Увечері 6 червня увага багатьох українців була прикута до британського Парламенту.

Там вирішувалася доля подальшого перебування на посаді прем'єр-міністра для Бориса Джонсона - напевно, найпопулярнішого в Україні іноземного лідера. А до цієї популярності варто додати й побоювання, що за нового прем'єра Британія скорегує свій зовнішній курс та обмежить підтримку Києва...

Тож в Україні за перебігом голосування про вотум довіри Джонсону спостерігали з увагою, не меншою, аніж у самій Великій Британії.

Втім, сенсацій не вийшло - досвідчений політик витримав випробування і продовжить свою каденцію на посту голови уряду Її величності.

Та чи стало закритим питання відставки Джонсона? І яку роль у цьому відіграла Україна?

Відразу після святкувань

Для початку максимально лаконічно розберемося, що ж треба для того, аби зняти з посади прем'єр-міністра Сполученого Королівства силами його власної партії. Оперувати будемо цифрами відповідно до поточної кількості депутатів-консерваторів.

Для початку 55 депутатів мають подати до штаб-квартири партії офіційні листи, в яких вони висловлюють незгоду з політикою чинного прем'єра та сумнів у його можливості й надалі керувати державою.

Після цього може розпочатися офіційний процес вотуму недовіри. Під час закритого голосування підтримати вотум мають мінімум 180 депутатів.

Якщо це число набирається, то прем'єра відкликають з посади і в партії починаються внутрішні вибори нового лідера.

Якщо ж ні, то чинний прем'єр-міністр не лише зберігає свою посаду, але й отримує імунітет від повторного голосування строком на один рік.

То чому ж британські консерватори вирішили "підняти повстання" проти свого лідера?

Насправді Борис Джонсон зумів створити таку масу скандалів, достатніх для вотуму недовіри, що за більш стандартних умов таке голосування його недруги винесли б на порядок денний набагато раніше - скажімо, ще в перші тижні після промови монарха і відкриття нової парламентської сесії.

Тут вам і незакриті питання по "ковідних вечірках", які вже докладно були розписані в Доповіді Грей, і останні його ініціативи знову порушити міжнародне право і в односторонньому порядку розірвати Північноірландський протокол, і неможливість вийти на адекватну домовленість з ЄС для завершення Brexit.

Але, звісно, найбільш медійною темою залишалися вечірки, і саме на них закцентувалися опоненти Джонсона. Нагадаємо, прем'єру досі не можуть пробачити його різдвяні вечірки, які повністю і в усіх площинах порушували ковідні правила, які його ж уряд запровадив буквально за пару годин до однієї з таких вечірок.

Через ці вечірки Борис Джонсон став автором історичного "досягнення": він став першим головою британського уряду, проти якого в судовому порядку було накладено покарання (в даному випадку - штраф) за порушення, скоєне під час перебування на цій посаді.  

Втім, штраф не задовольнив ані опозицію, ані частину консерваторів. Тим більше, після того, як у ЗМІ з'явилися світлини, на яких Джонсон особисто бере участь у "ковідних вечірках", що раніше він публічно спростовував. 

Викриття відвертої брехні голови уряду - чудовий подарунок для опозиції, який на найближчих виборах можна конвертувати в перемогу. Саме через це частина консерваторів стала термінового наполягати на заміні прем'єра - в першу чергу, щоб не збільшувати можливості для опозиції. 

Тим більше, останні опитування показували, що заміну прем'єра підтримували більш ніж половина британців.  

Втім, варто відзначити тактовність британців. Розгляд гострого та скандального політичного питання було перенесено, щоб не псувати святкування з нагоди першого в історії королівства платинового ювілею – 70 років правління Єлизавети II.

Саме святкування теж дало підстави говорити про можливу заміну голови уряду.

Поява Бориса Джонсона на королівському святкуванні супроводжувалася свистом - і це переконувало у доцільності відставки. 

Цікавий момент: спочатку голосування про вотум довіри Борису Джонсону планувалося провести 8 червня, проте згодом було вирішено перенести його на два дні наперед. 

Офіційної причини такого поспіху названо не було. Втім, не виключено, що обидві сторони вважали, що час буде працювати не на них. Опоненти Джонсона боялися, що прем'єру вдасться спіймати хвилю медійного хайпу, а у команді Джонсона непокоїлися, що у стан тих, хто прагне відставки прем'єра, можуть перейти додаткові депутати-консерватори. 

Невипадково напередодні голосування 6 червня попередні розклади свідчили, що Джонсону, швидше за все, вдасться встояти. Так воно і сталося, проте ця перемога далася Джонсону дуже нелегко. 

