У неділю 3 квітня у Сербії може повністю змінитися влада – у країні одночасно відбудуться чергові президентські, позачергові парламентські та місцеві вибори.

Незважаючи на різноманітність запланованих виборів – від глави держави та депутатів до місцевих органів влади та мерів – в реальності передвиборча боротьба на всіх рівнях відбувається між владною командою, тобто командою нинішнього президента Александара Вучича, та всіма опозиційними силами разом узятими.

Адже Вучич вже кілька років поспіль, окрім президентської вертикалі, через свою партію контролює і парламентську більшість, і сформований нею уряд, і значну частину місцевої влади.

У лавах антивучичівської опозиції опинилися, відповідно, всі інші політичні сили – сербські шовіністи, проєвропейські ліберали, російські агенти, безпартійні громадські діячі, прозахідні політики…

Саме тому ключові обличчя сербської влади навряд чи зміняться.

Однак змінитися може курс Белграда. І далеко не факт, що він стане більш прозахідним....

Президент проти генерала

Опозиційні сили останніми роками неодноразово виходили на спільні масові акції по всій країні і намагалися створити єдиний фронт для повалення влади Вучича. Претензії були різні: авторитаризм, відсутність свободи медіа, корупція у владній команді...

Об’єднані протести сербської опозиції спочатку підтримували (само собою, неофіційно) і в Європі, і в Америці, бо Вучич не проводив реформи, не розвивав демократію і намагався балансувати між Заходом та Сходом.

Однак в якийсь момент лідерами антивладного спротиву стали відверті кремлівські маріонетки, а весь протестний рух почав виглядати як інструмент Кремля, який використовується чи то для тиску на сербську владу задля зміни її курсу на більш радикальний та проросійський, чи то для дестабілізації Сербії та загалом Балканського регіону.

Після цього переродження антивучичівський фронт розшарувався, і нині на виборах опозиція вирушила на боротьбу із монолітом влади Вучича окремими колонами.

Не треба бути політологом, аби зрозуміти: в цих умовах розгрому команди нинішнього сербського президента чекати не варто. Цифри соціологічних досліджень підтверджують цей прогноз.

За шість днів до чергових президентських виборів чинний президент Александар Вучич має підтримку на рівні 51,7%. На другу позицію претендує генерал у відставці Здравко Понош із 27,8%.

Зазначимо, що главою держави буде обраний кандидат, який набере більше половини голосів виборців, що візьмуть участь у голосуванні. Якщо жоден з учасників перегонів не досягне успіху, за 15 днів буде проведено другий тур.

Наразі перемога Вучича виглядає як найімовірніший результат президентських виборів.

Але у опозиції є шанс мобілізувати та консолідувати голоси протестного електорату і здобути другий тур. Тоді візаві Вучича, хоча, швидше за все, і не посяде крісло глави держави, але зможе стати об’єднаним лідером усієї опозиції із заявкою на подальшу боротьбу з монополією команди Вучича.

Треба зазначити, що Здравко Понош потенційно може влаштовувати широкий спектр сербських опозиційних сил і зовнішніх партнерів країни, але, швидше за все, його електорат буде більш прозахідним, аніж середньостатичний виборець Вучича, хоча й не однозначно прозахідним.

У 1990-х Понош був противником політики Слободана Мілошевича, але "захищав свою країну" і наразі пишається нагородою, яку отримав "за заслуги в обороні від агресії НАТО".

Після повалення режиму Мілошевича він входив до команди демократичної влади. Зокрема, опікувався налагодженням співпраці Сербії з Північноатлантичним альянсом, через що заслужив "звання" "генерала НАТО".

Втім, він виступає за контакти Сербії з Альянсом, але не за вступ. За його словами, "НАТО символізує не мир і безпеку для громадян Сербії, а агресію, захоплення Косова і невинні жертви. Сербії не місце в цьому Альянсі". І в той самий час Понош однозначно підтримує приєднання своєї країни до Європейського Союзу.

Важливим маркером є і те, що 24 лютого Здравко Понош, хоча і з сербською специфікою, але засудив російське вторгнення в Україну – на відміну від деяких інших опозиційних Вучичу кандидатів.

Так, наприклад, лідер "Сербських правих" Міша Вацич приїхав реєструватися до виборчої комісії на броньованому джипі з російськими номерами та намальованою літерою Z, на чолі колони з десятків машин із сербськими та російськими прапорами. Симптоматично, що ця витівка не буде покарана і прізвище Вацича залишиться у бюлетені.

Треба зазначити, що в "українському питанні" позиції двох найрейтинговіших претендентів на президентську посаду приблизно однакові: і Вучич, і Понош роблять акцент на підтримці територіальної цілісності України без звинувачень на адресу Росії.

Це дає підстави стверджувати, що нинішня політика Белграда стосовно Києва та Москви буде залишатися більш-менш незмінною, навіть якщо лідер опозиційних сил буде посилювати свій вплив.

Але водночас, якщо проросійські рухи (за підтримки РФ) продовжать нагнітати в Сербії пропутінську істерію, це може підштовхнути суспільство, а з ним і нині більш поміркованих політиків, до більш лояльної до Росії позиції.

Нові "друзі Путіна"

Але головною загрозою в плані розвороту Белграда в бік Москви є потрапляння до парламенту проросійських партій, які таким чином матимуть вплив на державну політику.

