"Операция Шольц". С какими условиями Украина открыла двери в ЕС и кто изменил мнение Германии

Пам’ятаєте, як у квітні Володимир Зеленський відмовився зустрічатися з президентом Німеччини Штайнмаєром і заблокував його візит до Києва? Тоді чимало німецьких політиків образилися, історія переросла у скандал, але невдовзі президенти поговорили телефоном і оголосили, що конфлікт вичерпаний.

У ті часи від українських дипломатів доводилося чути пояснення, що Київ значно більше зацікавлений у візиті канцлера Німеччини Олафа Шольца.

Це мало сенс. По-перше, у Німеччині саме канцлер ухвалює рішення, а президент – фігура не дуже впливова, та ще й зі шлейфом сумнівних заяв щодо України. По-друге, Київ наполягав, що Шольц мав приїхати не з порожніми руками, що повинні бути якісь домовленості (у той час як візит Штайнмаєра міг бути лише символічним, не більше). А від Берліна тоді чекали багато чого – і нафтового ембарго, і початку постачання важкої зброї.

За два місяці візит так і не відбувся, але багато чого змінилося і без нього.

Німеччина не просто погодилася на відмову від нафти, а стала локомотивом рішення про ембарго. Постачання важкої зброї вдалося розблокувати, хоча й у невеликій кількості. А основним питанням до Шольца стало його небажання підтримувати надання Україні статусу кандидата у ЄС.

Щоби принаймні спробувати його переконати, Банкова радо погодилася на спільний візит лідерів Італії, Франції та Німеччини. Цього разу без жодних вимог чи передумов. "Не було чіткої ясності, чи почуємо ми (від Шольца) чітку позицію щодо статусу кандидата", – зізналася у четвер ввечері Ольга Стефанішина, віцепрем’єрка з питань євроінтеграції.

Але результат перевершив навіть позитивні очікування.

Про те, що означають заяви у Києві та завдяки кому Шольц на них зважився, дивіться у короткому відеопоясненні ЄвроПравди.

А цей текст, як завжди, дає детальніший опис для тих, хто хоче розібратися глибше.

Перемога, але ще не остаточна?

Спершу коротко про головне.

У четвер Київ відвідала найстатусніша від початку російського вторгнення делегація. Лідери трьох найбільших економік ЄС – Німеччини, Франції та Італії – прибули сюди разом, а згодом до них долучився президент Румунії.

Пообіді четверо європейських політиків вийшли до преси разом з президентом Зеленським, щоби повідомити: вони усі підтримують рух України до ЄС та виступають за надання Україні статусу кандидата.

Треба визнати, що заяви на пресконференції (її відеозапис ви можете подивитися на каналі ЄвроПравди) можна було трактувати двояко, адже Макрон згадав також про умови, які має виконати Україна. Але згодом у спілкуванні з ЄвроПравдою французький лідер зняв сумніви та пояснив: умови будуть потім, ЄС не вимагатиме їх негайного виконання (далі у цій статті ми детально пояснимо, про що саме йдеться). А дипломатичну перемогу, тобто кандидатський статус, Київ має отримати просто зараз.

Чи є це рішення остаточним? Формально – ні.

Офіційне рішення мають ухвалити на саміті ЄС 23 червня, причому обов’язково – одностайно. А до останніх днів проти членства заперечував не тільки Берлін.

Хай яким сильним (і навіть визначальним) є вплив Німеччини та Франції на спільні рішення ЄС, але все ж політику Союзу в таких чутливих питаннях, як членство, вони визначають не одноосібно. Тож здавалося б, будь-яка інша країна може зірвати нашу мрію.

Та можемо запевнити: цей ризик зараз впав майже до нуля.

Інформація з кількох європейських столиць, яку має "Європейська правда", дає підстави для впевненості: у нас все вийде. Кількох скептиків, які лишилися, тепер цілком реально переконати. Вирішальною стала зміна публічної позиції німецького канцлера.

