Багатотисячні протести у європейських столицях, потужний тиск на своїх політичних лідерів із вимогою посилити тиск на Путіна та збільшити підтримку України…

Нам відверто пощастило, що західні політики не можуть дозволити собі ігнорувати громадську думку, і це відкриває для України величезне вікно можливостей у воєнний період.

І тут не варто применшувати роль інформаційного фронту, особливо межі якого виходять за кордони України.

Правило демократії дуже просте: більший тиск суспільства змушує владу реагувати навіть на чутливі для неї питання.

Німеччина переосмислює ризики

Європейці сприйняли дії Путіна не лише як напад на сусідню країну чи регіональний конфлікт, а як виклик усьому світовому порядку.

Вперше за довгі роки громадяни західних демократій відчули, що йдеться і про їхню безпеку також.

Чи не найбільш кардинальне переосмислення, мабуть, відбулося у Німеччині. Там громадяни після путінського вторгнення змінили свою думку на протилежну. Особливо наочним стало питання постачання зброї.

На початку лютого, відповідно до результатів опитування телерадіокомпанії ARD, 71% німців виступали проти надання Україні зброї, і лише кожний п’ятий респондент схвально ставився до такої можливості. І це напряму впливало на дії політиків.

Втім, розпочата Путіним війна докорінно змінила настрої німців. 

Як повідомляє видання Bild, нині 78% громадян схвально оцінюють поставки німецької зброї до України.

Тож уряд Шольца на третій день війни таки спромігся схвалити військову допомогу ЗСУ у вигляді протитанкової зброї і зенітних ракет "Стінгер", а сам канцлер заявив, що "вторгнення Росії стало поворотним моментом, і воно загрожує всьому післявоєнному порядку".

Нещодавнє опитування компанії YouGov засвідчує, що нині майже кожний третій німець прагне допомогти українцям: близько 30% готові пожертвувати кошти чи надати гуманітарну допомогу, а 13% – вже це зробили.

Переосмислення відбулося і щодо санкцій, що теж вплинуло на останні політичні рішення Берліна.

До війни більше німців висловлювалися за те, що на Росію не потрібно накладати нові економічні обмеження.

Опитування YouGov знову показало кардинальну зміну суспільних настроїв: 82% німців підтримують відключення важливих банків Росії від платіжної системи SWIFT, а 65% – схвалюють замороження "Північного потоку-2".

Постачання зброї, відмова від SWIFT-санкцій та небажання блокувати російський газогін – це три принципові камені розбрату з Києвом, від яких німецька влада дуже довго не хотіла відмовлятися. І якщо раніше у Шольца був для таких дій мандат від народу, то нині це призвело б до шаленого піке його рейтингів.

Щоправда, днями німецький канцлер заявив, що європейські санкції не зачеплять російські енергоресурси. Він визнав, що Європа не готова до таких обмежень і що громадяни можуть замерзнути без кремлівського газу.

Однак і в цьому питанні, видається, пройдено точку неповернення. 8 березня у Єврокомісії заявили, що відмова від російського газу, нафти і вугілля – це пріоритет для Брюсселя. Вже цього року ЄС спробує знизити попит на енергоресурси агресора на дві третини. І це колосальна робота, зважаючи, що Росія постачає приблизно 46% вугілля, 40% газу та 27% нафти від загальних обсягів ЄС.

США – все, крім військ

Сполучені Штати наразі схвалили найбільш жорсткі санкції проти РФ.

Зокрема, було ухвалене ембарго на російську нафту. "Американці вийшли на демонстрації на підтримку українського народу і дали зрозуміти, що ми не будемо брати участь у субсидіюванні путінської війни", - прокоментував цей крок президент Джо Байден.

Втім, таке палке бажання допомагати в американців, варто визнати, з’явилося лише нещодавно.

Ще грудневі соцопитування YouGov вказували на три головні тенденції: переважна більшість громадян (73%) хотіли, щоб влада опікувалася внутрішніми проблемами, а не зовнішніми; американці не мали бажання воювати (48% були проти війни з Росією навіть у разі її вторгнення в Україну, за – тільки 27%); 40% прагнули меншої військової присутності США у світі (за збільшення виступали лише 10%).

