П’ятниця 22 липня була справді святковим днем для президента Туреччини, а особливо – для генсека ООН. Обидва довели світові свою ефективність як посередників. А керівник секретаріату ООН за рахунок цього набрав додаткового авторитету в організації - бо суттєво зменшив головний біль для неї.

Завдання було справді непростим – домовитися про безпечне постачання українського зерна на світовий ринок за умов, коли триває російсько-українська війна, у тому числі на морі.

Документ, який підписали у Стамбулі за підсумками переговорів, не став "зрадою" для жодної зі сторін, у тому числі для Києва. Україні вдалося відбити усі ключові небезпеки, що були під час переговорів. Втім, усі питання щодо механізму перевезення зерна досі не зняті: не ясно, чи зможе він функціонувати повноцінно, чи повірять у нього міжнародні морські перевізники та головне – як довго він проіснує.

Також треба визнати, що для РФ домовленість стала більшою перемогою. Наша держава у цих переговорах не змогла використати свій унікальний "зерновий козир" для вирішення жодної зі сторонніх проблем, у той час як Росії це вдалося – вона використала зерно як підставу для підриву західних санкцій, виставивши це умовою для свого підпису під документом.

При цьому (це важливо!) реальний вплив домовленості на санкції виявився обмеженим. Але він дозволив Росії розпочати довгострокову кампанію дезінформації для відбілювання свого іміджу у світі, яку Туреччина та ООН не змогли, або й не захотіли зупиняти.

Ця кампанія вже стала успішною. Навіть в Україні багато хто повірив у російську ІПСО про те, що угода, мовляв, зняла з Росії заборону на постачання зерна та добрив (це неправда!). А в Африці чи в Азії РФ буде позиціонувати себе як державу-рятівника, а Захід – як зло, через яке світ ледь не охопив глобальний голод.

Про те, що насправді підписали у Стамбулі та які міжнародні наслідки це матиме, а також про те, як багато правди у чутках про зняття санкцій з Росії – дивіться у відео "Європейської правди".

Для тих, хто хоче розібратися у технічних деталях, ми підготували також текстову статтю.

Документ, але не угода

Церемонія підписання, що відбулася у Стамбулі, у палаці Долмабахче, проходила у два етапи. Спершу папери підписав російський міністр оборони Сергєй Шойгу і його турецький колега Хулусі Акар. Потім інший пакет документів підписав український міністр інфраструктури Олександр Курбаков із тим самим Хулусі Акаром.

Жодного паперу, на якому стояли би одночасно підписи України та Росії, не існує, і офіційний Київ вважає це своєю перемогою (про це трохи далі).  При цьому у обох примірниках документа написано, що це "тристороння ініціатива Туреччини, Росії та України" (саме в такому, не алфавітному порядку), хоча в російському документі немає українського підпису і навпаки.

Можна було б сперечатися про те, чи є юридично чинним для сторін документ із такою дивною схемою підписання, але в цьому немає сенсу, бо відповідь і так відома:

ні, жодної юридичної сили ці папірці не мають.

Підписаний у Стамбулі документ взагалі не є угодою з точки зору міжнародного права, і його автори чудово це усвідомлювали, тому в його оригінальному (англійському) тексті він не згадується за назвою "Угода", "Договір" тощо. У тесті документа вживається лише назва "Ініціатива за згодою сторін".

Це означає також, що його не будуть ратифікувати у жодному з парламентів. Це дозволяє ввести домовленості у дію просто зараз, не чекаючи на завершення жодних процедур. Але так само це означає, що документ не є юридично зобов’язуючим для сторін (наприклад, не вийде позиватися в Суд ООН чи інший міжнародний суд у разі порушення "зернової угоди").

Це – типова політична домовленість.

Найближчий аналог для України – так звані "Мінські угоди", які угодами не були, і Росія, підписавши їх, ніколи не мала серйозних намірів їх виконувати. Хоча, будемо відверті, жоден юридичний статус ніколи не був для Росії перепоною, якщо вона хотіла порушити ту чи іншу домовленість.

Утім, оскільки для Заходу "зернова угода" є дуже важливою, високий шанс, що ближчим часом її спробують "легалізувати", додати видимості юридичної сили. Наприклад, через рішення Радбезу ООН – так само як свого часу робили із Мінськими домовленостями.

І хай як чинна влада намагається уникнути паралелей між цими документами – вони є дуже наочними, просто роль ОБСЄ перебрала на себе ООН.

