Вже за два тижні війни проти України президент РФ Владімір Путін дав дозвіл своєму Міноборони перекинути на український фронт тисячі найманців з інших країн.

На цю заяву оперативно відреагував російський міністр оборони Сергєй Шойгу. За його словами, на боці російських військ нібито бажають воювати тисячі "добровольців" з різних країн, більшість яких – близько 16 тисяч – походять з країн Близького Сходу.

Він додав, що більшість із цих "добровольців" раніше допомагали Росії у війні проти організації "Ісламська держава" у найважчий період протягом останніх десяти років.

Про можливість такого сценарію згодом заявили і в українському Генштабі. За їхньою інформацією, РФ вже найняла близько тисячі бійців із Сирії та ліванської організації "Хезболла", додавши, що "головною умовою для іноземних бійців є наявність досвіду міських боїв".

Чи дійсно РФ може розраховувати на суттєве підсилення з Близького Сходу? Хто саме готовий прийти на допомогу агресору?

Рекрутинг із перешкодами

У Сирії, Лівані та південних районах Іраку вже декілька тижнів ширяться чутки про вербування бойовиків до лав російської армії для участі в бойових діях проти України.

Проте за ці декілька тижнів не було якихось достовірних свідчень рекрутингу.

В цих країнах достатньо безпритульних і бідних бійців, молодих ветеранів локальних конфліктів з усіх таборів, які готові шукати кращої долі деінде поза випаленими війною регіонами.

Тож цілком можна припустити, що РФ зможе найняти якусь кількість витратного матеріалу для заповнення суттєвих прогалин, створених українськими військовими.

Втім, як оцінюють військові експерти, залучення контингенту з цих арабських країн не вплине на перебіг війни, оскільки ані особливими навичками, ані тим більше мотивацією сирійці, іракці чи ліванці не відрізняються.

В кожній з трьох країн складаються специфічні умови, які можуть сприяти російському рекрутингу чи навпаки – обмежити його.

В Іраку центральна влада може піддаватися зовнішньому тиску і дозволити росіянам набір рекрутів.

Але чутливість до побажань зовнішніх партнерів в Іраку не монополізована. Наприклад, уряд у Багдаді міг домовитися про організацію повітряного експреса для перекидання біженців до Білорусі, але згодом дослухатися до наполегливих рекомендацій від європейських країн скасувати його.

Багдаду немає сенсу ставати стороною конфлікту і тим більше сприяти набору найманців до російської армії, оскільки це не принесе ніяких дивідендів.

Натомість сприяння російським консульствам набирати контингент на війну неминуче збільшить жорсткий тиск з боку США, якщо безперешкодний російський рекрутинг стане масовим, як провокаційно сигналізувало консульство РФ у Басрі.

В Лівані "Хезболла", напевне, вперше з моменту, коли стала провідною політичною силою країни, відчуває хиткість позицій.

З одного боку, пов’язані з нею медіаресурси повністю відтворюють російські наративи про Україну і подають виключно московську інтерпретацію подій.

Однак лідер "Хезболли" Хасан Насралла зараз значно більше переймається внутрішніми економічними і політичними проблемами.

Варто нагадати: в Лівані триває катастрофічна економічна криза, однією з винуватців якої в очах громадян тепер є і "Хезболла" як невід’ємна частина правлячого класу. Ореол борців проти іноземних впливів потьмянів, і Насраллі доводиться відхрещуватися від ролі іранського сателіта.

Але і це не всі проблеми. На Україну припадає 80% поставок пшениці до Лівану, і чиновники попереджають, що запаси закінчаться протягом місяця.

Голодуючі ліванські громадяни ніколи б не повірили, що їхня якість життя може ще погіршитися.

На цьому тлі російська агресія проти України є непопулярною в Лівані.

Кидатися на допомогу росіянам з боку Насралли в момент, коли горить дах власного будинку — не наймудріше рішення.

Саме тому він спростував чутки про те, що партія направила бійців і експертів воювати у складі збройних сил РФ в Україну.

