Україні запропонували долучитися до європейської інтеграції. Щоправда, не в рамках ЄС, а в рамках його потенційного конкурента.

Про таку пропозицію наразі відомо лише зі ЗМІ – італійське видання Corriere Della Sera з посиланням на власні джерела повідомляє, що прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон пропонує створити новий міжнародний альянс, який протистоятиме Росії та стане альтернативою ЄС. І що Україна вже отримала пропозицію долучитися до нього.

Але поки пріоритетом Києва залишається здобуття статусу кандидата у члени Євросоюзу.

Пропозиція з багатьма невідомими

Відразу зауважимо: інформація, оприлюднена в медіа, явно недостатня, щоб робити ґрунтовні висновки. По суті, ми навіть не знаємо, про яке об’єднання може йтися: політичне чи безпекове. Оскільки термін "альянс", який був використаний журналістами, говорить саме про військово-безпекове співробітництво. А "альтернатива ЄС" – наголошує на економіко-політичному вимірі.

Навіть більше – на перший погляд, цей план виглядає як тролінг Борисом Джонсоном євроінституцій. Євроскептичні настрої британського прем’єра всім відомі, оскільки він був одним із головних просувачів Brexit.

Однак, відкинувши цю можливість, спробуємо детальніше розглянути, що може ховатися за таким планом Лондона та наскільки це може бути цікавим для потенційних учасників об’єднання. В першу чергу – для України.

Це не перша спроба Великої Британії зібрати навколо себе групу країн, зробивши з них альтернативу Євросоюзу.

У 1960-х роках Британія була членом та фактичним лідером Європейської асоціації вільної торгівлі, просуваючи це об’єднання як противагу ЄС. Тоді до неї приєдналися Австрія, Данія, Португалія, Норвегія, Швеція, Швейцарія та Велика Британія.

Втім, в 1973 році Британія сама зробила вибір на користь ЄС, а слідом за нею аналогічним шляхом пішли Данія, Португалія, Фінляндія, Австрія та Швеція. Після цього ЄАВТ стала фактично майданчиком для взаємодії із ЄС для тих західноєвропейських країн, які не планують вступу туди (Швейцарії, Ліхтенштейну, Норвегії та Ісландії – водночас всі вони є членами Шенгенської зони та єдиного ринку).

Тож не виглядає дивним, що, вийшовши зі складу ЄС, Британія знову вирішила продемонструвати своє лідерство у Європі, однак тепер вже йдеться про інший набір країн.

Як зазначає італійське видання, новий альянс "збере країни, об'єднані недовірою до Брюсселя, а також до відповіді Німеччини на військову агресію Росії". При цьому потенційними членами, окрім України, називають Польщу, Естонію, Латвію та Литву, "а також, можливо, Туреччину на пізнішому етапі".

Відразу зазначимо: із названих членів ЄС лише Польщу можна віднести до країн, що мають "недовіру до Брюсселя". Наразі Варшава має гучний конфлікт із Єврокомісією через судову реформу і потрапила під штрафні санкцій. Щоправда, Польща намагається владнати цей конфлікт, зокрема Сейм схвалив правки до скандальної реформи. І загальний євроскептицизм у Польщі не є на високому рівні.

Натомість всі три балтійські країни є щирими єврооптимістами. Це означає, що мотивація цих країн покинути Євросоюз на користь нового об’єднання явно буде відсутньою.

Показово, що в першу чергу до клубу країн, що не довіряють Брюсселю, варто було би віднести Угорщину. Будапешт наразі піддається найбільш гострій критиці з боку ЄС, а призупинення фінансової підтримки Євросоюзу може мотивувати його шукати для себе нове об’єднання.

Втім, Угорщина явно не помилково не була згадана у переліку потенційних членів нового об’єднання. Відверто проросійський курс Будапешта дисгармонує навіть з більш стриманою політикою ЄС, не кажучи вже про куди більш критичну до Путіна Велику Британію. А як ми вже зазначили, "відповідь на російську агресію" є одним з потенційних критеріїв для об'єднання.

