Найближчими днями в Україну прибуде президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган.

Як очікується, цей візит буде багатий на новини. Зокрема, сторони хочуть підписати угоду про зону вільної торгівлі – відповідні переговори зараз завершуються в терміновому порядку.

Також Туреччина пропонує Києву своє посередництво у діалозі з Кремлем, прагнучи замінити Мінськ.

Чи варто Києву приймати цю пропозицію? І чи немає там підводних каменів?

Ці запитання ЄвроПравда поставила Євгенії Габер, старшому аналітику Центру дослідження сучасної Туреччини Карлтонського університету.

Як і завжди, повністю нашу розмову можна подивитися на YouTube-каналі ЄвроПравди. А найцікавіші моменти дискусії можна почитати нижче.

Також нагадаємо, що у нас відбулася цікава розмова з послом Василем Боднаром про військову співпрацю з Туреччиною.

Турецька пропозиція посередництва

Будь-яке посередництво, яке дозволяє вирішувати нинішню ситуацію у мирному форматі і забезпечити деескалацію, це завжди добре.

А якщо подивитися на заяви керівництва країни, ми побачимо регулярний меседж, що Україна готова долучатися до будь-яких форматів, які можуть дозволити врегулювати ситуацію.

Якщо це буде посередництво США – це для нас прийнятно, якщо буде посередництво Туреччини – так само вітається, якщо це буде посередництво прийнятних для нас інших третіх сторін – це також для України добре.

Звичайно, на експертному рівні можна дебатувати про те, наскільки кожен із посередників є нейтральним, адже кожен має за цією пропозицією свої приховані інтереси, а відповідно, є можливість аналізувати, наскільки для України такий формат може бути комфортний.

Що стосується Туреччини, то моє особисте враження, що це непоганий варіант.

Хоча б тому, що це наш стратегічний партнер, це країна, яка є для нас зрозумілою, з якою ми активно розвиваємо співпрацю.

Це не означає, що Туреччина не має інтересів у цій ситуації. А крім того, у РФ є важелі впливу на Анкару.

Тому треба бути реалістами: очікувати від Туреччини якогось серйозного, відверто проукраїнського налаштування в рамках цих переговорів, якщо вони відбудуться, не варто. Та одночасно Анкара могла би бути ефективною у вирішенні питань нижчого порядку. В тому числі за такого сценарію можна було б очікувати прогресу й у звільненні політичних бранців Кремля, зокрема кримських татар, долею яких Туреччина опікується.

Вибір Анкари між Україною та Росією

Дуалістичність позиції Туреччини в зовнішній політиці вже можна назвати традиційною.

Туреччина намагається зберігати баланс між Україною та Росією і розвивати відносини з обома сторонами відкритого військового конфлікту.

А раніше таку ж проблему Туреччина мала у 2008 році, під час російсько-грузинської війни.

Така ситуація не є простою для Анкари. З одного боку, Україна – це стратегічний партнер, важливий з точки зору військово-технічної співпраці. На додачу Туреччина є членом НАТО й має йти у фарватері Альянсу – і розуміти наслідки своїх кроків, якщо вчинить інакше.

З іншого боку, для Туреччини також важливі відносини з РФ. Попри те, що Анкара не визнає незаконної анексії Криму, для неї Росія також є важливим стратегічним партнером. Це величезний ринок, і втратити його Туреччина не може собі дозволити.

Тому наскільки б зараз не були позитивними відносини з Україною, в тому числі зростання товарообігу, не варто забувати, що обсяги торгівлі між Туреччиною і РФ – десь разів у 6-7 більші. Замістити це ми поки не можемо.

А на додачу до торгівлі, існують ще й стратегічні речі, на кшталт газогону "Турецькій потік" чи атомної станції Akkuyu – це також можливості для РФ шантажувати Туреччину.

Ставлення Ердогана до президентів України та РФ

Відносини Ердогана з Володимиром Зеленським, як мені здається, значно еволюціонували. Хоча у нас дуже гарні відносини з Турецькою Республікою, ці взаємини складалися не відразу. 

Ердоган – це політик з досвідом, консервативний, достатньо стриманий. Звичайно, що на його тлі президент Зеленський виглядав дещо несерйозно, зважаючи на його походження з шоу-бізнесу. 

