Такого не було дуже давно – Україна, що зазвичай лишається поза увагою у Франції, вже понад тиждень "робить заголовки" і привертає увагу широкої аудиторії, а не лише профільних експертів. Звичайно, ми досягли цього не самі по собі – це сталося через нове, безпрецедентне загострення російської безпекової кризи (яку багато хто на Заході за звичкою продовжує називати некоректним терміном "українська криза").

А найголовніше – те, що особисте втручання президента Франції Еммануеля Макрона зробило українську проблематику частиною внутрішньополітичної, передвиборчої дискусії. Про дії президента та його спроби вирішити конфлікт з Росією пишуть ключові французькі газети, про це говорять на ток-шоу, на передвиборчих дебатах тощо – словом, є увага на недосяжному досі рівні.

Те, що увагу викликали особливі обставини, містить також позитив.

Усюди в новинах говорять про загрозу прямого нападу Росії на Україну (а не гібридної агресії, як було на Донбасі), і це саме по собі прибирає залишки давньої іміджевої проблеми нашої держави: донедавна чимало пересічних французів сприймали Україну як таку собі складову Росії. Це звучить дивно після 2014 року, але це справді так.

Однак викорінити цей стереотип недостатньо – постає питання, чим його замістити. Чи є у Франції інтерес до Києва поза російською проблемою? Чого чекають від нас у Парижі? Чи обґрунтовані чутки про готовність французьких політиків поступитися українським суверенітетом?

Відповіді на ці та інші запитання шукали на форумі "Україна – Франція", що відбувся 10 лютого в Парижі (організатори – український незалежний think-tank Центр "Нова Європа" та IFRI, Французький інститут міжнародних відносин). І треба визнати, що сигнали, які ЄвроПравда почула на цій події та за її межами, дають підстави для обережного оптимізму.

Та одну з тез варто виокремити.

Поширена думка про "святість" Мінських домовленостей для Франції вже стала хибною. Про потребу відмовитися від них у Парижі вже кажуть вголос.

Візит добрих новин

Поїздка президента Макрона до Росії та України, про яку детально розповідала "Європейська правда", продовжує лишатися однією з ключових міжнародних тем у Франції.

Те, в якій тональності про це пише переважна більшість ЗМІ, також не може не тішити, якщо брати до уваги те, що донедавна публікації більшості видань намагалися враховувати російський інтерес. Нині, після публічного приниження Макрона Путіним, після того, як у Франції почули "іхтамнєт" стосовно російських військових в Африці (абсолютна аналогія з риторикою РФ щодо Донбасу!), все змінилося.

Макрону дорікають вже не тим, що він недостатньо активно домовляється про нормалізацію бізнесу з росіянами, а тим, що він іде на поступки агресорові. Президента критикують за висловлене ним у вузькому колі припущення про "фінляндизацію України". Через це він змушений виправдовуватися і запевняти у підтримці політики відкритих дверей НАТО.

А головне – інші політики також бачать, що підтримка Росії стала надто токсичною дією.

Зростає й цікавість до України загалом.

Показником цього став вже згаданий форум "Україна – Франція" у Парижі. Його організатори кажуть, що стикнулися з небаченою зацікавленістю. Попри те, що на форум не було публічної акредитації, до організаторів зателефонували і записалися понад 200 людей; через пандемічні обмеження лише 60 з них отримали дозвіл на особисту присутність у залі.

Та повернемося ще раз коротко до візиту Макрона до РФ та України. Форум відкривав міністр закордонних справ Дмитро Кулеба, якого одразу ж спитали про те, чи не був президент Франції надто лояльним до Росії (почути таке у Парижі ще три-чотири роки тому було в принципі неможливо!).

Запитання майже дослівно звучало так: "Чи правда, що президент Франції на переговорах у Києві викручував вам руки, щоб Україна погодилася на нейтральний статус?".

У відповідь міністр так і не заперечив, що від Еммануеля Макрона звучала така пропозиція. Радше навпаки, у присутніх мало скластися враження, що Макрон висував таку ідею та отримав відмову.

"Я мав нагоду привітатися з президентом Макроном, і можу сказати, що в нього дійсно дуже міцне і впевнене в собі рукостискання. Але недостатньо міцне, щоби викрутити руки мені чи комусь з українського керівництва", – заявив міністр, додавши, що зрештою переговори Зеленського з Макроном були "дружньою розмовою про те, як зрушити процес з місця".

Але загалом поїздку Макрона до України розцінювали як добру, коли йшлося про двосторонній порядок денний.

Мінськ, зруйнований Росією

А от з нормандським напрямком усе складніше.

Кулеба, звертаючись до французьких учасників дискусії, взявся зруйнувати ще один стереотип, що є украй популярним у Франції та відображає стратегічне ставлення до України. У Парижі (та деяких інших столицях Західної Європи) вже не перше десятиріччя переконують українських колег, що вони мають стратегічне розташування між Заходом та Сходом, та що Київ має використовувати це як перевагу.

Очільник МЗС вважає, що ці розмови мають припинитися. "Я категорично відкидаю пропозицію про те, що Україна має стати містком між Сходом і Заходом тощо. Ми не буфер. Ми невід’ємна частина Заходу", – заявив він, відкриваючи форум "Україна – Франція".

