15 років – саме стільки тривали переговори про створення зони вільної торгівлі (ЗВТ) між Україною та Туреччиною.

Переговори почалися ще за президентства Віктора Ющенка і весь час були одним із пріоритетів української торговельної дипломатії.

Таким чином, торгові переговори з Анкарою стали найдовшими з тих, що вів офіційний Київ (навіть переговори про більш масштабну угоду з ЄС забрали втричі менше часу).

Тепер цей "довгобуд", нарешті, добігає кінця – офіційне підписання угоди (або щонайменше – заява про завершення та швидке підписання) очікується під час візиту до Києва президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана.

Україна лібералізує умови торгівлі з країною, яка є четвертим за обсягом ринком збуту вітчизняних товарів (поступаючись лише Китаю, Польщі та РФ).

Проте не схоже, щоб український бізнес цьому зрадів.

За роки переговорів з Анкарою в нього склалася не дуже оптимістична думка щодо наслідків такої ЗВТ – жодна інша торгова угода, підписана Україною, не викликала таких побоювань.

Ці побоювання особливо посилилися в останні місяці разом зі стрімкою девальвацією турецької ліри.

А відповідно, підписання ЗВТ з Туреччиною багато ким сприймається як політична поступка України – віддячити Ердогану за військову та політичну підтримку. Нехай навіть ціною масового банкротства українських компаній.

Наскільки обґрунтовані такі побоювання? І що насправді міститься у торговій угоді з Анкарою?

Домовитися з діаметральних позицій

Станом на зараз, до старту дії режиму вільної торгівлі, Україна та Туреччина мають геть протилежні системи тарифного захисту.

Досить пізно вступивши у Світову організацію торгівлі – аж у 2008 році, Україна була змушена погодитися на низькі рівні тарифів. Натомість Туреччина набула членство у СОТ набагато раніше – у 1995 році, а відповідно – увійшла туди на набагато кращих умовах.

Наприклад, згідно з умовами нашого членства, середня митна ставка становить 4,5%, тоді як у Туреччині – де-факто 11,1%, однак вона в будь-який момент може бути збільшена до 29%. За деякими позиціями митна ставка у Туреччині складає 100%, 200% чи навіть 225% (в Україні максимальна ставка не перевищує 50%).

А на додачу – якщо, вступивши до СОТ, Україна втратила право збільшувати митні ставки більше рівня, визначеного протоколом про вступ, то Туреччина за цілою низкою позицій таке право зберегла.

Така асиметрія має стимулювати Київ бути дуже активним у перемовинах з Анкарою. Однак в реальності ситуація виявилася геть протилежною.  

Чому переговори з Туреччиною так затягнулися?

В першу чергу – через непоступливість сторін. Для турецької сторони довгий час була неприйнятна лібералізація торгівлі продуктами харчування, відповідно – вони пропонували обмежити ЗВТ лише промисловими товарами. Або – лібералізувати торгівлю аграрною продукцією лише в межах невеликих квот (зокрема, пропонувалося взяти за основу митні квоти ЄС, поділивши їх на кількість країн-членів ЄС).

Звичайно, для України такі пропозиції були абсолютно неприйнятні.

Більш того, розрахунки десятирічної давнини показували, що навіть за умови повної лібералізації "нуль на нуль" економічний ефект буде швидше негативним.

А відповідно, Київ наполягав на тому, що на більші поступки має піти Анкара.

Перелом у відносинах відбувся кілька років тому, коли здавалося, що сторони остаточно зайшли у глухий кут. Фактично, було вирішено проводити переговори з нуля, і ця спроба раптом виявилася більш вдалою.

Асиметрична лібералізація

То про що ж вдалося домовитися?

За даними ЄвроПравди, угода охоплюватиме і промислові, і харчові товари.

Щоправда, з неї виключені зернові та олійні культури, експорт яких важливий для України (частка їх експорту до Туреччини разом складає біля 30%). Втім, нещодавно митна ставка на них була зменшена Анкарою до нуля.

Тож, як стверджують в уряді, за вказаними товарними групами режим вільної торгівлі буде хоч і не де-юре, але де-факто. Гарантією збереження цих мит в уряді бачать зростання світового попиту на ці товари.

Ключове досягнення України – до вітчизняних товарів не будуть застосовуватися додаткові збільшені мита, вищі за максимальний рівень, встановлений членством Туреччини у СОТ.

Це особливо важливо, оскільки ці додаткові мита вважалися ключовим бар’єром для українського експорту до Туреччини.

Втім, тут є один виняток – продукція металургії.

Попри те, що цей експорт дуже важливий для нас (за минулий рік він склав $1,97 млрд, частка – біля 40%), Київ погодився на право Анкари збільшувати захисні мита на цю продукцію в обмін на збереження Україною вивізного мита на металобрухт.