До речі, те, що на вимогу Києва Україна та РФ підписували різні документи – це також спроба уникнути аналогії з "Мінськом" та ймовірних політичних ризиків у разі, якщо угода не спрацює (а вона майже напевно не спрацює у повному обсязі). Варто окремо зауважити: те, що Україна та Росія розірвали дипвідносини, жодним чином не заважало їм підписати спільний документ. Така можливість прямо передбачена ст. 74 Віденської конвенції про міжнародні договори. Тому причина підписання окремих документів – виключно політичний протест Києва.

Між тим, Росія вже використала це "роздільне" підписання у своїй ІПСО, спрямованій проти нас та проти Заходу. Про це – трохи далі у тексті.

Чому це не "зрада" для України?

Перш за все - про параметри домовленості і про те, чому її точно не можна вважати "зрадою" для України.

Ми виходимо з англійського тексту українського примірника угоди, який є оригіналом (його опублікували з підписами). Російський примірник "є абсолютно дзеркальним, ідентичним", заявили ЄвроПравді у Міністерстві інфраструктури.

Коротко нагадаємо про параметри документа. Угода стосується експорту з України морським шляхом трьох типів продукції: це зернові, продукція з них  і мінеральні добрива (але у комунікаціях ООН також окремо підкреслюється, що включена також соняшникова олія, що становить значну частку українського аграрного експорту). Домовленість охоплює транспортування з трьох портів, розташованих в Одеській області, на відстані від зони активних бойових дій – у Чорноморську, Одесі та Южному. Усі кораблі, що прямують з та до України, будуть проходити по одному узгодженому коридору від Стамбула до цих українських портів.

В одному або кількох портах Туреччини створять пункти контролю торгових кораблів, що йдуть до України, де їх будуть інспектувати спільні групи, до складу яких увійдуть представники України, РФ та Туреччини. Росіяни будуть контролювати, чи не везуть до України цими кораблями, припустимо, зброю. Українці перевірятимуть, чи не є ці кораблі замаскованим  "пристанком" для російських військових.

Утім, головною перемогою для України є те, що не прописане у "зерновій угоді".

Росія не змогла просунути в текст документа  жодну з ініціатив, що створювали би для неї переваги на фронті або додавали військової ваги на морі.

(1) Ключове: "зернова угода" не обмежує контрнаступ України на Херсон і далі. Немає жодних пунктів про "перемир’я" чи заморозку, якої прагнула РФ, чи утримання від бойових дій на землі. До того ж територіальна віддаленість від трьох згаданих в угоді портів (особливо Одеси та Чорноморська) виключає небезпеку випадкових влучань ворожою артилерією чи РСЗВ під час контрнаступу, до якого ЗСУ зараз активно готуються.

(2) Не передбачається присутність військових РФ ані в українських портах, ані в територіальних водах, ані у коридорі для проходу торгових кораблів

(3) При цьому, немає жодних обмежень права України вести бойові дії на морі – наприклад, у разі, якщо російський військовий корабель вирішить попрямувати до цивільного коридору

По суті, документ не містить жодного воєнного зобов’язання, яке би стосувалося України, тому з українського боку її підписав міністр інфраструктури. А от щодо Росії передбачені саме зобов’язання щодо військової активності – тому від них документ підписував Шойгу.

Зокрема, РФ дає гарантію, що вона:

(1) не обстрілюватиме потужності портів, задіяні у втіленні домовленості, і не нападатиме на них;

(2) не нападатиме на цивільні судна, які йдуть узгодженим коридором до України або перебувають у порту;

(3) триматиме свої кораблі, авіацію тощо поодаль від коридорів (відстань має бути визначена, але перетин курсів військових кораблів РФ і торгових суден, що йдуть до України – заборонений, це дає нам гарантії, що на цивільних судах посеред моря не з’явиться десант РФ).

Звісно, говорити про "гарантії від Росії", тим більше для юридично зобов’язуючі, можна лише із сарказмом, особливо після того, як менше ніж за добу після підписання росіяни обстріляли порт Одеси. Але світ буде тиснути на Москву для повернення в рамки саме цієї домовленості – так побудовані міжнародні відносини.

Утім, на цьому позитивні новини для України закінчуються.

Чому угода не є "перемогою" для України?

Розблокування портів, звісно ж, потрібне не саме по собі.

Захід та ООН прагнули цієї домовленості для того, щоби уникнути голоду та соціальних потрясінь у бідних, передусім африканських державах, а для Києва це – угода про торгівлю, що розблокує наш експорт, дозволить отримати мільярди євро експортних надходжень.

