Триумф Макрона: каких изменений в политике Франции стоит ожидать Украине после выборов

Захоплені вітання європейських лідерів та неоднозначне сприйняття вдома. І прихильники, і критики Еммануеля Макрона сходяться в одному: його друга перемога на президентських виборах у Франції стала справді історичною.

Третій президент П’ятої республіки, якому вдалося переобратися на другий термін. І одночасно перший президент, якому вдалося це, маючи одноосібний контроль над урядом.

Президент, який був вимушений рекордно пізно розпочинати виборчу кампанію – і через це провалив її старт. Але згодом виправив ситуацію і домігся зростання підтримки у проміжку між першим та другим турами.

І що найважливіше для нас – Макрон виграв ці вибори на тлі російської війни проти України, спростувавши тезу, що жорстка політика проти РФ буде негативно сприйнята виборцями.

То що зміниться у Франції після президентських виборів? І що це може означати для України?

Табір реваншу

"Сьогодні вдалося уникнути найгіршого. Але майже 42% голосів за ультраправих означають, що нічого не може і не повинно бути таким, як раніше ", – заявляє лідер французької профспілки CFDT Лоран Берже.

Дійсно, попри поразку, ці вибори складно назвати провальними для лідерки "Національного об’єднання" Марін Ле Пен.

Багаторічна робота над покращенням свого іміджу та створенням більш респектабельного реноме все ж дала свої результати. Якщо у другому турі виборів 2017 року Ле Пен здобула лише 33%, то тепер її результат зріс до 42%.

На відміну від опонента по ультраправому спектру Еріка Земмура, Ле Пен вдалося скорегувати свою зовнішньополітичну програму, відмовившись від відверто проросійських тез (хоча це ніяк не скасовує проросійських практик Ле Пен і її партії в зовсім недавньому минулому).

Натомість успіх Ле Пен принесло використання соціальної лексики – замість традиційних для ультраправих тем про нелегальну міграцію та захист національної ідентичності, на останньому етапі кампанії "від дверей до дверей" вона підіймала економічні та соціальні питання, зокрема купівельної спроможності та зростання цін на комунальні послуги.

Увага до соціальних питань сприяла перетіканню до Ле Пен більш поміркованих виборців, а відтак і зростанню рейтингів, однак не дала вирішальних переваг під час передвиборчих дебатів – хоча вона виглядала на них набагато сильніше, аніж в 2017 році, однак в обговоренні економічних і особливо зовнішньополітичних питань вона відверто програвала Макрону.

Одночасно другий тур виборів став непростим випробуванням для французьких лівих.

"Ані Макрон, ані Ле Пен" – популярне ліве протестне гасло не вилилося у велику кількість тих, хто відмовив у підтримці обом кандидатам.

Явка у другому турі склала 72% – все ще досить високий результат, а порожні бюлетені в урну опустили лише 6,5% виборців – чимало, але не критично.

Тож результат Макрона можна назвати вельми переконливим.

Проте ця перемога ще потребує підтвердження – вже менш ніж за два місяці, 12 та 19 червня, у Франції пройдуть парламентські вибори.

"Третій тур"

Надії опозиції тепер спрямовані на вибори до парламенту – невипадково лідер ультралівої "Нескореної Франції" Жан-Люк Меланшон (йому лише трохи не вистачило, щоб обігнати Ле Пен та пройти у другий тур) називає їх "третім туром".

Тепер Меланшон готується до реваншу – він називає Макрона "найгірше обраним президентом Франції" і навіть анонсує плани стати новим прем’єром.

Подібні приклади "співмешкання" прем’єра та президента з ворогуючих партій часто були у Франції, але після масштабної виборчої реформи 2000 року таких прецедентів більше не виникало. 

Нинішня французька політична система автоматично дає перевагу новообраному президенту – шлейф перемоги на президентських виборах дає йому більше можливостей здобути і більшість у парламенті.

Найбільш яскравий випадок пов’язаний саме з Макроном. Його значною мірою несподівана перемога у 2017 році створила можливість не просто завести у парламент створену на ходу президентську партію, але й здобути абсолютну більшість.

Тож, швидше за все, партії Макрона не доведеться йти в опозицію – після виборчої реформи 2000 року таких прецедентів ще не було.

Проте є і суттєва відмінність.

Ймовірно, цього разу Макрон отримає у парламенті набагато більш небезпечну та агресивну опозицію.

