На яке поповнення може розраховувати армія агресора?

Це питання стало особливо актуальним днями, коли стало зрозуміло, що армія РФ потребує термінового підкріплення, проте можливості держави-агресора для цього обмежені.

Саме тому постає питання термінового залучення союзників. Білорусь всіляко намагається уникнути цього; інші країни ОДКБ взагалі відповіли відмовою. Але є ще опція залучення військових із російських баз, розташованих за кордоном.

З останніх найчастіше згадується 102-га військова база РФ, розташована у вірменському місті Гюмрі. Там служать близько 4 тисяч (за деякими даними – 5 тисяч) військовослужбовців РФ.

Ба більше, певні ознаки перекидання вже помітні. Зокрема, 13 березня на facebook-сторінці Генерального штабу Збройних сил України з’явилася інформація, що протягом 9-10 березня до РФ переміщено 800 військовослужбовців з бази в Гюмрі. Також там повідомляють про перекидання в РФ частини "миротворчого" контингенту з Нагірного Карабаху. 

І хоча офіційно це досі не підтверджено, є й ще одна непряма ознака: кількома днями раніше у теробороні Миколаївської області звітували про взяття в полон російського військовослужбовця, який зізнався, що прибув із Нагірного Карабаху.

Чи достатньо цього, щоб говорити про масове підсилення військ агресора з Вірменії? І наскільки ймовірною є така можливість у короткостроковій перспективі?

Почнемо з того, чому в контексті можливих резервів РФ згадують саме військових з Вірменії.

Річ у тім, що це ледь не єдині російські військові з закордонних баз РФ, чиє переведення не спричинить катастрофічного обвалу позицій Росії в місцях перебування.

Найбільші військові бази РФ тримає у Таджикистані – 7 тисяч військовослужбовців. А у сусідньому Киргизстані розташована російська авіабаза Кант. Проте в умовах сусідства з афганськими талібами виведення цих військових чи навіть послаблення присутності може мати справді катастрофічні наслідки.

Причому вони можуть бути катастрофічними як для цих країн – у разі воєнної агресії талібів, так і для РФ – якщо ці країни вирішать, що потребують інших гарантій безпеки, та звернуться за ними до Китаю.

Схожі аргументи можна навести і щодо баз РФ у Сирії (щодо них точних даних про чисельність РФ не оприлюднює). Будь-яке їх послаблення може докорінно змінити баланс сил у країні. А на додачу – в сирійському варіанті є чималі проблеми з логістикою.

Невипадково наразі Сирія згадується лише як місце для залучення місцевих найманців – які можуть бути використані як легка піхота, не мають високої бойової цінності, а отже, їх втрата не стане для РФ ані найменшою проблемою. 

Ще дві військові бази РФ розташовані на окупованих територіях Грузії: в Абхазії та "Південній Осетії" (на обох – по 4 тисячі осіб). Теоретично перекинути цих військових найпростіша з точки зору логістики.  

Однак тут виникають інші проблеми. Досі РФ дотримувалася тактики збереження постійної військової загрози для Тбілісі. Ця тактика має свої результати: це одна з причин (хоча й далеко не єдина), чому чинна грузинська влада фактично утрималася від підтримки України в її війні з РФ.

Відведення військ може змінити настрої у Грузії, що для РФ також небажано.

Тож найбільш "доступними" виявилися військові з бази у Вірменії. База у Гюмрі формально служить гарантією ненападу на Вірменію з боку Туреччини та Азербайджану. Втім, жодного разу російські військові не були задіяні – ані у другій війні за Карабах 2020 року, ані під час подальших численних, хоча й нетривалих конфліктів на вірмено-азербайджанському кордоні.

Позиція РФ полягає у тому, що ці війська можуть бути задіяні лише у разі повномасштабного вторгнення у Вірменію, тоді як прикордонні конфлікти не є причиною для виконання безпекових гарантій, наданих Вірменії.  

Саме через це тимчасове зменшення контингенту цієї військової бази виглядає найменш проблемним для інтересів РФ. Проте існують й інші проблеми.

Перша – це проблема з логістикою. Наявні у Вірменії російські війська в основному представлені звичайною мотопіхотою. Перекидання їхньої військової техніки наразі майже неможливе – це можна робити лише авіашляхом і з величезним крюком через Іран.

А на додачу – приховати такі перевезення буде майже неможливо.

Усі ці аргументи стосуються й військового контингенту. Численні співрозмовники ЄвроПравди у Вірменії зазначають, що з початку війни не було зафіксовано значних перевезень російських військових з Вірменії додому. 

Звісно, не виключено, що вони будуть переведені у майбутньому або відлетіли до РФ цивільними рейсами, але про масштабне переведення точно не йдеться. І так само не було перекидання військової техніки з бази в Гюмрі.

Альтернативне джерело – так звані "миротворці", розташовані у Нагірному Карабаху. Варто визнати, певна можливість їх використати існує.

Річ у тім, що від початку кількість російських військових у цьому регіоні була встановлена на рівні 1960. Проте за останній рік із "хвостиком"  Росія дещо збільшила їхню кількість – наразі вважається, що їх близько двох із половиною тисяч.

Теоретично надлишкову кількість військових РФ може відкликати додому.

Однак варто пам’ятати: йдеться лише про кількасот вояків, причому без техніки, вивезти яку буде дещо проблематично.

Щоправда, у РФ є ще одна опція. І контрактників з бази у Гюмрі, і "миротворців" у Карабаху незабаром чекатиме ротація.

Не виключений варіант, що туди спрямують військових з України, які вже не здатні до продовження бойових дій, а замість них відправлять свіжі сили. Цей варіант можливий, проте він радше середньостроковий, тоді як Росія потребує посилення вже зараз.

І наостанок – про можливість залучення вірменських військових.

Наразі ця опція офіційно не обговорюється. Більш того - наші джерела у Вірменії підтвердили, що питання залучення вірменських військових не стояло і не могло бути поставлене в порядку денному.

Як раніше розповідало джерело, близьке до уряду Вірменії, там з перших днів російської агресії проти України вирішили розставити всі крапки над "і", пояснивши, що це абсолютно неможливо.

"Цей крок був би самогубством для уряду, більш того, навіть якби уряд пішов на це самогубство, військові все одно не покинули б Вірменію. Їхні матері просто тілами перекрили би злітну смугу і заблокували виліт", – розповідає співрозмовник ЄвроПравди.

Останні події у Вірменії лише доводять справедливість такої оцінки. Нещодавно після зимової паузи знову відновилися конфлікти на вірмено-азербайджанському кордоні та навколо Нагірного Карабаху.  

У такій ситуації відправка вірменських військових чи навіть помітне зменшення контингенту "миротворців" викличе дуже гостру та голосну реакцію Єревана.

Тож і у випадку Вірменії можливості РФ провести ротацію виявилися досить обмеженими.

І цей приклад чудово ілюструє, що знайти серйозне підсилення для своєї агресії РФ буде все складніше. Навіть там, де, як здавалося, проблем бути не повинно.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"