Соціологи передбачають, що значного представництва відверті "агенти Кремля" за результатами виборів не отримають.

На парламентських перегонах лідирує команда Вучича – її можна вважати проросійською, але вона в цьому плані є досить поміркованою.

Виборче об’єднання, створене навколо правлячої "Сербської прогресивної партії" (SNS) Александара Вучича, готові підтримувати 44,7% виборців. Нинішній коаліційний партнер SNS, "Соціалістична партія Сербії" (SPS), разом зі своїм традиційним союзником, партією "Єдина Сербія" (JS), має підтримку 5,7% громадян, що взяли участь в опитуванні. Тобто урядова коаліція може залишитися приблизно в її нинішньому вигляді.

Нагадаємо, що для того, щоби потрапити до парламенту, учасники виборів, окрім партій національних меншин, мають набрати 3% голосів виборців, що прийшли на виборчі дільниці.

Загалом у загальнонаціональних виборах братимуть участь 19 партій та виборчих блоків та вісім кандидатів у президенти.

Щодо опозиційних партій, то політизовані радикали набирають, за прогнозами, не дуже багато, а лідерами є рухи, які роблять акцент на вирішенні конкретних проблем, що цікавлять людей тут і зараз.

Це передвиборчий блок "Єдині за перемогу Сербії", до якого входять кілька політсил, зокрема "Партія свободи і справедливості" (SSP), "Народна партія" (NS) і "Демократична партія" (DS), "фішкою" якого є боротьба з корупцією та зловживаннями влади.

Підтримують антикорупціонерів, які в попередні роки оприлюднили кілька гучних звинувачень на адресу нинішньої влади, 20,1% респондентів.

За коаліцію "зелених" партій під назвою "Морамо" ("Повинні") готові проголосувати 5,8% громадян, що взяли участь в опитуванні. Екологічні рухи дуже зросли останнім часом на протестах проти видобутку в Сербії літію.

Обидві сили більш схожі на громадські рухи "без політики", тому якщо дійсно вони стануть основною антивучичівської опозиції, це означає, що реагувати на суто політичні та зовнішньополітичні рішення нової влади вони будуть в мінімальному обсязі – лише тоді, коли те чи інше рішення зачіпатиме їхню сферу інтересів.

Відповідно, команда Вучича, якщо вона залишиться при владі, зможе обійтися без корекції своєї нинішньої позиції з багатьох питань, які не стосуються корупції та екології.

За умови, звісно, що Кремль не знайде "правильних слів", щоб перетягти на свій бік антикорупціонерів та захисників довкілля.

"Маленький Путін" з холодильника

Доволі прогнозований результат виборів мав би зробити нинішню сербську кампанію доволі нудною. Але Балкани є Балкани.

Тому обговорення щодо відкриття виборчих дільниць у Косові перетворилося на розмови про розірвання мирного договору між Белградом та Приштиною. Врешті-решт, сербська влада вирішила відкрити "косовські дільниці" в сусідніх із Косовом районах Сербії.

Це обурило косовських сербів, які хотіли голосувати в себе вдома, але дозволило запобігти старту силового протистояння. Ризик, що намагання влаштувати сербські вибори на території Косова всупереч забороні Приштини негайно призведе до збройних зіткнень та жертв, був – принаймні, про нього казав сам Вучич.

Загострення навколо косовського питання виглядає як технологія сербської влади, яка вирішила зіграти на образі Вучича-миротворця.

Іншою ілюстрацією "миротворчості" нинішнього сербського президента несподівано стали… гіпотетичні переговори української та російської сторін у Белграді.

Хоча з цього приводу немає не те що рішення, а навіть офіційних заяв, тільки роздуми на цю тему Лаврова та власне Вучича, цими останніми днями перед виборами перші шпальти провладних сербських таблоїдів виходять із заголовками на кшталт: "Зеленський та Путін зустрінуться в Белграді. Байдена теж запросять" на тлі "тематичного" гасла нинішнього президента "Мир, стабільність, Вучич".

А щоб виборцям було ще більш не нудно, політтехнологи Вучича розпочали та завершують виборчу кампанію "страшилками" про замах на президента чи державний переворот, які нібито готують кримінальні клани регіону. Тобто голосуй, а то або путч, або війна.

Або голод.

Вучич під час кампанії багато говорив про накопичені запаси харчів для Сербії, а у свіжому рекламному ролику нинішній президент… виходить з холодильника, пропонуючи вагітній жіночці банку консервованих огірків і розповідаючи про економічні досягнення країни.

Цей ролик, здається, є найкращим коментарем до нинішніх виборів у Сербії – виборів, під час яких знов не вдасться позбутися "мирного, стабільного" та усюдисущого "годувальника".

Але постає питання, чи не вирішить Вучич невдовзі після 3 квітня викинути на смітник передвиборчі гасла, змінити амплуа, перетворитися на "збирача сербських земель" та піти війною на сусідів?

До 24 лютого відповідь на це питання була б однозначно негативною. Але нині можна казати лише про те, що це малоймовірний розвиток подій, який, втім, не можна повністю виключати.

Адже називають чомусь Вучича "маленьким Путіним"…

Автор: Наталя Іщенко,

журналіст, редактор порталу "Балканський оглядач"