Другий поспіль другий тур Ле Пен зі ще більш переконливими результатами майже напевно конвертується у додаткові парламентські мандати для її партії (хоча прямої залежності немає, у 2017 році партія показала результат, в рази гірший за президентський рейтинг своєї лідерки).

Ймовірно, посиляться у парламенті і ультраліві – той саме Меланшон.

Крім того, залишається відкритим питання, чи вдасться партії Макрона зберегти одноосібну більшість у парламенті, а якщо ні – то хто стане її "молодшим партнером".

Наразі відповіді на ці питання залежатимуть від подальшої стратегії президента. Він має визначитися, на якому з флангів французької політики, лівому чи правому, він збирається шукати додаткові голоси.

Також переобрання дає можливість перезапустити роботу уряду. Наразі багато говорять про швидку зміну прем’єра. "Відповідно до республіканської традиції, суверенний народ сказав своє слово, що відкриває новий етап (і для уряду), це нормально", – підтверджує свою скору заміну прем’єр-міністр Жан Кастекс.

Наразі його місце пророкують міністерці праці Елізабет Борн.

"Оновлення" уряду має посилити позиції правлячої партії, що має бути вкрай важливо напередодні парламентських виборів.

Також останніми днями Макрон дещо змінив риторику, намагаючись перебрати на себе електорат "зелених". Зокрема, після оголошення результатів виборів президент пообіцяв зробити Францію "великою екологічною державою".

Більше допомоги Україні

За кілька днів до другого туру Франція вперше прокоментувала свою військову допомогу Україні. Тоді було заявлено про передачу Києву партії протитанкових ракет Milan та самохідних артилерійських установок Caesar.

Також поступово ставала більш безкомпромісною позиція Франції щодо енергетичних санкцій проти РФ.

Тепер у французькому уряді не бояться напряму говорити про підтримку цього кроку та готовність країни до припинення поставок російських нафти та газу.

Такі зміни пояснюються тим, що симпатії до України у французькому суспільстві наразі набагато вищі, аніж у політикумі.

Макрон вловив цей напрям – і його кроки з підтримки України загалом позитивно сприймалися виборцями.

І хоча не варто очікувати, що після виборів Макрон відмовиться від тактики посередництва у діалозі з Владіміром Путіним, включаючи регулярні телефонні розмови із ним, проте одночасно вибори довели, що допомога Україні, в тому числі військова, не призводить до падіння рейтингів.

Натомість їхнє падіння спричиняють спроби захистити дії Путіна – останнє суттєво вдарило по рейтингу Еріка Земмура, який мав усі шанси перемогти Ле Пен на ультраправому фланзі.

Показово, що Ле Пен також вловила цей тренд. Якщо в перші тижні війни вона робила заяви про провину НАТО та виступала проти прийняття українських біженців, а згодом відмовився бути присутньою під час звернення Володимира Зеленського до французького парламенту, то на дебатах вона заявила, що підтримує дії Макрона із врегулювання конфлікту та допомоги Україні.

Не виключено, що цей тренд вплине й на інші політичні сили. І парламентські вибори пройдуть у дискусіях, яку ще допомогу Франція має надати Україні. 

На практиці це може означати як збільшення підтримки Києва (включаючи військову), так і більш дружню позицію щодо наших євроінтеграційних перспектив.

Перші свідчення цих змін стали помітні навіть у перший день після виборів. За словами держсекретаря Франції у європейських справах Клемана Бона, переобрання Еммануеля Макрона на другий термін дозволить продовжити курс на посилення санкцій проти Росії, не приховуючи від громадян, що це означає певні труднощі. 

* * * * *

Звичайно, що це – далеко не всі зміни, які чекають на Францію.

Еммануель Макрон отримав другий шанс реалізувати ту масштабну програму реформ, із якою він вперше виграв президентські вибори.

Реалізувати їх під час першої каденції вдалося лише частково – як через пандемію та російську агресію, так і через відчутний спротив суспільства (рух "жовтих жилетів"). Тоді Макрону довелося йти на поступки, відмовившись від низки своїх ініціатив. 

Другий президентський термін, коли глава держави більш не має оглядатися на свої рейтинги, дає можливість завершити програму реформ.

Втім, це не виключає шаленого спротиву. Як вже говорилося, найімовірніше, опозиція у парламенті незабаром стане потужнішою, затятішою та безкомпроміснішою до влади.

Подивимося, як реагуватиме на нові виклики та можливості президент Макрон.

Автори: 

Надія Коваль, завідувач інформаційно-аналітичного відділу Українського інституту,

Юрій Панченко, редактор "Європейської правди"