5 путей помочь украинцам во время войны: инструкция для ваших друзей-иностранцев
THIS ARTICLE IS ALSO AVAILABLE IN ENGLISH.
В українських гуманітарних організацій, як і в усіх українців, життя розділилося на "до" і "після". Повномасштабне вторгнення Росії 24 лютого спровокувало вибух гуманітарних потреб українців.
Втім, підтримуючи інших, вони самі потребують підтримки. Незалежна організація Humanitarian Outcomes з Лондона дослідила, що з початку російського вторгнення фактично вся гуманітарна допомога в Україні надавалася місцевими НУО та волонтерськими групами, а не міжнародними організаціями
Останні включають Міжнародний комітет Червоного Хреста та інші агенції ООН, що мають значно більшу впізнаваність за кордоном та притягують кошти західних донорів. Але, як виявило це дослідження, ці гуманітарні гіганти мають мінімальну польову присутність в охопленій війною Україні у порівнянні з місцевими організаціями.
Міжнародні організації стикнулися з тим, що не могли використати зібрані ресурси, дослідили Humanitarian Outcomes, у той час як локальні організації потребували цих ресурсів.
Та перед тими, хто хоче підтримати людей, що потерпають від жахів війни, постає ще одна задача: як обрати найкращий фонд для допомоги людям в Україні?
Самі українці найчастіше жертвують кошти на підтримку армії, прагнучи наблизити перемогу, яка зупинить гуманітарну кризу; тому фондів, які опікуються зброєю та захистом для військових, є найбільше. Але гуманітарні проблеми та організації, які опікуються ними, не менш важливі, а серед іноземців, особливо у Західній Європі є чимало тих, кому простіше донатити на гуманітарні цілі.
Мета нашого тексту – допомогти визначитися тим, хто обрав цей напрям. Передусім – допомогти розібратися друзям України з-за кордону.
Цей текст містить 5 історій про 5 ініціатив, які допомагають цивільним українцям в умовах війни. Вони дуже різні, але кожна з них гідна підтримки, тож прочитайте всі, щоби визначитися, яка з них вам більше до душі. Також запрошуємо ділитися англомовною версією цього путівника зі своїми друзями, які хочуть допомогти Україні.
Історія перша
"Українці не мають можливості втомитися від війни"
Члени команди "Восток SOS" як ніхто інший знайомі з жахливими наслідками війни, яка насправді триває вісім років. З 2014 року вони допомагають постраждалим на українському Донбасі, де ще тоді почалися російські бомбардування, руйнування міст та страждання.
Але повномасштабне вторгнення 2022 року шокувало навіть людей з їхнім досвідом.
"Підготуватися до 24 лютого було неможливо. З таким масштабом, як зараз, ми ніколи не працювали – ні за кількістю людей у команді, ні за обсягами розповсюдженої допомоги", – розповідає виконавча директорка фонду Юлія Красільникова.
Юлія та більшість членів фонду родом з Луганської та Донецької областей – епіцентру повномасштабного наступу російської армії у ці дні. Події вони переживають особисто і особливо гостро. Три з чотирьох міст, де зосереджували роботу раніше – Рубіжне, Сєвєродонецьк і Маріуполь, – росіяни окупували та знищили. Сам фонд у перші дні війни евакуювався до західноукраїнського Ужгорода.
До повномасштабної війни "Восток SOS" фокусувався на двох областях. Нині працює фактично в усіх регіонах України – надає гуманітарну допомогу мешканцям прифронтових територій та переселенцям, обладнує житло, евакуює людей. За час війни вони врятували з небезпеки понад 25 тисяч людей, у тому числі маломобільних. Якщо в останні тижні евакуаційний потік сповільнився, то з очікуваним наступом Росії на густонаселені райони Донеччини (а також із можливим контрнаступом України на півдні) у фонді передбачають нову хвилю.
"У Донецькій області живе значно більше людей, ніж у Луганській, і ми в ступорі, що з цим робити і куди їх розселяти", – каже Юлія Красільникова. Чимало внутрішньо переміщених українців живуть у школах, куди у вересні мають піти діти, і людям потрібне нове житло. Проблема надзвичайно гостра. Згідно з останнім звітом Міжнародної організації з питань міграції, в Україні залишаються понад 6,2 млн внутрішніх переселенців.
