На початку травня в Північній Ірландії пройшли вибори до місцевого парламенту – Північноірландської асамблеї, також відомої як Стормонт. Неочікувану перемогу в голосуванні здобула партія Шинн Фейн – ірландські лівоцентристські націоналісти, які здобули 27 місць із 90 в парламенті нового скликання.

Це сталося вперше з… в принципі взагалі вперше – з 1998 року, коли після Белфастської угоди парламент почав працювати за новою системою, націоналісти вперше отримали більшість на голосуванні.

Хоча їхні основні суперники, які стоять за єдність Північної Ірландії та Великої Британії (юніоністи), лише незначно поступилися націоналістам, все ж ті отримали беззаперечний бонус – тепер саме Шинн Фейн буде призначати першого міністра, який стане головною виконавчою особою Північної Ірландії.

Але і тут для них буде не все гладко. 

Про ситуацію в Північній Ірландії можна (і варто) почитати у статті, що нижче, але й також можна подивитися у відео на YouYube-каналі ЄвроПравди.

Все заради балансу

Після майже тридцяти років протистояння, яке увійшло в історію під назвою Лихоліття (або "Проблем", якщо ви дотримуєтеся дослівного перекладу "The Troubles") і забрало більше 3500 життів, настав час консолідації та переговорів.

В результатів багатомісячних перемовин – як на офіційному, так і на підпільному рівнях – юніоністи та націоналісти за участю британського уряду дійшли певної згоди щодо необхідності балансування між двома громадами. Щодо Стормонту було прийнято таке рішення: запроваджувалася система голосування першого пріоритету, і партія, яка набирала найбільше голосів по першому пріоритету, мала можливість призначити першого міністра.

Але зробити це вона могла тільки за згоди опозиції, яка в такому випадку призначала заступника першого міністра. 

Сама система голосування першого пріоритету також була частиною компромісного варіанта. Замість вибору лише одного кандидата, виборці мають можливість проголосувати одразу за декількох, але розставити відповідні пріоритети.

Якщо по першому пріоритету жодна партія не набирає більшості, до нього додаються голоси другого пріоритету, і рахуються вже разом. І так далі, допоки в однієї партії не буде хоча б якоїсь переваги. 

Така система дозволяла довгий час зберігати певний паритет між коаліціями націоналістів та юніоністів.

І хоча юніоністи стабільно тримали більшість і можливість призначати першого міністра, всі важливі рішення так чи інакше мали отримати і підтримку націоналістів для того, аби стати законами.

Проте все змінив Brexit.

Він приніс у північноірландську політику теми, які стали занадто поляризуючими для обох громад, і фактично залишав щороку все менше і менше грунту для компромісу.

Відповідно, це і призвело до колапсу парламентської коаліції та уряду в кінці минулого року, що і стало причиною цих позачергових травневих виборів. Але і вони не змогли вирішити наявних суперечностей, і ось чому.

Криза 2022 року

Уся стабільність як північноірландської, так і загалом британської політики наразі упирається буквально в один документ – Північноірландський протокол.

Це частина договору про вихід з Європейського Союзу, яка стосується виключно питань митного та, в подальшому, повноцінного державного кордону на острові Ірландія між Сполученим Королівством та Республікою Ірландія, яка залишилася частиною ЄС.

Згідно із Протоколом, на перші два роки Північній Ірландії дарувався так званий "пільговий період" – хоча вона офіційно вже не була частиною ЄС, проте щодо неї продовжували діяти правила і регуляції відкритих кордонів та відсутності всіх митних та немитних обмежень стосовно руху товарів та капіталів.

Це було зроблено для того, аби транзит пройшов максимально м’яко та безболісно для населення та економіки – за цей час британський уряд мав винайти нову систему, яка б дозволила мінімізувати перевірки і максимально спростити перетин кордону (але все ж його встановити!).

Усі ці роки Джонсон обіцяв своїм виборцям з-поміж юніоністів, що ніколи і ніяким чином кордону не буде існувати. Але він таки в цьому помилявся.

По суті, завжди існувало тільки два варіанти – кордон на землі і кордон в морі. Якщо кордон встановлюється на землі, це точно викличе спротив націоналістичної католицької громади, для якої першочерговими є безперебійні зв’язки з Республікою Ірландія. У відповідь на такі пропозиції представники ІРА (так, вона досі існує в складі трохи більше сотні бійців) заявили, що будуть атакувати будь-який блокпост, який буде встановлено на кордоні. 

Другий варіант – встановлення митного кордону в Ірландському морі. Тобто всі кораблі та вантажі, які прибувають, скажімо, в порт Белфаста та на станцію в Лондондеррі, мають пройти митний контроль Європейського Союзу. До речі, саме такий варіант і був прописаний в Протоколі, коли закінчаться два роки "пільгового періоду".

Проте цей сценарій зовсім не влаштовував юніоністів-протестантів, і вже минулого року це вилилося в довгі і подекуди криваві сутички з поліцією у Белфасті та інших великих містах Північної Ірландії. Юніоністи стверджують, що їх штучно відривають від батьківщини, і також пообіцяли атакувати митників.

Як бачимо, ситуація вкрай складна. І яке рішення пропонує Лондон? Вийти з Північноірландського протоколу!

Причому не за механізмами, передбаченими в протоколі, а рішенням внутрішнього законодавства.

Це вже не перший раз, коли британці дуже небезпечно грають у відношеннях національного та міжнародного права. Пару років тому парламент прийняв "Закон про внутрішній ринок", який фактично дозволяв британським експортерам не платити митні збори на новому митному кордоні в Ірландському морі.

І тодішній міністр з питань Північної Ірландії абсолютно спокійно визнав, що це дійсно порушення міжнародного права, але "в них не було іншого вибору". 

Який же розвиток цієї ситуації? Найбільш ймовірно, британці використають цю ситуацію для перезапуску перемовин з ЄС – закон не дійде до ухвалення в парламенті раніше середини 2022 року, тому часу для політичного торгу достатньо. Тому перший варіант – відродження переговорів одразу з агресивної позиції.

Другий варіант – доведення до статті 16. Це стаття Північноірландського протоколу, яка передбачає можливість його розірвання у випадку загрози економічного, соціального чи природного характеру, які постають із застосуванням протоколу.

Британці вже погрожували неодноразово застосуванням цієї статті ще за минулого міністра закордонних справ, і зараз існує ймовірність повернення до цієї стратегії – так чи інакше, а це змусить все-таки переглянути поточні умови. 

Третій варіант – ЄС тепер також може вийти з переговорів і просто розірвати всі попередні домовленості (і Договір про вихід, і Північноірландський протокол) відповідно до статті 779 Договору про вихід.

Або, як попереджувальний постріл, застосувати статтю 506 і заборонити всім суднам під британським прапором доступ у води країн-членів ЄС – а це відродження рибальського конфлікту, який минулого року призвів до застосування двох французьких військових кораблів. 

В Туманному Альбіоні ця проблема вже отримала назву "ірландської трилеми".

Як співвіднести відсутність кордону, вихід з митного союзу та спільного ринку, та бажання все ж завершити Brexit повністю і назавжди?

Ситуація дуже складна і вельми неоднозначна.

Британці практично йдуть на свідому погрозу порушити міжнародне право заради уникнення конфлікту в Північній Ірландії і для поновлення переговорів з ЄС. Європа не хоче більше тягнути ці переговори, але і не хоче відкритого конфлікту з Лондоном.

І поки що ми лише на початку нової фази цього захопливого політичного протистояння. 

Автор: Олександр Краєв,

експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"