Звісно, це не привід розслаблятися. І влада, за домовленістю, має дещо зробити, щоби кандидатство стало реальністю. Про це – трохи далі.

Вісь Берлін – Париж

То як же вдалося змінити позицію європейських грандів?

"Європейська правда" днями, у попередній статті про кандидатство, вже повідомляла про те, що Франція змінила свою позицію. Ба більше, Макрон, який ще місяць-два тому особисто заявляв, що не бачить потреби відкривати для України ці двері, тепер став лобістом цього рішення. Це сталося одночасно з кількох причин.

По-перше, у Франції добігають завершення період виборів і притаманна йому обережність політиків.

По-друге, ці місяці багато хто переконував Єлисейський палац, пояснював, що Україна важлива, тож про аргументи "за" Макрон знав. 

По-третє, дуже важливою є роль італійського прем’єра Маріо Драгі, який несподівано став головним адвокатом руху України до ЄС. Бо якщо думка Литви чи Польщі з цього приводу була передбачуваною, то підтримка Італії (держави, що має глибокі зв’язки з Росією) – це було щось нове. Тому Драгі, який до того ж має непересічний авторитет у ЄС, у західних столицях слухали набагато уважніше, ніж того ж Дуду.

Але є також четвертий, можливо, навіть вирішальний фактор, про який в Україні мало хто знає.

Так склалося історично, що Франція має теплі стосунки та симпатію до Молдови.

Тут багато факторів, що накладаються один на одного: і відносна мовна близькість; і чимала кількість франкофонів у активному прошарку молдавського суспільства; і помітна молдавська діаспора у Франції. А зараз додалися особисті добрі стосунки команди Макрона з молдавським керівництвом.

За неповних півтора року на посаді президентка Мая Санду тричі (!) була з офіційним візитом у Парижі, на додаток до візиту Макрона у Кишинів. Макрон особисто зустрічається з очільником МЗС маленької Молдови. Це вже показник.

І, нарешті, у Молдові Макрон може показати своє геополітичне лідерство. І це не жарт. Як пояснив Макрон у четвер у спілкуванні з вузьким колом журналістів у Києві, він вважає за необхідне надати Молдові кандидатство для того, щоби "зіграти на випередження" та запобігти спробам Росії розбурхати там конфлікт. А дати статус кандидата Молдові й не дати його Україні – це нонсенс!

Та й Санду (яку в Україні багато хто недооцінює) особисто зіграла тут роль, підтримавши в діалозі з Парижем спільний українсько-молдавський похід до ЄС.

Все це перетворило Францію зі скептика на активного прибічника кандидатства для України.

Далі була справа техніки – разом Італія та Франція були здатні переконати обережного Шольца у тому, що він має до них долучитися і не блокувати Україну. А спільна поїздка до Києва не лишила йому варіантів: Німеччина разом з ними була змушена ще й публічно підтримати цей крок.

Невже немає інших скептиків?

ЄвроПравда раніше розповідала, що кілька столиць (крім самого Берліна) виступали за те, щоб Україна отримала від ЄС відповідь "ні", замасковану під якийсь проміжний статус – наприклад, "потенційного кандидата".

Віднедавна найбільш "проблемними" стали дві держави, від яких Україна не чекала такого – Данія та Швеція. Вони є давніми друзями України, активно надають Києву допомогу під час агресії РФ, допомагають зброєю, а раніше інвестували багато зусиль у те, щоби підтримати реформи в Україні і не завжди задоволені тим, як Київ виконує найскладніші з них – антикорупційні. Останнє виявилося перепоною.

Копенгаген та Стокгольм вирішили, що вони "допоможуть" Україні, якщо виставлять вимогу: провести кілька системних реформ як умову надання статусу кандидата. В останній тиждень-два зусилля усіх (активістів, влади, опозиції, друзів України в ЄС) були спрямовані на те, щоби переконати їх, що вони роблять велику помилку. Це подіяло – днями з цих столиць почали надходити обережні сигнали про те, що вони зрозуміли помилку та поступляться.