"Восток SOS" також надає психологічну підтримку та юридичні консультації через гарячу лінію, а ще займається документуванням воєнних злочинів.
Це важливо, бо навіть найбільше зло має зустріти правосуддя.
Навіть якщо це буде міжнародний трибунал.
Наталя Каплун, документаторка з досвідом, каже, що ті страшні злочини, які нині коять російські військові, складно було уявити в 2014 році: "Війна стала зовсім іншою. У мене відчуття, що Путіну вдалося переформатувати свою армію, зробити так, щоби вона могла бомбардувати об’єкти з написами "Діти", знищувати цілі цивільні міста".
За словами Наталії, нині видно тільки верхівку айсберга злочинів росіян. Тому ця кропітка робота потребує підтримки та посилення.
Восьмирічна війна Путіна на сході вже створила для України величезні гуманітарні проблеми, але тепер, каже Юлія Красільникова, роботи усіх типів ще більше, на десятки років. Але головне – пережити нинішню кризу.
"На жаль, українці не можуть втомитися від війни. Вона в гострій фазі й не зрозуміло, куди буде рухатися", – каже активістка.
Історія друга
"Надсилали навіть "набори для згвалтованих"
23-річна Тоня Замишляєва з Луганщини вже місяць живе у Львові, у притулку для втікачів від війни. Вона чекає на документи: виготовляє закордонний паспорт, щоб виїхати до Європи, а звідти – ненадовго до Росії, для довгоочікуваної зустрічі з мамою, яка залишилась в окупованому Луганську.
"Ми не можемо побачитись в Україні зі зрозумілих причин. І ми не можемо побачитись у Європі, у неї немає закордонного паспорта. Тому ми вирішили зустрітись у Петербурзі", – пояснює дівчина. Після возз’єднання з мамою планує поїхати у Нідерланди і, можливо, розпочати там пошуки роботи.
Тоню ми зустріли у гуманітарному хабі, який належить феміністичній ініціативі "Марш жінок" та ЛГБТ-організації "Інсайт", де дівчина волонтерить, поки виготовляється її паспорт. Ці організації опікуються притулком, де живе Тоня і ще 15 людей: жінки, що втекли від війни, та ЛГБТ-люди.
Інший аналогічний притулок функціонує у Чернівцях. Поселенцям у них надають їжу, ліки, юридичну підтримку і у разі потреби допомагають дістатися кордону.
"Марш жінок" – феміністична ініціатива.
До війни вона організовувала акції, що привертали увагу до проблем українських жінок, та просувала Стамбульську конвенцію – яку у червні 2022 року Україна нарешті ратифікувала.
Нині активістки спільно з "Інсайтом" повністю сфокусувались на допомозі вразливим жінкам, що тікають від війни, та ЛГБТ-людям. І ця допомога може бути гнітючою сама по собі. Так, в один із регіонів дівчата надсилали так звані "набори для згвалтованих", для збору доказів злочину…
Зі Львова вони постійно надсилають допомогу до регіонів, що прийняли найбільше переселенців: від предметів гігієни, ліків та гормонів до дитячих ліжечок з візочками. Усю гуманітарну допомогу розсилають у відповідь на заявки через гугл-форму і кажуть, що роботи вистачає для двох десятків волонтерок. "У перші дні війни на диво ми отримували дуже мало заявок. А тепер, якщо гугл-форма пів години відкрита, отримуємо до 200 заявок", – оцінює Христина Сенченко, координаторка хабу.
Організація також організовує безкоштовні сесії з терапевтом та має окремий сервіс психологічної підтримки. Туди найчастіше звертаються жінки, що стали жертвами домашнього насильства – його кількість суттєво зросла через війну.
За час війни "Маршу жінок" надійшло понад 11 тисяч заявок від потребуючих, близько 10 тисяч фонд опрацював. Рук для роботи з такими обсягами не бракує, у той час як головним викликом стало падіння пожертв.
"Люди виснажені. І люди за кордоном виснажені. Вони втомилися від поганих новин про Україну", – зауважує Сенченко. Левова частка донорів фонду походить з-за кордону. Христина наголошує: в Україні більше жертвують на амуніцію та армію і це, з одного боку, правильний підхід. Проте дуже багато людей не можуть собі дозволити елементарних речей, таких як прокладки чи памперси, і про це треба пам’ятати.