Віцепрезидент Інституту Чарльза Коха Вілл Ругер такі суспільні настрої пояснював так: "США не мають життєво важливих інтересів в Україні, тому діяльність, яка підвищує ризик конфронтації з ядерною Росією, не є необхідністю для нашої безпеки. Після більш ніж двох десятиліть нескінченної війни за кордоном не дивно, що серед американського народу виникла настороженість щодо ще однієї війни, яка не дасть нам ані безпеки, ані процвітання".  

Варто зазначити, що американці – на відміну від деяких європейців – не виявляли бажання зберегти стабільні відносини з Росією за будь-яку ціну.

На питання, що є пріоритетним – захист України в разі вторгнення чи партнерство з Росією – більшість опитаних обирала перше.

Коли ж соціологи запитали, чи в разі збройного конфлікту Вашингтону варто надавати військовий захист Україні, схвально відгукнулися лише 34%. Проти були 22%. А от 45% (майже кожний другий!) відповіли, що недостатньо обізнані з цією темою, щоб робити вибір. Загалом останнє й може пояснювати, чому громадська думка у США так швидко змінилася з початком війни.

За результатами останнього опитування Reuters/Ipsos, 72% американців вважають, що США мають постачати зброю Україні, 74% – готові приймати в себе українських біженців, 81% – прагнуть додаткових економічних санкцій проти Росії, 77% – вважають прийнятним конфіскувати активи пов’язаних з Путіним олігархів, 80% – схвалюють ембарго на російську нафту і 62% – навіть готові платити більше за пальне, щоб захистити демократичну країну.

Якщо проаналізувати, то все вищеперераховане Джо Байден вже виконує.

Щоправда, є ще один народний запит, на який Білий дім не погоджується. Це безпольотна зона над Україною. Результати соцопитування здивували багатьох навіть в Україні: 74% американців підтримують закриття неба.

Але треба відверто сказати, що громадяни могли не до кінця розуміти наслідків свого вибору. На це звернули увагу навіть у самому агентстві, яке замовляло опитування.

Адже фактично йдеться про потенційні бойові зіткнення американських літаків з росіянами. А попередні опитування чітко вказували на те, що більшість громадян США не погоджуються посилати свої війська в Україну (цю можливість допускає лише третина американців).

Залежність від виборів

Припускаю, що така прихильність американців до закриття українського неба – це наслідок потужної інформаційної кампанії, яка від початку війни заполонила ледь не увесь демократичний світ.

Можливо, не всі ті громадяни знали про механізм безпольотної зони, але всі вони щиро хотіли допомогти Україні.

У десятках західних міст не вщухають протести, де люди вимагають встановити безпольотну зону. Навпроти Білого дому щодня збираються активісти з плакатами, де написано: "Жодні ракети не мають літати над головами дітей" або ж "Байдене, на що ти чекаєш?".

Наші дипломати й чиновники раз у раз повторюють, що відповідальність за жертви внаслідок російських авіаударів лежить і на західних лідерах. Американські ЗМІ масово й відверто описують жахи війни, а у соціальних мережах мільйони користувачів ставлять хештеги #closethesky.

Усе це формує громадську думку, яка у здорових суспільствах завжди буде на боці жертви, а не агресора.

Доки іноземці бачать злочини Путіна і доки про них говорять зарубіжні медіа, доти західні лідери змушені будуть реагувати.

Особливо ті, яким скоро йти на вибори. Вони найбільш вразливі до думки електорату.

До прикладу, у США цього року відбудуться проміжні вибори до Конгресу. І результати Демократичної партії будуть напряму залежати від того, як їхній президент проявить себе у російсько-українській війні.

Якщо американці продовжать тиснути, а НАТО не закриватиме небо над Україною, то Байдену доведеться шукати інші варіанти, як задовольнити запити американців. Серед них може бути постачання систем протиповітряної оборони чи літаків, щоб Київ самотужки міг охороняти свій авіапростір. Для нас це теж непоганий варіант.

Не потрібно й забувати, що для президента Франції Еммануеля Макрона вибори відбудуться вже за місяць. І якщо правильно направити суспільні настрої французів, то від Парижа можна дістати значно більше допомоги.

Сила демократії у тому, що ігнорувати думку своїх громадян політикам не вдасться. І наше завдання – щодня нагадувати й показувати, що тут, у Європі, в XXI столітті триває кровопролитна війна.

І якщо західний світ не впорається з цим викликом, то його життєздатність у майбутньому ставиться під великий сумнів.

Автор: Ігор Мисловський,

Інститут журналістики КНУ імені Шевченка, для "Європейської правди"