Але сподівання на те, що ці кошти підуть у значній кількості, є дуже низькими.

"Зернова угода" не буде виконуватися так, як від неї чекають.

Її вже почала зривати Росія – ми це вже побачили під час суботнього обстрілу Одеського морського порту.

І проблема не конкретно у цьому обстрілі, а у тому, що РФ дала сигнал усім транспортним операторам світу, що Україна залишається небезпечною, попри підписання угоди. За цих умов зернотрейдери не будуть фрахтувати рейси до України, страхові компанії не будуть страхувати рейси до українських портів, а оператори, відповідно, не зможуть здійснювати рейси, або ж запропонують такі ціни, що дешевше буде експортувати зерно по землі.

Детальніше про економічну складову читайте в статті Економічної правди "Порти знову запрацюють. Що підписали в Стамбулі та як тепер Україна буде вивозити зерно?"

Втім, офіційний Київ не втрачає надії, що ініціатива зможе запрацювати.

Ще однією проблемою є те, що вона не створює симетричної ситуації у Чорному морі для українських і російських компаній. Вона й зараз не є симетричною: українські порти заблоковані через окупацію акваторії, а російські – функціонують без проблем. Виконання зернової угоди, навіть якби воно було щирим, цю асиметрію пом’якшує, але не ліквідує.

Угода стосується лише зернового експорту та експорту добрив з України. Металургам, у яких також заблокований експорт, від цього немає жодних плюсів. Також немає можливості відновити морський імпорт до України.

Крім цього, угода водночас, не вирішує жодної з супутніх проблем.

Наприклад, Україна хотіла би, щоб паралельно з перевірками зерновозів з наших портів перевіряли кораблі, які йдуть з портів РФ  – щоб підтвердити, що вони не везуть на експорт зерно, вкрадене в Україні.  Але будемо дивитися правді в очі: прописати це у домовленість, яку повинна була підписати Росія – нереально. А вона була у виграшному становищі і нічого не втрачала від непідписання – російські порти і без того функціонують.

Однак у той час, як Україна  не змогла пробити для себе жодних рішень за межами експорту зерна, Росії це вдалося.

Завдяки цьому вона розпочала інформаційну спецоперацію, яку охоче підживила ООН.

Чи знімуть санкції з Росії?

"Угода", про яку йшлося вище, підписана Україною та Росією в ідентичній редакції. Але після завершення публічної церемонії підписання відбулася ще одна – без України.

На ній російський віцепрем’єр Бєлоусов та генсек ООН Гуттеріш підписали документ за назвою "Меморандум про взаєморозуміння між РФ та Секретаріатом ООН про сприяння просуванню російських харчових продуктів та добрив на світові ринки".

Це, на перший погляд, дуже дивний документ.

Російський уряд описав його так, ніби  генсек ООН взяв на себе зобов’язання працювати над зняттям західних санкцій для російського експорту зерна та для російських мінеральних добрив, а також зобов’язався домагатися безсанкційного режиму для цих товарів у США та в державах ЄС на найближчі 3 роки.

Утім, це означає, що:

(1) Генсек ООН пообіцяв робити те, на що він не має жодного впливу;

(2) Генсек ООН пообіцяв вирішити для Росії проблему, якої просто не існує!

Достеменно невідомо, чи є цей опис правдивим, одне  з джерел, що бачило його в процесі розробки, каже, що там були значно скромніші, однак теж абсолютно безглузді положення. Але Росії цей документ був потрібен не для виконання, а для здійснення інформаційної атаки на Захід.

А генсек ООН з готовністю у цьому допоміг.

Ідея росіян полягала у тому, щоби запустити в інформаційний простір тезу про те, що тепер ЄС та США мають знати санкції з російського зерна та добрив, і це допоможе вирішити продовольчу кризу. Тобто, мовляв, саме західні санкції (а не агресія РФ) загрожували світуі голодом. Підписання утаємниченого меморандуму (який досі не опублікували і навряд чи зроблять це) мало додати впевненості у тому, що з Росії справді знімають санкції "в обмін на зернову угоду".

Ця ідея спрацювала просто блискуче.

Наприклад, українські соцмережі та деякі медіа активно підтримали цю російську тезу і останню добу обговорюють те, які ж санкції зняв (або ще має зняти) Захід.