Захист Бориса

Опонентам Джонсона не вистачило буквально 32 голоси - вотум недовіри підтримали 148 депутатів, тоді як проти проголосували 211.

Що врятувало прем'єра на посаді? 

По-перше, відсутність адекватної заміни. Розглядалися дві ключові кандидатури - міністерка закордонних справ Ліз Трасс та міністр казначейства Ріші Сунак.

Проте Сунак сам півтора місяця тому потрапив у серію великих скандалів - мало того, що він брав участь у коронавірусних вечірках (і в тому не зізнавався), так ще він прикривав від сплати податків свою дружину. Тому він доволі скоро випав зі списку претендентів.

Натомість міністерка закордонних справ виглядала дуже перспективним і популярним варіантом - як серед опонентів Джонсона, так і серед його прихильників (кінець-кінцем, вона вважалася "його" людиною).

Проте в останній момент партія Джонсона розіграла цю карту ідеально.

Ранком перед голосуванням Трасс виступила з відкритою заявою, в якій повністю підтримала чинний курс прем'єра та його рішення. Вона відзначає лідерство Джонсона як у подоланні пандемії, так і в "підтримці України перед обличчям російської агресії".

А часу, щоб домовитися про заміну, в опонентів Джонсона просто не було. Єдиним можливим кандидатом залишався міністр оборони Бен Воллес, проте часу для створення з нього реальної альтернативи Джонсону вже не лишилося.  

Таким чином знялося основне питання - лідерство цього політичного "заколоту", а разом з ним і велика підтримка. 

Зрештою, новий прем'єр має бути харизматичною особистістю, здатною вести партію на нові вибори. Напередодні голосування Джонсон закликав своїх однопартійців утриматися від "безглуздих братовбивчих дебатів" про майбутнє Консервативної партії, пообіцявши "знову привести їх до перемоги". І йому знову повірили - хоча б тому, що не мали гідної альтернативи. 

Друга причина перемоги Джонсона - нинішня російсько-українська війна та лідерство Британії у підтримці України.

Чи варто міняти прем'єра в ситуації, коли у Європі йде повномасштабна війна? Схоже, що цей аргумент став вирішальним для багатьох консерваторів, в тому числі й для тих, хто за звичних умов волів би замінити голову уряду.  

Цей аргумент став вирішальним і для одного з головних опонентів Джонсона - лідера шотландських консерваторів Дугласа Росса. Політик, який був одним із провідних критиків прем'єра, напередодні голосування заявив, що в умовах воєнних дій в Україні стабільність роботи уряду має бути пріоритетом. 

Невипадково напередодні вирішального голосування Джонсон займався саме українськими справами - провів телефонну розмову з Володимиром Зеленським та особисті переговори із прем'єркою Естонії Каєю Каллас, з якою також обговорював Україну.

Нові виклики для Бориса

Отже, Борис Джонсон отримав вотум довіри. Теоретично це дає йому захист протягом року від розглядів аналогічних вотумів, а відповідно - і від відставки.

Проте не все так просто, і ця перемога може стати останньою для британського прем'єра.

Варто нагадати, що попередниця Джонсона Тереза Мей також отримувала вотум довіри, причому з кращим результатом, аніж Джонсон, і все одно за пів року пішла у відставку. Ще більш яскравий приклад - легендарна Маргарет Тетчер, яка пішла у відставку за вісім днів після вотуму довіри. 

Тож Борис Джонсон отримав передишку від звинувачень, проте жодним разом не індульгенцію. 

Тим більше, що попереду для нього ще одне випробування - проміжні вибори у двох округах, що відбудуться наприкінці місяця.

Падіння довіри до Джонсона серед виборців консерваторів може стати причиною програшу в цих округах - і це стане однозначним сигналом для партії.

Втім, Борис Джонсон показав, що він здатен вирішувати кризові ситуації. Тепер, щоб реабілітувати свій імідж серед виборців, британському прем'єру потрібні яскраві перемоги. В тому числі - і на зовнішньому фронті. 

Тож підтримці України ніщо не загрожує. Ймовірно, Лондон збереже за собою лідерство в опорі західного світу російській агресії. 

І це найголовніше - в ситуації, коли частина західних лідерів починає озвучувати тези про поступки Путіну, на чолі британського уряду залишається людина, чиї принципи (і чиї інтереси) відкидають такі компроміси.

Автори: 

Олександр Краєв, експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма",

Юрій Панченко, редактор "Європейської правди"