А заява Шольца та Макрона зробила це невідворотним.

І вже у п'ятницю Данія публічно заявила, що готова підтримати надання Україні статусу кандидата. Швеція наразі мовчить, але схоже, що діятиме так само – бо досі вона узгоджувала позицію з данцями.

Ще однією скептичною державою була Австрія.

Головним австрійським застереженням було те, що пришвидшений рух України до членства, мовляв, образить держави Західних Балкан, які давно (і не завжди успішно) рухаються цією дорогою.

Українська дипломатія філігранно здолала цей аргумент.

15 червня у Києві керівники трьох балканських держав – Північної Македонії, Албанії та Чорногорії – офіційно підтримали надання статусу кандидата Україні. Після цього Відень просто не може дотримуватися старої позиції.

І, нарешті, лишається остання держава. Найпроблемніша. Це Нідерланди.

Та є підстави стверджувати, що і вона не буде проти.

По-перше, прем’єр Марк Рютте і раніше обіцяв, що не блокуватиму статус для України наодинці. По-друге, джерела з Гааги вже натякають, що уряд Нідерландів готовий змінити позицію.

А по-третє, Україна готова довести саме Нідерландам, що вона прагне реформ. Пояснимо, як саме.

Умови кандидатства

На початку тексту йшлося про те, що зовсім без умов нинішнє рішення ЄС не залишиться. Ба більше, українська експертна спільнота і сама пропонувала ЄС визначити дорожню карту реформ, щоби допомогти Україні змінитися у відповідності до вимог ЄС. Ключове питання – те, що ці умови мають бути виконані після отримання кандидатського статусу, а не до нього.

Ба більше, очікується, що таких дорожніх карт буде декілька, їх будуть схвалювати та погоджувати з українськими представниками перед кожним наступним етапом переговорів про членство. І це загалом є нормальною практикою – така обумовленість діяла і для інших держав-кандидатів.

"Відразу надається статус кандидата, а потім додаються умови, щоби відкривався кожен наступний розділ переговорів", – розповів ЄвроПравді Еммануель Макрон. Для узгодження умов членства Україна та ЄС мають відкрити та закрити понад 30 переговорних глав.

Макрон заявив, що зараз такої дорожньої карти ще не існує – мовляв, спершу Україна має перемогти, а потім будуть складатися плани дій. Але ці його слова, схоже, є некоректними та будуть спростовані вже у п’ятницю.

За інформацією ЄП, у рішенні Єврокомісії планується прописати список сфер, де Україна має показати прогрес для початку переговорів про вступ.

Це – вимога кількох держав, включно із вже згаданими Нідерландами.

ОНОВЛЕНО

Пообіді Єврокомісія опублікувала докумекнт, який підтвердив: йдеться про амбітні завдання, значна частина з них - у частині верховенства права та боротьби з корупцією. Зокрема, Україна має створити нову систему відбору суддів КСУ, завершити реформу Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів, призначити визначеного конкурсом керівника САП та провести чесний конкурс нового керівника НАБУ тощо

Треба зазначити, що і у Києві зараз розуміють, що рух України до ЄС насправді повністю складається з реформ.

А тому вже на початку наступного тижня Україна планує довести західним партнерам, що Київ планує ухвалювати реформи. У тому числі – закривати старі борги. Для цього на черговому засіданні Верховної ради, як чекають, будуть ухвалені/ратифіковані кілька документів. Наприклад, у черзі на ухвалення стоїть оновлений законопроєкт "Про засади державної антикорупційної політики на 2020-2024 роки". А ще – реальне ухвалення закону щодо рівності та правозахисту, рішення щодо якого точно оцінять в уряді Нідерландів.

Утім, залишилося дочекатися його внесення президентом.

"Європейська правда" слідкуватиме за розвитком подій.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"