Історія третя
Пів мільйона заручників, яким потрібна допомога
"Я мати чотирьох дітей, живемо в окупації, роботи немає, ціни жахливо підскочили", – ділиться у переписці Інна з Каховки Херсонської області. Російські війська увійшли у її місто у перші дні повномасштабної війни.
Інна – одна з тисяч матерів, чиї родини опинилися на межі виживання на Херсонщині. Тому вона попросила допомоги у фонду громади міста Херсон "Захист". На отримані 3400 гривень (це менше ніж 100 доларів за нинішнім безжальним курсом) придбала продукти для себе та дітей.
Херсонська область – глибоко окупований регіон України. Безпечних "зелених коридорів" немає ні для виїзду цивільних, ні для доставки гуманітарних вантажів фактично від початку війни. Міжнародні організації неодноразово закликали окупаційну владу відкрити доступ, та марно. Є два шляхи вибратися з окупації, але обидва важкі та небезпечні. Хтось їде просто через лінію фронту з високим ризиком бути вбитим. Хтось виїжджає через окупований росіянами Крим, долає гак у 4-6 тисяч кілометрів та повертається до України через держави Балтії та Польщу.
Багато людей не можуть здолати такий шлях – і лишаються в окупації.
У травні українська влада повідомила, що за час війни населення Херсонщини зменшилось удвічі, але там залишилось близько 500 тисяч людей. Чимало з них втратили роботу і джерело доходів. Міжнародні гуманітарні організації, що рятували би тих, хто у скруті, тут відсутні взагалі.
"Зверталися (через інтернет) у різні фонди, але більшість або не відповіли взагалі, або сказали, що не мають можливості доставити допомогу в нашу область", – розповіла мешканка Херсонщини Олена, ще одна підопічна фонду. Вона багатодітна мати, чоловік має інвалідність.
На п’ятому місяці війни "Захист" сфокусувався фактично на єдиній меті – підтримці багатодітних родин та сімей, що виховують дітей з інвалідністю. "Соціальні виплати на Херсонщині проходять складно, роботи немає. Уся Херсонщина потребує підтримки, особливо родини з дітьми", – пояснює Тетяна Шкодівська, комунікаційна менеджерка фонду.
На початку війни "Захист" намагався підтримувати місцеві лікарні, та довго це не протривало. Через бойові дії безпечно провезти вантажі на територію Херсонщини було складно, частину ліків російські військові грабували.
За час війни фонд перерахував кошти 657 родинам з дітьми. Та у "Захисті" кажуть: це – крапля в морі. У черзі на розгляд ще близько 1300 заявок. Допомагати складніше, бо обсяг пожертв падає. Через це у липні фонд скоротив допомогу на третину, що навіть нижче за теперішній прожитковий мінімум. У "Захисті" сподіваються, що благодійники не залишать херсонців з їхньою бідою наодинці.
Допомогти фонду громади Херсона "Захист"
Історія четверта
"Всі діти в Україні постраждали від війни"
Волонтерка та голова правління благодійного фонду "Голоси дітей" Олена Розвадовська ще в лютому думала, як актуалізувати потребу підтримки українських дітей, постраждалих від війни на Донбасі. З темою вона працює багато років і відчула, що люди втомилися.
Особливо складно з увагою було в останні два роки, коли у світі вирував коронавірус. Здавалось, усім не до того. Та з початком повномасштабного вторгнення потреба у якихось поясненнях відпала.
Досвід, набутий з дітьми Донбасу, став у пригоді для всієї України.
"24 лютого, на жаль, актуалізувати нічого не довелося. Всі діти в Україні стали такими, які так чи інакше постраждали від війни. Чи то батько в армії, чи то живуть у місті, де постійно лунають сирени", – говорить Розвадовська.
У порівнянні з минулими роками нині масштаб роботи розширився: від 10 тисяч дітей, які потребували підтримки і жили вздовж лінії фронту в Донецькій і Луганській областях, кількість уражених війною дітей зросла до мільйонів. За даними ЮНІСЕФ, понад 2 млн українських дітей стали біженцями і виїхали за кордон, ще близько 3 млн дітей стали внутрішніми переселенцями.
