Німеччина, яка тривалий час була ключовим противником військової допомоги Україні, гальмуючи навіть постачання зброї іншими державами-членами НАТО - нині на порозі змін.

Ще два тижні тому це видавалося абсолютно неймовірним, але нині у Берліні всерйоз обговорюють відмову від цього принципу. Причому за те, щоби допомогти Києву оборонятися від агресивної Росії, висловлюються також політичні важковаговики з різних партій.

І, як не дивно, "спусковим гачком", який спричинив справжню революцію у свідомості багатьох німців, став ганебний виступ німецького віцеадмірала Шьонбаха.  А точніше - та хвиля жорсткої критики на адресу Німеччини, яка розпочалася після нього. Нагадаємо, у січні командувач ВМС Німеччини Кай-Ахім Шьонбах заявив про потребу "поважати Путіна", виступив проти України та Грузії в НАТО тощо. 

Військового доволі швидко покарали, але проблему це не вирішило. 

Про те, що довіра до Берліна серйозно та стратегічно підірвана, однією з перших написала "Європейська правда". А наш Editorial "Німеччина штовхає до війни та руйнує своє майбутнє" запустив хвилю, яка зрештою дісталася самої Німеччини.

Про те, що ж відбувається у німецькому суспільстві та хто виявився нашим союзником - дивіться у відео "Європейської правди".

Якщо ж вам більше до вподоби текстовий формат - запрошуємо до читання тексту на цю ж тематику.

Що стоїть за забороною?

Прохання до Німеччини про підтримку України - не нові.  Київ просить про це вже не перший рік, а нині, перед загрозою нового нападу Росії, до нас додалися й голоси інших західних союзників.

На перший погляд, ці прохання не мають впливу. 

Берлін видається непохитним. Цього тижня один з чільних представників правлячої коаліції знову пояснив відмову постачати зброю Україні. Та й перед цим у Бундестазі офіційно закликали вирішити конфлікт з РФ дипломатією, а не постачанням зброї.

Для нас, українців, це звучить безглуздо.

Російську агресію проти України не зупинити "дипломатією", і здавалося б, за майже 8 років це мали зрозуміти усі - але не все так просто. Німеччина - особлива. У цій державі справді діє особливий, хоч часом і безглуздий принцип щодо постачання зброї: Німеччина не постачає зброю до зон конфліктів. Точніше, "майже не постачає", бо є окремі винятки, про них трохи згодом.

Є одночасно три причини того, що Берлін від 2014 року блокує постачання зброї до України.

Перша проблема полягає у тому, що Німеччина - глибоко травмована нація. 

Для німців дуже високе значення має почуття провини за те, що саме Німеччина розпочала Другу світову війну, і нині вони не хочуть, щоби німецька зброя колись була використана у гарячих точках, через що на них - нехай навіть підсвідомо - лягла відповідальність за бойові дії (на жаль, у росіян, які поділяють відповідальність за пакт Молотова-Ріббентропа, подібного відчуття немає, але це інша тема)

Друга проблема - те, що в свідомості німців колишній СРСР - це передусім Росія, і передусім перед Москвою вони бачать свою провину. В широкому німецькому суспільстві, на жаль, немає розуміння того, що гітлерівська Німеччина після Польщі напала передусім на Білорусь та Україну. Тож у Берліні повторюють мантру про те, що вони, мовляв, "не можуть піти на те, щоби вперше після війни німецька зброя була використана проти Росії". 

Це пояснення  для нас також звучить сумнівно - зрештою, Німеччина є членом НАТО, а у цього Альянсу головним противником є саме Росія. То що ж роблять німецькі військові на спільному патрулюванні східних рубежів НАТО, у державах Балтії та Польщі? Але для німецьких політиків така логіка є щирою!

І, нарешті, третя проблема, яка має своє ім’я. Це - Ангела Меркель.