Але по мірі контактів це ставлення змінювалося. А цих контактів достатньо багато – двічі-тричі на рік президенти зустрічаються особисто, плюс є телефонні розмови.

Обидва президенти націлені на конкретний результат – і це зближує Ердогана і Зеленського.

Що стосується відносин Ердогана з Владіміром Путіним, то не для кого не є таємницею, що вони стоять на схожих платформах і мають подібний стиль керування.

Проте після декількох криз між країнами і особисто між президентами ці відносини значно зіпсувалися. Я маю на увазі не тільки 2015 рік зі збитим літаком, а, наприклад, події 2020 року, коли у сторін були домовленості по Сирії, проте Росія все одно продовжила бомбардування, внаслідок чого загинули турецькі військові.

Для президента Ердогана це була особиста образа.

Тому, незалежно від того багажу, який був від самого початку, зараз для турецького президента не дуже професійний, але щирий і зрозумілий президент України є більш прийнятним, аніж Путін, з яким накопичилося багато негативного досвіду.

До речі, так само проблеми у відносинах Ердоган свого часу мав і з Віктором Януковичем.

Президент Ердоган є правовірним мусульманином, який не вживає алкоголь, а тому йому були неприємні відповідні пропозиції Віктора Януковича. Але головне – було важливо, наскільки людина дотримується свого слова, коректно та адекватно поводиться. У Януковича з цим були певні проблеми.

Чи впливає історія на сучасні відносини?

Це той рідкісний випадок, коли можна абсолютно, не кривлячи душею і не добираючи дипломатично слова, сказати, що навіть найбільш болючі сторінки нашої історії не створюють проблем для сучасних відносин.

Навіть якщо йдеться про відносини козацтва та Османської імперії.

Тут взагалі є дуже цікавий феномен, коли хоробрість, бойовий дух та волелюбність українських козаків у сучасній Туреччині сприймаються з повагою, як з боку суспільства, так і з боку керівництва країни.

Тому тут наше завдання, як експертів, не працювати над подоланням історичних образ, а демонструвати, що у нас є століття спільної історії.

Концепція "тюркського світу"

Почну з того, що ця концепція не загрожує Україні.

Це дійсно важливий напрямок зовнішньої політики Туреччини, яка позиціонує себе як держава з численними регіональними ідентичностями, в тому числі через тюркський фактор.

Нещодавно інтернет облетіли фотографії, на яких лідер партії Націоналістичного руху Туреччини Девлет Бахчелі вручав Ердогану карту, де позначено умовні кордони тюркського світу.

В цій карті Росія побачила загрозу для себе.

Проте вся ідея з тюркським світом, на мій погляд, полягає не стільки в тому, щоб підкреслювати ідеологічний фактор і створювати якісь квазіконфедерації держав, скільки в тому, щоб, користуючись м’якою силою Туреччини в регіоні, промотувати свої власні інтереси: економічні, інфраструктурні, транспортні, інвестиційні.

Що стосується можливості якоїсь спільної діяльності тюркських держав, то такі припущення базуються на заяві колишнього командувача військово-морських сил Туреччини.

Ця заява – реакція на введення військ ОДКБ на територію Казахстану. Серед них були й вірменські військові, що для турецьких націоналістів було досить чутливо.

Проте такі заяви дозволяють собі тільки маргінальні сили. Офіційна риторика відкидає будь-які плани армії Турану.

Анкара корегує зовнішній курс

Останнім часом ми побачили спроби Туреччини відновити стосунки з Вірменією та Ізраїлем, які вже давно були у кризі.

Це новий тренд турецької дипломатії, про який дуже багато говорять як про один з основних феноменів минулого року.

Анкара прагне продемонструвати свою конструктивну роль у регіоні і покращити відносини з ЄС і з НАТО. Але для цього їй потрібні якщо не добрі, то принаймні робочі відносини з іншими країнами.

Саме в цьому контексті варто розглядати й ініціативу посередництва між Україною та РФ.

Це той випадок, коли Туреччина може в рамках своїх інтересів сприяти відновленню в регіоні миру і стабільності, але одночасно – тим самим змінити свій імідж на Заході, показати себе не лише як країну, яка має конфлікти з ЄС, але і як відповідального члена НАТО, який допомагає Україні.

Розмовляв Юрій Панченко,

відео Володимира Олійника,

"Європейська правда"