Те ж саме можна сказати й про Туреччину – невипадково її планується долучати до організації лише у віддаленій перспективі.

Тож виходить, що потенційно нове об’єднання може бути обмежено лише 3-4 країнами.

Це істотно знижує його можливості, передусім як економічного утворення. Можливий економічний ефект від такого об’єднання не зможе бути порівняним із інтеграцією на базі ЄС.

А на додачу потенційні кандидати не мають спільного кордону із Британією, що додатково зменшує позитивний ефект від такої інтеграції.

Якщо йдеться про інтеграцію військову, то тут варто нагадати іншу свіжу ініціативу Лондона – альянс України, Великої Британії та Польщі, заявлений у лютому нинішнього року, лише за тиждень до російського вторгнення. Через війну документальне оформлення цього альянсу призупинилося, проте він залишається серед пріоритетів трьох країн.

Навіть більше, Лондон є одним із основних союзників НАТО, ніколи не ставив під сумніви цей оборонний Альянс і розбудовував свою оборонну політику саме в його рамках. Навіть під час Brexit британські політики постійно наголошували, що Сполучене Королівство залишається вірним європейським партнером саме завдяки членству в НАТО.

То навіщо дублювати?

Тим більше, згідно із заявами британського уряду, цей альянс матиме не лише безпекову, а й економічну складову – і це додатково позбавляє сенсу створення нових економічних утворень.

Якщо йдеться про політичне об’єднання – взаємодію країн, що мають спільні політичні інтереси, то такий альянс ніяк не суперечить членству у ЄС, а відповідно – не може бути альтернативою для України.

Або суперечить, якщо відштовхуватися від тези, що це об’єднання "незадоволених ЄС". Тоді такий альянс може увійти в протиріччя і з Конституцією України, і з прагненням населення долучитися до європейської родини.

І, нарешті, останнє – поки немає доказів, що така ініціатива не є проєктом особисто прем’єр-міністра Джонсона і має підтримку принаймні всередині його партії. Це має неабияке значення, адже позиції Джонсона зараз хиткі як ніколи – через скандал навколо ковідних вечірок він може втрати свою посаду.

Більше того, головним питанням внутрішнього порядку денного в Сполученому Королівстві зараз знову стало питання пост-Brexit і відповідної угоди щодо кордону між Північною Ірландією та Республікою Ірландія. Проблема полягає саме в небажанні останніх встановлювати повноцінний кордон і митні правила, як того вимагає Лондон через вихід з ЄС, а відповідно, єдиної митної зони. Тому варто пам’ятати, що антиєвропейські заяви прем’єр-міністра можуть бути простимульовані зазначеним конфліктом.

Три висновки для Києва

Що це все означає для України?

По-перше, варто не забувати, в чому полягає наша стратегічна мета (і яка інтеграція записана в українську конституції).

Навіть якщо бажаний статус країни-кандидата у члени ЄС не буде надано нам на червневому саміті ЄС, це явно не причина відмовлятися від мети та погоджуватися на альтернативні проєкти, які можуть суперечити стратегічному завданню. Навіть у тих випадках, якщо така пропозиція надходить від дружньої та важливої для нас країни.

По-друге, Україна може розглядати будь-які можливі політичні або безпекові альянси, зони вільної торгівлі або економічні об’єднання, які підсилять її національну безпеку та забезпечать національні інтереси.

Угода про стратегічне партнерство та ЗВТ з Великою Британією, підписана у 2020 році, була саме такою. Так само, як і ініціатива Люблінського трикутника. Але жодна з них не ставила під сумнів європейську та євроатлантичну інтеграцію.

І останнє. Як показує історія, об’єднання ображених ніколи не зможе стати ефективним механізмом співпраці.

Будь-який альянс чи об’єднання повинні мати мету та візію, яка буде тримати разом багато років. Незгода або образа на ЄС навряд чи є гарним підґрунтям для ефективної взаємодії та розвитку.

Автори: 

Ганна Шелест, Рада зовнішньої політики "Українська призма", головний редактор UA: Ukraine Analytica,

Юрій Панченко, редактор "Європейської правди"