Саме вона у 2014 році виступила категорично проти будь-якої підтримки України зброєю у її опорі РФ. Та не поспішайте навішувати на неї ярлик "проросійськості". Річ у тім, що Меркель щиро (хоча, на наше переконання, помилково) вірила у можливість дипломатичного виходу з російсько-української війни. 

Німецька "Мутті" любила дипломатію, вміла вести багатогодинні переговори і здобула у ЄС славу людини, здатної знайти компроміс у будь-якій ситуації (але так і не зрозуміла, що Путін - не європейський лідер, і з ним це не працює). До речі, радимо у вільний час подивитися відеоінтерв’ю Павла Клімкіна, де він про це детально розповідає.

Все це потрібно, щоби розуміти, у якій "непробивній" ситуації ми перебували донедавна зі своїми проханнями про зброю. 

Утім, реальність вже почала змінюватися. 

Сила слова

У той час, як німецькі політики у своїй масі лишалися "путінферштеєрами", тобто тими, хто прагне "зрозуміти Росію" - в України з’явилося дедалі більше підтримки серед журналістів німецьких ЗМІ. 

Одним з критиків німецького прагнення "обійняти Путіна" вже давно є видання Bild, яке працює у форматі таблоїда, але має поза тим величезний вплив - щодня його друковану, електронну та інтернет-версії читають кілька мільйонів німців. 

Інші німецькі видання не поспішали активно ставати на захист України у цій суперечці. 

Але шокуючі заяви віцеадмірала Шьонбаха та резонанс, який вони спричинили - багатьох змусили замислитися і зробити висновки.

Почалося усе з тиску з-за кордону. Слідом за Європейською правдою (еditorial якої, перекладений англійською та німецькою мовами, републікувала низка західних аналітиків) подібні публікації вийшли і у інших ЗМІ, аж до Financial Times. 

Але найголовніше - те, що до кампанії долучилися і німецькі видання.

У тому числі - впливовий Der Spiegel.

Минулого тижня журнал видав різку публікацію під назвою "Позиція Німеччини щодо зброї для України не має сенсу". Вона вийшла у форматі редакційної статті, коли автор тексту (Ральф Нойкірх) висловлює також вимогу, підтриману редакцією загалом. 

У статті йдеться, що відмова Берліна постачати зброю Україні підриває західну політику стримування та заохочує Владіміра Путіна до подальшої агресії. 

Журнал називає "більш ніж незграбним" рішення німецького уряду поставити Україні 5 тисяч військових шоломів - особливо в той час,  коли у рамках НАТО Німеччина заблокувала закупівлю снайперських гвинтівок для України, а Естонія все ще чекає, поки Берлін схвалить поставку до Києва гаубиць, вивезених свого часу з Німеччини.

Журналісти також прямо закликають Німеччину відмовитися від  принципу непостачання зброї.

"Канцлер Німеччини Олаф Шольц і міністр закордонних справ Анналена Бербок посилаються на принцип, який забороняє країні постачати зброю в зони бойових дій. Для цього положення є вагомі підстави. Зброя може сприяти загостренню конфлікту, і вона може потрапити в чужі руки, як це сталося в Афганістані після нещодавньої перемоги "Талібану". Таку позицію також підтримує більшість німецьких виборців. Але в певних ситуаціях політичні принципи можуть призвести до неправильних результатів, навіть якщо вони принципово правильні", - пише видання. 

Редакція зазначає, що поставка зброї з Німеччини надіслала би Путіну сигнал про єдність Заходу. Зараз сигнал є протилежним.

"Ніхто не знає, чи буде достатньо доставки зброї в Україну, щоб запобігти війні. Однак безсумнівно, що роз’єднаність робить війну більш імовірною".

В унісон з редакційним матеріалом Der Spiegel звучить колонка політичного оглядача видання Die Welt Ніколяуса Долля, який стверджує, що "коливання Німеччини лише заохочує Путіна до його агресивного курсу".