У відповідь на відмову Анкари від використання додаткових мит Київ погодився на асиметричне зниження основних мит. Так, середня ставка українських мит буде знижена до 0,5%, тоді як турецьких – лише до 10%.

Збереження мит буде компенсовано тарифними квотами – можливістю ввезення певних обсягів продукції за нульовою ставкою.  

Також в угоді міститися норма про повне зняття обмежень з українського вантажного автотранспорту, включаючи вільний в’їзд порожніх вантажних машин.

Крім того, обидві країни гарантують для українських компаній вільний та недискримінаційний доступ до свого ринку послуг. Щоправда, ця норма може мати зворотній ефект – регулювання бізнесу в Туреччині суттєво простіше, аніж в Україні. За таких умов у деяких українських компаній може з’явитися прагнення змінити місце реєстрації на турецьку.

Удар по нацвиробнику чи нові можливості?

Які наслідки матиме така лібералізація?

На жаль, оцінки бізнесу, уряду та експертних організації тут геть протилежні.

Тиждень тому Федерація роботодавців України (ФРУ) провела обговорення серед представників бізнес-асоціацій щодо можливих наслідків укладання ЗВТ з Туреччиною.

Учасники, а це були представники металургії, хімічної галузі, легкої промисловості, виробництва цементу, були одностайні: відкриття українського ринку для турецького імпорту може "вбити" цілі галузі української промисловості.

При цьому, додають учасники ринку, зараз ці ризики як ніколи значні, адже через девальвацію ліри турецький імпорт і так отримав переваги над українською продукцією.

А згідно з дослідженням, підготовленим на замовлення ФРУ Центром розвитку ринкової економіки (CMD-Ukraine), суттєвий позитивний ефект від ЗВТ з Туреччиною можливий лише у випадку, якщо угода призведе до масштабних турецьких інвестицій в українську економіку – близько $10 млрд.

Інакше ефект може бути або мінімально позитивний (у разі збереження Україною частини мит), або негативний – до падіння ВВП на 1,5% у разі повного скасування Києвом всіх мит.

Зауважимо, що фінальний формат ЗВТ явно ближчий до останнього, вкрай негативного сценарію.

Попри це, в уряді мають геть протилежні розрахунки. За ними ЗВТ прискорить зростання української економіки в цілому на 2,2%.

Різниця в прогнозах пояснюється фактором регіональної конвенції Пан-Євро-Мед, до якої долучилися і Україна, і Туреччина.

А відповідно, після укладання угоди про вільну торгівлю, сторони зможуть використовувати принцип діагональної кумуляції походження товарів – закупати сировину та комплектуючі одне в одного для продажу товарів у інші країни, в першу чергу – до ЄС.

З цим аргументом погоджується директор з наукової роботи Інституту економічних досліджень та політичних консультацій Вероніка Мовчан. За оцінками інституту, позитивний ефект від впровадження ЗВТ з Туреччиною складе до 4,76%.

"Використання можливостей, що дає конвенція Пан-Євро-Мед, може суттєво збільшити український експорт. Подібну можливість ми вже прописали у ЗВТ з Грузією та Молдовою, проте Туреччина – це зовсім інший рівень промислового виробництва. Тож ефект буде помітніший", - прогнозує вона.

За словами Вероніки Мовчан, негативна реакція бізнесу пояснюється нинішньою ситуацією з лірою – за рік турецька валюта втратила 44% свої вартості.

"Цей ризик дійсно є, і занепокоєння бізнесу зрозуміле. Проте ЗВТ не має до цього стосунку – при низькому рівні торговельного захисту навіть повна лібералізація не матиме суттєвого ефекту. Натомість ми нарешті отримаємо можливість нарощувати експорт за допомогою механізмів Пан-Євро-Мед", - пояснює експертка.

Так чи інакше, стрімке зростання турецького імпорту, яке відбувається й без підписання ЗВТ, може призвести до використання Україною інструментів торговельного захисту.

І тут ЗВТ може бути корисною. Як розповідає керівник практики міжнародної торгівлі юрфірми "Ілляшев та партнери" Олена Омельченко, яка в 2011 році у складі Мінекономіки брала участь у переговорах із Туреччиною, сторони домовились про включення до угоди додаткового механізму, який дозволяє застосовувати захисні мита у разі різкого зростання турецького імпорту через дію вільної торгівлі - однак не вище рівня імпортного мита, що застосовувалось до вступу в силу угоди про ЗВТ. 

"Цей механізм може стати захистом і від зростання імпорту внаслідок девальвації ліри", - зазначає вона.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"