Ця заява дуже збігалася з тональністю обговорення так званих Мінських домовленостей, а також Нормандського формату. Кулеба, який виступав прямо перед початком нормандських перемовин на рівні радників, попередив, що Україна має чітку "червону лінію" щодо неприпустимості переговорів з бойовиками ОРДЛО і не поступиться нею.

Міністр також детально пояснив, чому не вважає цю позицію України відходом від "Мінська". 

От тільки виявилося, що принаймні частині французьких учасників цей "реверанс" був не потрібен.

Навпаки, саме від них на форумі лунали заяви, що відмова від "Мінська" – це реальний варіант.

Адже у можливість того, що "Мінськ" призведе до вирішення конфлікту на Донбасі, не вірить вже ніхто.

"Чи можна примушувати українське суспільство виконувати Мінські угоди? Адже це виллється у розкол в українському суспільстві", – поставила запитання колегам у залі Юлі Шукан, дослідниця з паризького Інституту політичних та соціальних наук (ISP/CNRS). 

"Як можна вимагати від України виконувати Мінські угоди – чи не означає це, що ми змушуємо Україну відмовитися від європейських і євроатлантичних прагнень?", – додала вона згодом, знову піднявши тему, яка стала очевидною після візитів Макрона до Москви та Києва - про неприпустимість "спонукання Києва до нейтралітету".

А французька парламентарка, голова міжпарламентської групи дружби України та Франції Валерія Фор-Мунтян пішла ще далі і запропонувала розглянути відмову від Мінська - адже діалог на базі цих домовленостей, на її переконання, зайшов у глухий кут. "Можна змінювати підходи у Нормандському форматі, але якщо базою переговорів є Мінські угоди, то досягти успіху буде важко", - пояснила вона.

На цьому фоні українські учасники видавалися найбільш консервативними.

Хоча відчувалося, що нинішній стан їх також дратує. І давно. І не лише їх.

Спецпредставник МЗС України з питань санкційної політики, який вже кілька років не бере участь у нормандських переговорах, але був долучений до них у перші роки "Нормандії", переказав свою давнішню розмову з німецькими та французькими колегами, під час якої вони зійшлися на такому описі Мінська 

"Росія зробила все, щоби Мінські домовленості померли, від’єднала пацієнта від систем життєзабезпечення, а ми намагаємся його врятувати, робимо штучне дихання тощо"

Здавалося, що якби зараз у залі відбулося голосування про відхід від Мінська - на підтримку цього формату не знайшлося би жодного голосу. Принаймні публічно на його захист не став ніхто.

Захід відкриває Росію 

Загалом форум "Україна – Франція", організований IFRI та центром "Нова Європа", справляв дуже небанальне враження. Якщо хтось чекав побачити тут "русофілів", якими у нас часто вважають французьких представників - то точно був розчарований.

Його незвичність визнавали навіть французькі представники. У тому числі ті, чиєю експертизою переважно є Росія.

"Дискусія була не така як завжди буває щодо України – в ній не йшлося лише про погане чи про кризу. Здається, нам вдалося показати Україну привабливою", - підсумувала форум представниця IFRI Татіана Кастуєва-Жан, керівниця Центру Росії у межах цього інституту

Річ у тім, що окрім політичних дискусій тут говорили про бізнес-співпрацю, енергетику тощо. Остання, до речі, звелася передусім до пояснень того, яку шкоду Росія завдає не лише Україні, а й Франції.

Глава "Нафтогазу" Юрій Вітренко, приміром, доводив та пояснював учасникам, що саме через політичні ігри Кремля французькі споживачі зараз купують газ за захмарними цінами. А французький аналітик з Kayrros Антуан Халф доводив, що саме Росія значною мірою відповідальна за кліматичні зміни, бо безконтрольно генерує викиди метану в атмосферу.

Говорили і про безпеку, причому знайшлося місце для компліментів на адресу Франції. "Ми вдячні президенту Олланду, який заблокував постачання "Містралів". Якби це відбулося, ці "Містралі" були би в Чорному морі", - зазначив Михайло Гончар, президент центру глобалістики "Стратегія ХХІ".

Звісно, один форум не здатен змінити позицію французької експертної спільноти щодо ролі РФ та її впливу на безпеку не лише України, а й загалом світу. Але ця подія дуже наочною продемонструвала, що французька думка з цього приводу вже змінюється. 

Ультиматум Путіна в бік Заходу зрештою зіграв проти нього та запустив переоцінку ставлення до Росії, і Києву варто це використати. 

Що, власне, і спробував зробити на дискусії у Парижі очільник МЗС України. Дмитро Кулеба пояснив французькій стороні (а на його виступі були і депутати, і представники МЗС, Міноборони Франції тощо), що за цих умов санкційний механізм не має альтернати: "Європі доведеться ще деякий час тримати в руках електрошокер санкцій. Живучи в кварталі, де гуляє серійний маньяк, погодьтеся, краще мати електрошокер не в магазині, а у сумці".

Чи стане в Києва сміливості та політичної сили, щоби використати цю можливість також для перегляду Мінська та Нормандії? Ось на це запитання форум відповіді не дав. Хоча й продемонстрував, що ця мета нині досяжніша, ніж будь-коли.

Автор: Сергій Сидоренко,
редактор "Європейської правди",
Париж-Київ