"Федеральний уряд діє слабко стосовно Путіна, на відміну від багатьох інших країн. Послання Німеччини російському президенту тепер має бути зовсім іншим", - йдеться у матеріалі. 

В іншій статті видання наводить позицію Польщі, яка почала сумніватись у тому, на чиєму боці насправді їхній сусід. Мовляв,  Німеччина стала "троянським конем" Путіна у НАТО.

"Німецько-польські відносини на новому мінімумі. Варшава очікувала, що канцлер Шольц дасть інший сигнал", - йдеться у матеріалі, у якому також відзначається, що "найтемніші прогнози польського уряду справджуються в ці дні". 

Зауважимо: вимоги до уряду відмовитися від принципу непостачання зброї до конфліктних зон мають тверде підгрунтя. Адже ця заборона не є абсолютною!

По-перше, в історії Німеччини вже були випадки, коли уряд робив винятки. Найсвіжіший приклад - рішення уряду Меркель передати зброю курдській самообороні на півночі Іраку для того, щоби ті змогли стримати  наступ терористів з "Ісламської держави". Детальніше ЄвроПравда розповідала про це у статті "Збройні помилки Німеччини".

Але й це не все.

Німецький принцип "непостачання у конфліктні зони" хоч і не має статусу закону, але зафіксований у документі на сайті Мінекономіки. У ньому напряму зазначений виняток з цього правила: Німеччина має право постачати зброю навіть у кризові регіони, якщо йдеться про її використання з метою самооборони (як передбачено ст. 51 Хартії ООН).

Чи хтось сперечається з тим, що Україна здійснює самооборону від російської агресії?!

Політичний землетрус

Різка зміна позицій ЗМІ почала впливати і на політиків. Це не дивно, так працює демократія.

Україна потрапила в унікально сприятливий момент.  Нинішня німецька коаліція доволі слабка, у неї є внутрішні чвари і сильна опозиція - колишня партія Меркель, Християнсько-демократичний союз. І хоча ще півроку тому лідерка цієї партії особисто блокувала поставки зброї Україні в рамках механізму НАТО - зараз її соратникам стало вигідніше бути "лібералами". 

Нещодавно у ХДС змінилось керівництво, і новий глава партії Фрідріх Мерц висловлює протилежну позицію щодо поставок зброї. Звичайно, у партії залишаються яскраві противники цього рішення, однак позиція Мерца є показовою.

Зауважимо: Мерц ще в грудні, до обрання на посаду, зазначав, що запити України на отримання зброї є легітимними з огляду на масштабне розгортання Росією армії на українських кордонах. Нині, вже на чолі головної опозиційної партії, він підтвердив своє переконання. "Німеччина не повинна блокувати підтримку України оборонною зброєю - хоча б через відповідальність за нашу історію, але й для забезпечення політичного мирного порядку в Європі, якому має бути віддана і Росія" - заявив політик.

Таких яскравих заяв у лавах правлячих соціал-демократів (СДПН) поки не чутно. 

Однак і з цієї, традиційно лояльної до РФ партії надходять сигнали про можливі тектонічні зсуви. 

Чого вартує лише заява "патріарха" німецької політики, колишнього очільника МЗС та віцеканцлера Зігмара Габріеля. 

Габріель був головою СДПН з 2009 по 2017 рік, коли вона входила в правлячу коаліцію з блоком Ангели Меркель. Габріеля вважають найбільш відданим учнем знаного путінофіла Герхарда Шредера, який днями не здивував і у своєму стилі звинуватив Україну у "брязканні зброєю". 

Крім того, Габріель відомий тим, що  під час перебування в уряді був прихильником і одним з ключових лобістів "Північного потоку-2". 

Але зараз політик каже те, на що поки не наважується канцлер і його високопоставлені однопартійці: цей трубопровід не повинен працювати, якщо Путін знову нападе на Україну. 

"Всі знають, що військові атаки Росії на Україну стануть похоронним дзвоном для "Північного потоку-2". 