Фокус роботи "Голосів дітей" – психологічна і психосоціальна підтримка. Це програми з арттерапії, виїзди мобільних бригад психологів, психологічна допомога через гарячу лінію. Але оскільки війна руйнує і дитяче житло та міста, організація допомагає родинам оселитися у новому місці і задовольнити базові потреби.
Щоби впоратися з поставленими задачами, команду фонду довелося збільшити у 10 разів. Обсяги роботи благодійників великі ще й тому, що можливості отримати психологічну підтримку від держави обмежені.
"Це та послуга в Україні, яка, на жаль, не обслуговується державою в тій якості і кількості, в якій би хотілося. Кваліфіковані психологи – це те, що ми тільки будемо виховувати у тих кількостях, які потрібні", – пояснює Розвадовська. Перша леді Олена Зеленська запустила урядову ініціативу, покликану зробити психологічну підтримку доступною для кожного українця. Проте вона тільки на етапі зародження, а мільйони потребують допомоги вже зараз.
Допомогти фонду "Голоси дітей"
Історія п’ята
"Ніхто з лікарів не був готовий до війни"
Долати рак в умовах бомбардувань і ракетних обстрілів – практично непідйомне завдання.
Фонд "Запорука" 14 років рятує життя онкохворих дітей, тож з початком повномасштабної війни продовжив свою місію – узявся евакуювати найважчих діток за кордон.
Спершу – вивіз підопічних з центру "Дача" біля київського аеропорту "Жуляни", стратегічно важливого району в контексті боїв, а отже вкрай небезпечного. Потім – дітей з Національного інституту раку. "Далі до нас зверталися лікарні з усієї України – з Дніпра, з заходу країни. Там були складні діти, яким в умовах війни вони не могли допомогти", – розповідає засновниця і президентка "Запоруки" Наталія Оніпко.
За час війни до Італії вдалося відправити близько сотні маленьких пацієнтів разом з родинами. З усіма ними фонд контактує досі й продовжує їх підтримувати. "Ми віримо, що родина – це дуже цінно, ресурсно, і це те, що нас тримає", – пояснює Оніпко, чому діток не переміщали за кордон без рідних.
Пліч-о-пліч з підтримкою онкохворих фонд опікується лікарями: оснащує дорогим обладнанням, витратними матеріалами. До війни "Запорука" мала шефство над трьома медзакладами – Національним інститутом раку, Інститутом нейрохірургії і Західноукраїнським спеціалізованим дитячим медичним центром, де одним із головних проєктів стало відкриття першої на заході країни клініки трансплантації.
З війною всі українські лікарні стали потребувати більшого підсилення, тож тепер фонд підтримує, серед інших, лікарні у Дніпрі, Кривому Розі, Харкові, Покровську.
У Львові фонд дбає про лікарню Святого Миколая, яка приймає поранених внаслідок обстрілів дітей. З’ясувалося, що лікарні потрібна допомога не тільки матеріалами, а й знаннями. Тож фонд залучив відомого італійського хірурга, фахівця з лікування важких ран. Він проводив операції та навчав українських спеціалістів. "Ніхто з лікарів не був готовий до війни та не вмів лікувати деякі незвичні рани", – пояснює президентка "Запоруки".
У планах фонду – продовжити підтримувати напрямок психологічної допомоги, відкрити реабілітаційний центр у Львові та давно омріяний і практично збудований центр з підтримки онконедужих дітей та їхніх родин у Києві.
А ще – створювати житло для внутрішніх переселенців. На п’ятому місяці війни тимчасові притулки стали критичною проблемою. "Житло має бути не тимчасове, а постійне, щоб люди вкорінювались. Багатьом немає куди повертатися. Нехай малесеньке, але індивідуальне житло, де б люди могли нести відповідальність за нього", – переконана Наталія Оніпко.
Це, звісно, далеко не всі фонди, що працюють в Україні та допомагають українцям, які опинилися під тиском найбільшої та найбрутальнішої війни від часів Другої світової.
Ми обрали дуже різні приклади і сподіваємося, що допомогли вам та вашим друзям, визначитись, як саме допомогти Україні. Обрати той фонд, робота якого вам більше до душі. Але усі вони потребують вашої підтримки.
Авторка: Христина Бондарєва,
"Європейська правда"
Підбір та публікація здійснені за допомоги Foundation International Communications Hub (FICH) та CommsHub Ukraine