18 березня Насралла під час промови з нагоди річниці створення молодіжної організації "Хезболли" "Імам аль-Магді" заявив, що "ніхто (з "Хезболли"), ні як боєць, ні як експерт, не бере участі в цій війні". Він також додав: "Ми повинні вивчити уроки минулих воєн", закликаючи ліванську державу та уряд "створити надзвичайний орган, який буде опікуватися такими базовими потребами, як постачання до Лівану борошна, пшениці та нафтопродуктів".

Звичайно, росіяни можуть завербувати окремих колишніх бійців "Хезболли", але це не матиме навіть пропагандистського значення.  

Втекти куди завгодно

Найбільш сприятливі умови для найму складаються в Сирії.

Асад достатньо байдуже ставиться до долі навіть тих бійців, які задля його режиму вчиняли воєнні злочини. За винятком окремих підрозділів під командуванням членів родини, життя і доля інших бійців не мають для асадитів жодної цінності.

Так само Асаду і його оточенню байдуже до будь-яких зовнішніх факторів, які могли б обмежити найм громадян їхніх країни для будь-якої авантюри за кордоном.

Сирійські вояки і головорізи зараз розбігаються по світу в пошуках кращої долі.

Показовим є нещодавній випадок, коли щонайменше троє бойовиків, які відзначилися у складі одного з каральних підрозділів, прибули до Греції. Вони воювали в ополченні Аль-Акта, загоні, який тероризував та вчиняв жахливі вбивства жителів міста в Аль-Санамайні.

Отже, навіть бійці каральних загонів, які ризикують потрапити у в’язницю в Європі за воєнні злочини, вважають це кращою долею, аніж життя у сучасній Сирії.

Асад зв'язаний російськими боргами і особистими вкладеннями в московські активи. І без того знецінена сирійська валюта може впасти до катастрофічних рівнів, особливо через те, що значна частина цих грошей інвестується в російські активи і не може бути повернута.

Тож режим у Сирії дає один з п'яти голосів за російський варіант під час голосування в Генасамблеї ООН щодо українських резолюцій.

А тому режим Асада не заважатиме росіянам набирати сирійців, а в самій Сирії більш ніж достатньо молодих людей, які бачать сенс життя в тому, щоб втекти зі зруйнованої Асадом і Путіним країни куди завгодно.

Іронічно, що воєнні злочинці, які були іграшками в руках Путіна і Асада, намагаються втекти на ненависний цим лідерам Захід.

Проте сирійськими просторами ширяться чутки про важкі умови, холод і голод російських солдатів в Україні і про особливу жорстокість українських воїнів.

Специфічні форуми і чати в месенджерах, за чутками, рясніють повідомленнями від "знавців" українських справ про те, що за сирійськими найманцями в Україні буде окреме полювання, і шансів отримати бажану винагороду не так багато.

Звичайно, такі повідомлення зупинять далеко не всіх, але обіцянки Асада набрати тисячі чи навіть десятки тисяч бійців для війни в Україні виглядають як безпідставне вихваляння.

Для Асада нічого не варто обіцяти Путіна все і навіть трішки більше, що він вже неодноразово і робив у минулому.

Однак є підстави сумніватися, що Москва запропонувала Асаду щось таке, що справді мотивувало його докласти зусиль для рекрутингу.

Вочевидь, росіяни мають загальне погодження своїх дій і спираються на інтереси своїх клієнтів — командирів сирійських підрозділів, з якими воювали. Якусь частину найманців можуть складати ті, хто контактував з ПВК типу Вагнера. 

Ефективність використання сирійців залежатиме не тільки від їхньої мотивації, але й від способу застосування. Доданими підрозділами чи для виконання самостійних завдань?

За поточними оцінками бійців різноманітних сирійських опозиційних груп, бойова цінність сирійських підрозділів досить сумнівна — без специфічних обставин і своїх командирів, здатних погрожувати не лише своїм підлеглим, але й навіть їхнім родинам, керованість і боєздатність таких збірних підрозділів буде під великим питанням.

Тож навіть за мінімальної пропагандистської роботи відповідних українських органів з донесення інформації про можливість здатися в полон або отримати винагороду за голову командира чи російського військовослужбовця ймовірність дезертирства бійців "сірійського легіону Путіна" (з трофеями або без них) оцінюється як достатньо висока.

Автор: Сергій Данилов,

заступник директора Центру близькосхідних досліджень