Водночас він вважає правильним, що Німеччина поки "не поховала" проєкт: "Якщо ви хочете вести переговори з Росією, то повинні залишити якнайбільше на столі переговорів і "поховати" якнайменше заздалегідь".

Та повернемося до головного питання цієї статті. Габріель також не погоджується зі збройною політикою уряду і закликає до відкритого обговорення цього питання.

"Чи має Україна право на самооборону від можливого воєнного нападу? Відповідь: Так! Тож чи хочемо ми допомогти Україні захистити себе?... Що нам зараз потрібно щодо України, то це дискусія без табу та заборон, публічна і в Бундестазі", - каже німецький соціал-демократ.

Втім, у керівництві СДПН свого однопартійця чути не готові. 

І це треба підкреслити: попри те, що суспільна думка почала змінюватися, до перемоги здорового глузду ще далеко. 

Уряд Німеччини поки що не готовий давати дозвіл на постачання зброї для України і намагається триматися тих самих принципів, про які ми написали вище. Утім ще ніколи Берлін не був такий близький до того, щоби відступитися від них. 

Дипломатичний переворот

Окремі підстави для позитивних очікувань дає те, що на фоні останніх подій з критикою уряду починають виступати також представники так званої "глибинної держави" - німецькі дипломати.

Один з них - глава Мюнхенської конференції з питань безпеки (який завершує роботу на цій посаді) Вольфганг Ішингер, що є одним з найавторитетніших фахівців у питанні безпеки у світі.

У його поглядах на світ нині, схоже, відбувається справжня революція.

Трохи більше як рік тому в інтерв’ю "ЄП" Ішингер висловлювався проти зупинки будівництва "Північного потоку-2", бо "західні інвестори вклали у нього мільярди євро". Нині ж він заявляє, що через незграбні дії уряду і у питанні ПП2, і у питанні постачання зброї Україні Німеччина втрачає повагу як у США, так і в інших країнах-союзниках. 

"Німеччина вже втратила довіру декількох партнерів, або ризикує втратити її", - заявив Ішингер, додаючи, що коливання Берліна грає на руку Росії і його точно не могли не помітити у Москві. 

А от наступник Ішингера на посту глави Мюнхенської безпекової конференції Крістоф Гойсген звинуватив уряд у подвійних стандартах. Мовляв, з одного боку, Німеччина дуже неохоче постачає зброю в зони конфлікту через свою власну історію.

"У той же час ми також експортуємо до Ізраїлю найсучасніші підводні човни. Тож зараз справедливо ставиться питання, чи не повинна Німеччина також постачати зброю Україні з тієї ж причини", - заявив Гойсген, який був також багаторічним радником Ангели Меркель із зовнішньої політики. Крім того, Гойсген виступив категорично проти роботи "Північного потоку-2" у разі нового нападу Росії на Україну, "ніби нічого не трапилося". 

* * * * *

Чи дослухається уряд Олафа Шольца до критики та закликів змінити свою політику щодо України та Росії і коли це станеться, спрогнозувати важко. 

Однак зміни, які вже відбуваються - дають надію.

Наступного тижня канцлер Олаф Шольц їде на переговори у Білий дім. Чи вдасться президенту США Джо Байдену спонукати Берлін до більш рішучих кроків у боротьбі за європейську безпеку - буде зрозуміло вже скоро.

І навіть якщо на цьому етапі карколомних змін не відбудеться, нинішні події мають принципову вагу для майбутнього. Німеччина - демократична держава, де влада регулярно змінюється, і новим очільникам доведеться згадати про те, якими були суспільні вимоги в українському питанні.

Втім, сподіваємося, що розуміння реальності з’явиться ще у нинішнього німецького уряду. Голоси на користь цього лунають в Берліні все частіше.

Автори: 

Христина Бондарєва, Сергій Сидоренко,

"Європейська правда"