на арбітраж, Київ має вирішити ще одну проблему.

Річ у тім, що Україна не виконала рішення попереднього арбітражу з ЄС у справі мораторію на експорт лісу-кругляка (і за останніми даними, й не збирається його виконувати). Це питання напевно поставить Брюссель, і воно працюватиме явно не на нашу користь.

Для прийняття остаточного рішення українському уряду варто проаналізувати всі ці фактори, щоб мінімізувати їхній негативний вплив.

Лише за такого сценарію Київ може розраховувати на перемогу в арбітражі з ЄС.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"