Хоча головними споживачами наративу про "зняття російських санкцій", напевно, є не українці. Наступного тижня Сергєй Лавров зібрався у турне державами Африки, де цей меседж має отримати широкий розголос, адже для ник зернова криза – це питання виживання.

Але правда полягає у тому, що жодних санкцій ЄС проти російського зерна і добрив не існує!

Це – російська ІПСО від початку до кінця, яка виявилася дуже успішною – і Росія її охоче розвиває.

Рівно навпаки, ще у березні, коли стало ясно, що український експорт заблокований надовго через окупацію Чорного моря і на світ чекає продовольча криза – Росія сама заборонила експорт зерна до частини держав, а до інших експорт виявився обмежений квотами.

Щодо добрив, власних заборон на експорт з боку РФ не було, але існують квоти.

Утім, ані ЄС, ані США, ані інші держави G7, що координують між собою санкційну політику, не запроваджували жодних обмежень на ці типи продукції і неодноразово включали їх у перелік винятків, щоби хоча б за рахунок російських постачань послабити світову кризу – однак ті падали. Просто через те, що працювати з Росією ставало все більш токсично.

Ось дуже показовий матеріал від ділової агенції Bloomberg, яка в червні розповідала, що через це уряд США навіть неофіційно звертався до трейдерів, просив їх активізувати закупівлю добрив в РФ та обіцяв, що жодних санкцій за це немає і не буде.

Росія, утім, і далі просувала свою версію про існування західних заборон та про те, що це санкції ЄС та США провокують голод у Африці.

Через це посадовці ЄС за останні місяці зробили чи не десяток офіційних заяв із спростуванням цих чуток. Минулого тижня США виступили з окремою публічною заявою, де пояснили, що не забороняли торгувати з Росією добривами. А Євросоюз вирішив піти на косметичне послаблення санкцій, щоби зняти підозри у цьому. Як пояснили тоді у Брюсселі, вони "хочуть абсолютно чітко дати зрозуміти, що в санкціях немає нічого, що уповільнює транспортування зерна з Росії чи України".

Але, як бачимо, російська дезінформація виявилася сильнішою. Захід не вміє ефективно їй опиратися: повідомлення США, наприклад, лише допомогло РФ просувати фейк, а генсек ООН взагалі добровільно зіграв роль у інформаційній спецоперації.

То що ж змінюється у санкційному режимі?

Щоби поставити крапку, треба пояснити, що ж відбувається з санкціями.

Попри те, що ЄС не запроваджував і не скасовує жодних "продовольчих санкцій проти РФ", шантаж Москви та спроба звинуватити Захід у всіх гріхах виявилися успішними і дозволили Росії домогтися пом’якшення супутніх санкцій. ЄС погодився на це, бо сподівався ухилитись від звинувачень у нагнітанні продовольчої кризи – але, як бачимо, це не спрацювало.

Отже, Росія витиснула у ЄС винятки для підсанкційних осіб та організацій у разі, якщо ті здійснюють оплату за продовольчими контактами, або контрактами про постачання добрив, або ще кількома типами контрактів, щодо яких у Європі вирішили закривати очі на санкції.

Зокрема, європейські підприємства отримують дозвіл робити оплату на рахунки російських державних підприємств, або тих, де держава контролює 50% акцій, якщо йдеться про контракти на імпорт або перевезення з Росії "фармацевтичних, медичних, сільськогосподарських, харчових продуктів, включаючи зерно та добрива".

І другий транзакційний виняток – це дозвіл європейцям платити за контрактами на рахунки тих російських банків, які перебувають під повними санкціями (у тому числі відключення від SWIFT) у разі, якщо банківська перевірка доведе, що "кошти спрямовані на закупівлю, імпорт або ввезення сільськогосподарських та харчових продуктів, включаючи пшеницю та добрива". Тобто ті сільгоспвиробники РФ, у яких відкриті рахунки у Банку Росія, ВТБ, Сбербанку тощо – можуть продавати продукцію, не змінюючи банк.

Також ЄС запровадив низку незернових винятків - наприклад, дозволив списувати заморожені кошти, якщо вони йдуть на оплату в рамках судових процесів, або кошти на лікування. Це точно не є частиною домовленостей по зерну.

Можна дискутувати, чи ці рішення ЄС є коректними (будь-які винятки підточують санкційний режим). Але погодьтеся, вони точно не є катастрофічними.

Сергій Сидоренко, редактор "Європейської правди"

автор висловлює подяку Марії Золкіній, аналітику фонду "Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва", за допомогу у структуруванні наслідків домовленостей Заходу та РФ